Лекція 5
Тема:Адміністративно – правові норми.
План:
Поняття, особливості та види АП норм.
Джерела АП, в системі адміністративних норм.
Поняття систематизації в АП.
1.
Адміністративно – правові норми ( АПН ) – встановлені, ратифіковані, або санкціоновані державою забезпечені її примусовою силою, загальнообов’язкові , формально – визначені правила поведінки, які надають учасникам суспільних відносин, що складають предмет, юридичні права, та покладають на них відповідні юридичні обов’язки.
Загальні риси АПН:
1.Їх встановлює, ратифікує та санкціонує держава.
2.Вони визначають і закріплюють права та обов’язки всіх суб’єктів права.
3.Вони є загальнообов’язковими та формально – визначеними правилами поведінки.
4.Забезпечуються примусовою силою держави.
5.Вони закріплюються в актах, що видають компетентні органи державної влади.
Спеціальні риси АПН:
1.Предметом їх регулювання виступають суспільні відносини щодо функціонування державних органів влади ( виконавчої ), місцевих органів самоврядування та інших уповноважених суб’єктів щодо адміністративної діяльності.
2. В АПН відбивається імперативний метод АП. Вони визначають, які дії можуть вчиняти учасники регламентованих відносин ( містять дозволи ), від яких дій слід утриматися ( встановлюють заборони ) та, які дії слід вчиняти ( фіксують приписи ).
3.АПН можуть встановлюватись безпосередньо в процесі реалізації виконавчої влади її суб’єктами.
4.Характер відносин врегульованих АПН безпосередньо визначає їх структуру.
Структура АПН – це наявність обов’язкових формальних елементів, які надають юридичним фактам статусу правової норми.
Класична модель ПН ( правової норми ) передбачає наявність таких елементів:
гіпотези;
диспозиції;
санкції;
Гіпотеза – вказує на фактичні умови, за яких вступає в дію норма права.
Диспозиція – формулює правило поведінки суб’єктів права.
Санкція – містить вказівку на примусові заходи, що підлягають застосуванню при порушенні норми права.
Специфіка АПН:
АПН в переважній більшості містить лише правило поведінки – диспозицію, характерною ознакою, якої є її імперативність ( дане правило не може бути змінено за згодою сторін; вона може не містити прямої вказівки на примусові заходи, а лише вказувати на певний правовий акт, що встановлює санкцію.
АПН поділяються на види за різними критеріями:
І. За змістом виділяють групи АПН, що:
1)Фіксують права та обов’язки громадян, як суб’єктів АП.
2)Закріплюють порядок утворення та правове становище владних суб’єктів.
3)Встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов’язки державних службовців.
4)Визначають форми та методи управлінської діяльності.
5)Встановлюють способи забезпечення режиму законності і порядку в державному управлінні ( дисципліна ).
6)Окреслюють АП засади управління економікою, соціально – культурною сферою.
ІІ. За цільовим призначенням:
1)Регулятивні – регулюють права та обов’язки суб’єктів права.
2)Охоронні – це регламентація примусових заходів, при порушенні відповідної норми.
ІІІ. За методом впливу на суб’єктів АП:
1)Зобов'язуючі – встановлюють обов’язок здійснення позитивних дій.
2)Забороняючі – фіксують обов’язок утримання від певних дій.
3)Уповноважуючі – надають право на здійснення позитивних дій.
4)Рекомендаційні – містять поради, щодо здійснення позитивних дій на основі раціональності.
5)Стимулюючі – містять інформацію та заохочення діяльності, яка вважається суспільно корисною.
ІV. За галузевою належністю:
1)Матеріальні – визначають права і обов’язки суб’єктів АП відносин.
2)Процесуальні – фіксують порядок та процедури реалізації прав та здійснення обов’язків.
V. За межам дії:
1)Загальнообов’язкові – діють на всій території держави.
2)Регіональні – діють на певних територіях ( адміністративних утворень ).
VI. За порядком дії:
1)Строкові АПН ( мають межі часової дії ).
2)Безстрокові – діють на постійній основі.
VII. За колом фізичних осіб:
1)Ті, що діють для всіх без виключення фізичних осіб.
2)Ті, що адресуються певним особам ( групам осіб ).
Реалізація АПН:
1)Виконання – активні дії суб’єкта АП, що спрямовані на здійснення приписів норми.
2)Дотримання – пасивна поведінка суб’єкта, щодо не вчинення певних дій.
3)Використання – суб’єкт самостійно вирішує необхідність скористання зафіксованою нормою права.
4)Застосування – це форма дії спеціальних органів АП, щодо позитивних дій ( керуючий вплив на розвиток конкретних правових відносин ).
2.
Джерела АП – це прийняті уповноваженими органами акти правотворчості, які цілком складаються з адміністративно – правових норм чи містять хоча б одну з таких норм.
Особливості джерел АП:
1)Різноманітність регулюючих відносин.
2)Значна кількість джерел, що містять вибіркові АПН.
3)Наявність спів впорядкування джерел АП.
Спів порядкування джерел АП – це логічно і послідовно розміщені акти, що містять норми АП. Виражається в наступному:
1)Всі вони ґрунтуються на нормах КУ та ЗУ, що мають вищу юридичну силу.
2)Джерела – нормативні акти органів виконавчої влади, усіх ланок.
3)Джерела – це нормативні акти вищих органів виконавчої влади, що характеризуються більшою масштабністю дій.
4)Джерела – це нормативні акти галузевого або відомчого характеру, що ґрунтуються на джерелах загального характеру.
Система джерел АП – це наявність наступних актів правотворчості, що регулюють предмет АП:
1)КУ;
2)Міжнародні договори та зобов'язання ратифіковані ВРУ;
3)Акти, що мають вищу юридичну силу, ЗУ, кодекси, декрети КМУ;
4)Постанови ВРУ;
5)Укази та розпорядження ПУ;
6)Постанови та розпорядження КМУ;
7)Нормативні накази керівників центральних органів виконавчої влади;
8)Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій;
9)Рішення органів місцевого самоврядування;
3.
Систематизація – це впорядкування і вдосконалення чинного законодавства та іншого нормативно – правового матеріалу, шляхом його оброблення і викладення за певною системою, у вигляді збірників ( довідників ) актів, чи у формі зведених кодифікованих актів. Систематизація досягається двома способами:
1)Кодифікація;
2)Інкорпорація;
Кодифікація – це вид право творчості, предметом упорядкування якого є нормативно – правові акти, а безпосередні юридичні норми. Кодифікація досягається шляхом:
1)Об’єднання в єдиному акті АПН, що містяться в різних нормативно – правових документах, але належать до одного інституту права.
2)Вдосконалення змісту цих норм.
3)Усунення застарілих норм.
4)Заповнення прогалин в АП регулюванні.
Інкорпорація – це впорядкування чинних нормативно – правових актів шляхом їх розміщення за відповідною системою в єдиних збірниках або інших виданнях, без зміни цих норм. Результатом є видання збірників законів з певної галузі діяльністю.