Закони управлінської діяльності

Закон –це зв’язок між сутностями, який є: 1) об’єктивним, 2) загальним, 3) внутрішнім, 4) суттєвим, 5) повторювальним.

Можна виділити 3 групи законів: 1) часткові закони, притаманні лише певним формам руху матерії (закони механіки, хімії,. біології); 2) загальні закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, закони збереження); 3) універсальні закони (закони діалектики).

Слід розрізняти також закони природи і закони суспільства. Є також поділ на динамічні та статистичні закони: у динамічних законах передбачення мають однозначний характер: «так, і не інакше піде процес розвитку»; у статистичних законах передбачення носять ймовірний характер – «може бути, а може й ні».

З категорією “закон” пов’язана категорія “закономірність”. Закономірність є ширшим ніж закон поняттям. Це сукупна дія багатьох законів, що конкретизують. наповнюють певним змістом закономірність розвитку природи і суспільства.

Діалектика спирається на три основних закони.:

1.Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні. Цей закон діє в рамках категорій: якість, кількість, міра, властивість, стрибок.

2.Закон єдності і боротьби протилежностей включає ряд категорій: тотожність, суперечність, відмінність, протилежність

3. Закон заперечення заперечення В основі закону лежить діалектичне заперечення як об’єктивний і суттєвий момент процесу розвитку.

Для розуміння сутності управління важливо знати дію соціальних законів, на яких, в основному, ґрунтується управлінська діяльність, і які виступають скоріше, законами-тенденціями, бо не мають однозначної відповіді про шляхи, перспективи, результати соціального розвитку. Це обумовлює механізм їх реалізації значною мірою в залежності від характеру діяльності людей, що приводить до того, що в управлінні збільшується роль такого фактора як прогнозування і передбачення, якому все більше приділяється уваги у сучасній теорії управління.

Основні категорії діалектики

Одиничне, особливе, загальне.

Кожний предмет, явище навколошнього світу має свої особливості і цілком однакових предметів не існує. Свій особливий неповторний зовнішній вигляд, здатність, звички, монеру говорити має кожна конкретна людина. Всі ті властивісті, які має тільки данний об"єкт, визначаються категорією одиничного.

Загальне - це об"єктивно існуюча схожість одиничних предметів, їх належність до однієї групи, класу або явища.

Діалектика одиночного та загального виявляється у їх неразривному зв"язку. Загальне не існує само по собі, у чистому вигляді, воно нерозривно пов"язане з одиничним, існує у ньому та через нього. В той же час будь яке одиничне входить у той чи інший клас предметів, має ті або інші загальні риси.

Поєднуючою ланкою міжи одиничним та загальним виступає особливе, що відрізняє порівнювані об"єкти один щодо одного. Специфікою особливого є те, що по відношенню до одиничного воно є загальним, а по відношенню до загального - одиничним.

Різниця між одиничним, особливим та загальним не є абсолютним. Все залежить від того, в якому взаємозв'язку розглядаються ті чи інші явища, предмети та процеси дійсності.

Сутність та явище.

Поняття сутності схоже на поняття змісту, але це не одне і теж. Сутність визначає природу предмета, з якої витікають усі інші його сторони та ознаки.

Сутність та явище - діалектично пов"язані протилежності. За словами Гегеля, безпосереднє буття речей - це кора чи завіса, за якою ховається сутність. Це неспівпадання виявляється у тому, що всякий раз явище виглядає інакше, ніж процес, який його викликав. Більш того, явище може викривляти сутність. Наприклад, рух Сонця по небу створює неправильне уявлення про його обертання навкруги Землі. Маркс писав, що якби явище та сутність збігалися, то будь- яка наука була б зайвою.

Категорії сутності та явища відображають одну й ту дійсність, але явище виступає як одиничне, а сутність як загальне. Явище відображає зовнішнє, а сутність – внутрішнє. Явище характеризує рухоме, мінливе, сутність - більш стійке, неповторне у явищах. В цьому категорія сутності близька до категорії закону.

Форма та зміст.

Будь-який предмет складається з певних елементів. Ці елементи взаємодіють між собою і кожний елемент виконує у ньому певну функцію, тобто зміст - це сукупність усіх елементів, процесів, відносин, які утворюють цей предмет чи явище в їх єдності.

Форма - це спосіб існування об"єкта, розрізняють зовнішню та внутрішню форму. Зовнішня форма завжди пов'язана з визначенням просторових та часових меж існування речі. Внутрішня форма визначає спосіб зв'язку елементів.

Зовнішня форма не може існувати без внутрішньої, а внутрішня форма завжди виявляється через зовнішню. Гегель вважав, що «зміст має бути завжди оформленим, а форма - завжди змістовною».