Словник теми

ГЕНІАЛЬНІСТЬ (від лат. genialis – притаманний генієві, плідний) – особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту. Геніальність людини виявляється у творчій діяльності ( технічній, науковій, художній, організаційній), результати якої мають соціально-групову і вселюдську значущість. Геніальність включає природжені задатки і нахили й особливо набуті індивідом за певних історичних умов його творчості. Геніальність означає, з одного боку, здатність людини до творчого злету, а з другого – оцінку результатів творчості генія.

Задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, що становлять природне підґрунтя розвитку здібностей.

ЗДІБНОСТІ – психічні властивості індивіда, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності (на­буття знань, умінь і навичок; викорис­тання їх у праці). Виділяють загальні здібності, які тією чи іншою мірою виявля­ються у всіх видах людської діяльності (загальні розумові здібності, пам'ять, увага та ін.), і спеціальні здібності, які відповідають вужчому колу вимог конкретної діяль­ності (музичний слух – для музиканта, психомоторне чуття – для пілота, твор­ча уява – для конструктора тощо). Успішне виконання певної діяльності передбачає своєрідне поєднання загаль­них і спеціальних здібностей. Здібності є не природженими, а соціально набутими. Визначальним у розвитку здібностей є умови життя і відносини людини з навколишнім середовищем. 3дібності людини розвиваються на базі засвоєн­ня суспільного досвіду, виховання і нав­чання, в процесі трудової діяльності. Найуспішніше формуються здібності в умовах, коли праця стає життєвою потребою і лю­дина у своїй діяльності керується висо­кими духовними мотивами.

Обдарованість – поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. О. є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда. Існує загальна і спеціальна О. Оскільки О. виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну О. тощо. Для психології важливим є розробка теорії О. як цілісного і системного вияву особистості, а також вивчення особливостей реалізації О. у різні вікові періоди життєдіяльності людини, її індивідуальних відмінностей. О. є сплавом природженого і набутого індивідом. Людина – істота соціальна, її психіка як цілісне утворення опосередкована трудовою діяльністю, вихованням, спілкуванням з іншими людьми. Усі ці соціальні фактори мають вирішальний вплив на формування і яскраві вияви О. особистості.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ – це психологічний механізм, спрямований на попередження розладів поведінки не тільки в межах конфліктів, між свідомістю та несвідомим, але й між різними емоційно забарвленими установками. Захисні механізми, за визначенням психолога Р. С. Немова, – це психоаналітичне поняття, яке позначає сукупність несвідомих прийомів, за допомогою яких людина як особистість оберігає себе від психологічних травм, стресів.

САМООЦІНКА – оцінка людиною власних якостей, її гідності та недоліків. Вона є результатом розумових операцій – аналізу, порівняння, синтезу. Самооцінка може бути позитивною та негативною.

САМОСВІДОМІСТЬ – усвідомлення людиною самої себе, своїх власних якостей.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ – історично обумовлений процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду.

ТАЛАНТ (грец. буквально – терези) – 1) Видатні природні здібності, обдарованість. Талант – це поєднання різного ступеня генетично зумовленої обдарованості з працею. Формування таланту починається спершу як психологічне визначення природних ззадатків, схильностей дитини до певного виду діяльності, пізніше – як закріплення здібностей і, нарешті, – як високий вияв творчості у зрілому віці. 2) У Стародавній Греції Т. – вагова й грошово-вагова одиниця. В сучасній Греції міра ваги (150 кг).

ТЕМПЕРАМЕНТ (від лат. temperementum – узгодженість, устрій) – певне стійке поєднання психологічних властивостей, що виявляються в діяльності та поведінці людини, не піддається впливам середовища й виховання, але змінюється в онтогенезі. Є чотири показники динаміки психічних процесів і поведінки: активність і емоційність, збудження і гальмування. В залежності від цих процесів розрізняють людей із сильною і слабкою нарвовою системою. Традиційно виділяють такі основні типи темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолічний. В чистому вигляді названі темпераменти зустрічаються дуже рідко.

УСТАНОВКА – зумовлений минулим досвідом стан готовності, схильність індивіда до певної активності або дії в певній ситуації.

ХАРАКТЕР (від грец. harakter – ознака, риса, особливість) – неповторне стійке поєднання психічних властивостей і сукупність відносно сталих набутих рис і якостей людини, що виявляються в її поведінці, у ставленні до суспільства, праці, колективу, до самої себе. Піддається впливам середовища, оточення, а також самовихованню.

«Я-ідентичність» – сукупність уявлень про себе, які дають можливість відчувати власну унікальність та автентичність.

«Я-концепція» – відносно стійка, в більшій чи меншій мірі усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, яка переживається ним як неповторна, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе. «Я-концепція» –цілісний, хоча й не позбавлений внутрішніх протиріч, образ власного «Я», що виступає як установка по відношенню до самого себе і який включає компоненти: когнітивний – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості тощо; емоційний – самоповага, самоприниження тощо; оцінково-вольовий – прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу тощо.