3. Індивідуальні стилі педагогічної діяльності та їх характеристика.

Індивідуальний стиль діяльності – це обумовлена типологічними особливостями, стійка система способів діяльності, що склалась у людини, яка прагне до найкращого виконання даної діяльності.

Або:

Індивідуальний стиль діяльності – це індивідуально – своєрідне поєднання прийомів та способів діяльності, які забезпечують найкраще виконання діяльності.

Або:

Індивідуальний стиль діяльності – це стійке поєднання мотивів діяльності способів викладання та прийомів оцінки результатів діяльності.

Індивідуальні стилі педагогічної діяльності можна охарактеризувати на основі таких характеристик:

• Змістових (первинної орієнтації на процес, процес і результат, на результат, адекватне та неадекватне планування навчання).

• Динамічних (гнучкість, стійкість, вміння переплановувати.)

• Результативних (однорідність – неоднорідність рівня знань; стабільність – нестабільність у становленні навичок, умінь;)

Психологи Маркова і Ніконова виділяють такі індивідуальні стилі педагогічної діяльності:

1. Емоційно-імпровізаційний стиль:

• орієнтація на процес;

• чітко, лаконічно, цікаво, великий набір методів;

• відсутній зворотній зв’язок зі слухачами,

• опитує в швидкому темпі лише сильних. Мало дає часу на відповідь.

• не вміє аналізувати особливості та результати своєї діяльності.

2. Емоційно – методичний стиль:

• орієнтація на результат,

• висока оперативність у виборі методів,

• уважно слідкує за рівнем знань учнів,

• постійно закріплює і повторює матеріал,

• використовує великий арсенал методів,

• комплексне обговорення,

• формує інтерес до знань.

3. Розсудливо – імпровізаційний стиль:

• орієнтується на процес і результат,

• менше винахідливості у виборі методів,

• мало говорить сам, більше учні,

• високі результати,

• не завжди вдається забезпечити високий темп роботи,

• рідше практикує комплексне обговорення.

4. Розсудливо – методичний стиль:

• орієнтація на результат,

• адекватно планує навчальний процес,

• висока методичність, невеликий стандартний набір методів,

• працює з невеликою кількістю студентів,

• кожному дає багато часу для відповіді,

• рідко колективно обговорює.

4. Авторитет викладача.

Сукупність професійної діяльності та професіоналізму особистості створюють авторитет викладача. Успіх професійної діяльності у великій мірі залежить від авторитету.

Авторитет викладача – інтегральна характеристика його професійного, педагогічного і особистісного місця в колективі, яке виявляється в ході взаємин з колегами, студентами і має вплив на успішність навчального процесу.

Авторитет (з латинського влада, вплив) – визнання за викладачем права на прийняття відповідального рішення, яке заслуговує повної довіри. З власного досвіду ви знаєте, що авторитет викладача викликає бажання брати з нього приклад. Запозичати у нього ставлення до праці, судження, особливості поведінки (неусвідомлене наслідування). Тут виявляється залежність: чим вимогливіша є особа та яскравіший зміст життя, тим вимогливіша вона є до себе – тим вищий є її авторитет.

Авторитет викладача складається з двох компонентів: авторитету ролі та авторитету особистості. Сьогодні переважає друга складова – яскрава неповторна індивідуальна, її виховний (педагогічний) і психотерапевтичний вплив на студента.

Авторитет викладача формується за достатньо високого рівня розвитку трьох типів педагогічних умінь:

1) «предметних» (наукові знання)

2) «комунікативних» (знання своїх учнів і колег)

3) «гностичних» (Знання самого себе і вміння коригувати власну поведінку).

 

Основними показниками авторитетної особистості викладача є:

1. Співвідношення самооцінки викладача з оцінкою його особистості студентами і колегами.

2. Вміння сприймати і переробляти суперечливу і складну інформацію, знаходити гідний вихід зі складної педагогічної і життєвої ситуації.

Результати чисельних психологічних досліджень дозволяють виділити характеристики авторитетного і неавторитетного викладача.

Для авторитетних викладачів характерні:

1. Висока педагогічна спостережливість

2. Повага до студентів, стимулювання їх активності та інтелектуальної діяльності.

3. Гнучкість і нестандартність у прийняті педагогічних рішень.

4. Задоволення від процесу спілкування зі студентами та інше.

Для неавторитетних викладачів характерні :

1. Перевага жорстких, авторитарних методів у педагогічному спілкуванні.

2. Наявність комунікативних стереотипів у процесі викладання.

3. Монологічність спілкування.

4. Невміння поважати студентів незалежно від їх успіхів у навчанні.

Основні труднощі і проблеми, які зустрічаються у педагогічній діяльності.

• невміння аналізувати компоненти власної діяльності і себе як особистості та індивідуальності.

• недостатнє розуміння індивідуальних психологічних особливостей студента та невміння їх враховувати.

• невміння побудувати процес комунікації зі студентами та колегами.

• невміння керувати своїм психологічним станом і долати психологічні бар’єри, тощо.

Необхідно навчитися долати ці труднощі. Всім відомо, що керування людьми починається з керування собою. (знати свої індивідуально – психологічні особливості, скласти свій психологічний портрет, вчитися педагогічній комунікабельності)

Магістри попередніх років проводили дослідження на предмет: «Викладач очима студентів»;

Якісний аналіз результатів показав, що студенти більше всього цінують особистісні якості: доброту комунікабельність, активність, гумор, вміння зняти напруженість в аудиторії, а потім вже інтелектуальні якості: жвавість розуму, винахідливість, знання предмету.

Їм подобається поєднання особистісних та інтелектуальних якостей. Крайнощі не викликають схвалення.

Цікавим є питання, як оцінюють викладачі студентів.(Раніше акцент робився на дисциплінованості, тепер основне розумні, які вміють працювати).

Загалом авторитет викладача ґрунтується на таких особистісних якостях, як:

1. Професіоналізм і глибокі знання предмету.

2. Вміння образно і доступно викладати свої думки.

3. Висока загальна культура і ерудиція.

4. Швидкість реакції і мислення.

5. Вміння відстоювати і захищати свою точку зору.

6. Вміння користуватися виразними (невербальними) засобами.

7. Вміння розуміти психологію студента.

8. Уважність по відношенню до співбесідника. Доброзичливість і терплячість.

9. Вимогливість у поєднанні зі справедливістю.

10. Психологічна стійкість і винахідливість у складних ситуаціях.

11. Охайний зовнішній вигляд, тощо.

Протипоказані: зверхність, недоброзичливість, сором’язливість, повільне реагування.

Отже, першочергове завдання викладача – утвердження себе, як авторитетного джерела інформації.

Можна скористатися прийомами самореклами: (наприклад, розповісти про свої наукові дослідження).

• Самореклама починається з вибору одягу, зачіски, сумки, іміджу (за зовнішніми даними), невербальних засобів поведінки (мова тіла).

• Важливо також правильно вибрати дистанцію (3м): більше для викладача. Перетин зони ½ є втручанням в особисту, інтимну, навіть зверхінтимну сферу.

• Не менш важливим є поза, осанка, хода, жести, міміка, експресія обличчя.

• Погляд повинен бути прямий, відкритий, позбавлений небажаних життєвих переживань.

• Особливості голосу і мовлення(володіння інтонацією, темп залежить від складності матеріалу, багатий словниковий запас) теж формують авторитет викладача.

• Не більше 15 хвилин активного слухання (використовувати приклади, порівняння, метаформи, цитати, гру слів).

Необхідно діяти так щоб в студентів виникло відчуття власної значущості.

Мистецтво викладача виявляється і в тому, як він організовує самостійну роботу студентів, як знаходить контакт і потрібний тон спілкування в різних педагогічних ситуаціях. Це й орієнтація на розуміння думок іншого, на сприйняття іншого погляду, а також уміння доводити свою думку, переконувати в ній аудиторію - тобто це орієнтація на діалогічне мислення. Центральний тягар у синкретичній (діалогічній) культурі припадає на індивідуальність та індивідуальну свідомість, визнання права на власну думку і позицію, незалежно від соціально-рольового статусу.

Як саме розвивається мистецтво викладання? Висока ерудиція, володіння педагогічними технологіями і методами навчання забезпечують успіх педагогічної діяльності та визначаються як педагогічна майстерність, якої молоді викладачі досягають уже в перші роки праці.

Педагогічна майстерність - комплекс властивостей особистості, який забезпечує високий рівень самоорганізації професійної педагогічної діяльності. Її елементами є гуманістична спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічна техніка (І. А. Зязюн).

Критеріями педагогічної майстерності викладача є такі:

• доцільність (за спрямованістю);

• продуктивність (за результатами - рівень знань, умінь і навичок студентів, ступінь їх сформованості);

• оптимальність (у виборі засобів);

• творчість (за змістом професійної діяльності).

Поступово з примноженням досвіду викладач починає виокремлювати стрижневі ідеї розв'язання педагогічних завдань, заново для себе відкриває психологічні та дидактичні принципи, вміє передбачати результати своїх дій, «випереджаючи» умови їх досягнення. При аналізі й оцінці своєї діяльності він уже бачить за кожним конкретним педагогічним рішенням певну конструктивно-методичну схему та вдосконалює шляхи її практичного втілення. Педагогічна діяльність стає справжньою педагогічною творчістю. Чим вона характеризується? Перетворенням своїх думок і позицій та їх новизною (що виникає під час проектування навчального процесу і структуруванням його змісту, варіюванням у процесі втілення запланованого в життя). Педагогічна творчість стосовнореалізації планів у студентській аудитори має свої особливості:

1. жорстко лімітована в часі (пара);

2. здійснюється систематично й безперервно;

3. орієнтація тільки на позитивне вирішення педагогічної проблеми;

4. підвищена відповідальність, адже результати педагогічної діяльності викладача пов'язані з розвитком молодої людини, її професійним зростанням;

5. педагогічна творчість - це творення на людях (театр одного актора), а тому потрібна воля, уміння керувати своїми емоціями та здатність до саморегуляції.

Масштаби творчих задач різні: внесення нового в зміст, форми, методи навчальної роботи; вирішення питань, які раптово виникають у різних ситуаціях педагогічної діяльності; побудова композиції заняття; визначення способів організації самостійної роботи студентів та ін. «Керівництво процесами педагогічної взаємодії та спілкування - це справа справжнього педагогічного мистецтва» (К. Д. Ушинський).

Творчість викладача, звичайно, формується в самій практичній діяльності, але дуже важливо постійно аналізувати власну діяльність, зіставляти її результати з досягненнями психолого-педагогічної науки, критично оцінювати свої успіхи, шукати причини невдач, поєднувати теорію з практикою навчально-виховної роботи.

Прояв творчості має прямий зв'язок із креативністю і в мисленні, і в почуттях. У мисленні це сприйнятливість до нових ідей, чутливість до проблем, гнучкість і оригінальність мислення в розробці нових завдань. У почуттях під час процесу спілкування - це подолання емоційних бар'єрів, здатність володіти своїми емоціями й психологічна проникливість в емоційний світ партнерів по спілкуванню.

Педагогічна творчість часто відбувається як імпровізація, за якої створення нового та його відтворення співпадає в часі. Імпровізація невід'ємна від інтуїції, яка ґрунтується на попередньому досвіді. Під час проведення заняття виникає чимало незапланованих ситуацій (запитання з аудиторії, які вимагають негайного пояснення, уточнення та інтерпретації), заплановане іноді змінюється, а нове рішення стає ефективнішим. Це залежить від ерудиції викладача, глибини його знань, від роботи думки, уяви і навіть від його емоційного піднесення. Тут має значення не тільки теоретична підготовка, а йметодична, загальна культура ведення діалогу, культура спілкування.

Педагогічна творчість - завжди співтворчість з аудиторією, її інструментом є інша людина, а результатом - надбання розуму, почуттів і волі. Це просування студента вперед - до власноїсамостійної творчості та відповідальності, хоча результати виявляються через якийсь час (наприклад, у роботі колишнього студента вже як вчителя).

Розглянуті якості мислення викладача забезпечують успішність його педагогічної діяльності, сприяють виробленню відповідних педагогічних стратегій, здійсненню тактичних прийомів впливу і визначаються як педагогічні здібності: гностичні, проектувальні, конструктивні та комунікативні. Потрібні також і загальні здібності педагогічна спостережливість, загальні якості мислення і мовлення. Рівень їх розвитку у викладача визначається рівнем результативності його педагогічної діяльності (за Н.В.Кузьміною)