- •Математичні моделі трансформаційної економіки
- •3. Основні риси перехідної економіки, сучасні типи та закономірності розвитку
- •4.Теорії перехідної економіки: неокласична концепція загальної рівноваги л. Вальраса та в. Парето.
- •5. Сутність та основні ознаки процесу глобалізації сучасного світового господарства.
- •6.Позитивний та негативний вплив глобалізації
- •Негативний вплив глобалізації
- •7. Проблеми трансформації перехідних економічних систем і господарських структур
- •8. Основні типи і закономірності трансформації економічної системи
- •9.Основні закономірності перехідного періоду
- •10.Причини трансформаційного спаду
- •11.Основні аспекти еволюційної теорії економічних змін.
- •12.Перехідна економіка як об’єкт еволюційної теорії
- •13. Класифікація еволюційних моделей
- •15. Еволюційна модель економічного зростання Нельсона-Уінтера
- •17. Модель Домара
- •18. Модель Харрода
- •19. Модель Харрода-Домара.
- •20. Модель стійкого економічного росту н. Калдора
- •21. Стійкість рівноваги у моделі Солоу-Свана.
- •22.Характеристики рівноважного зростання
- •23. «Золоте правило» нагромадження
- •24. «Вир бідності» в моделі Солоу-Свана
13. Класифікація еволюційних моделей
Розвиток еволюційних моделей іде по двох науково-дослідних напрямах. Один напрям - фокусування уваги на різних особистисних характеристиках підприємця, а інший - займається дослідженням розвитку компанії з побудовою різних моделей зростання й розвитку.
Існують різні класифікації моделей росту й розвитку.
1. Класифікація за Старбаком:
- моделі дивізіонів (організаційних осередків); - моделі змін (метаморфоз); - моделі об’єднання (wіll of wіsp або „воля, що зводить у пучок”); - моделі процесу ухвалення рішення.
2. Класифікація за К. Хофером:
- моделі циклів життя; - моделі етапів (послідовностей);
- моделі розвитку (еволюції); - моделі переходу (трансформації).
Класифікація за К. Хофером є найпоширенішою . Моделі життєвого циклу (Lіfe cycle models) описують зрістання, що перебуває в прямої аналогії з біологічними циклами життя. Як правило, поділ іде на 5 етапів – від „народження” до „смерті”.
Основними спірними моментами цих моделей є те, що:
- фірми не завжди проявляють ту певну послідовність змін у часі, як це відбувається в біологічних системах;
- визначення тривалості етапів життєвого циклу є важким, тому що на нього впливає велика кількість факторів;
- вплив на життєвий цикл фірм й організацій помилок їхнього керівництва.
Моделі етапів або фаз (Stage models) визначають серію фаз (етапів) розвитку, через які фірма проходить у часі. На відміну від моделей життєвого циклу перехід між фазами розвитку залежить не тільки від часу, але й від інших параметрів. Це означає, наприклад, що проходження першої фази до її закінчення не є обов'язковим для підприємства. Що ще важливіше - організації не потрібно проходити кожну фазу, і можливі різні послідовності проходження фаз розвитку.
Ці моделі також показують різні альтернативи „смерті” організацій. Істотним недоліком фазових моделей є те, що всі вони, за деякими винятком, не ідентифікують деталі процесу, а також складності й проблеми, що виникають при переході від однієї фази до іншої.
У цих моделях кожен етап - це свого роду стабільний стан системи, коли вона може бути точно й чітко описана.
Модель, що спеціально орієнтується на розвиток невеликих компаній, включає такі фази:
1) існування; 2) виживання; 3) успіх; 4) „збір урожаю”; 5) закінчення ресурсу.
Модель описує знання/можливості підприємця, які є важливими/не важливими в кожній відповідній фазі.
Семифазна модель показує можливі напрями розвитку компанії:
1) одержання ресурсу; 2) мобілізація ресурсу; 3) генерація ресурсу; 4) посилення зростання;
5) зміна зростання; 6)нагромадження; 7) завершення.
Еволюційні моделі (Evolutіonary models) мають у своїй основі частини, що відповідають моделям життєвого циклу, і фазовим моделям, а також призначені для опису послідовностей розвитку й взаємодії елементів попередніх моделей у загальній моделі організаційного розвитку. В еволюційних моделях кожна попередня фаза є джерелом для фази наступної й результатом фази попередньої.
Еволюційні моделі вказують на важливість, складність і критичність переходів між етапами розвитку підприємств.
Моделі переходу (Transіtіon models) описують проблеми й труднощі, що виникають між фазами розвитку компанії. Інакше кажучи, вони описують моделі нестійких процесів, що дозволяють підприємству виробити правильні лінії поводження. Прикладом такої моделі є модель К. Кристенсена. У цій моделі описуються переходи від керування власником фірмами до функціональних, професійно керованим бізнес-системам.
В еволюційній теорії розглядаються як відкриті, так і закриті системи. Закриті системи припускають відсутність впливу або взаємодії зі своїм оточенням (середовищем). Протилежне є
справедливим для відкритих систем. Для них характерно таке:
- зміни середовища системи ініціюють зміни в самій системі;
- зміни в системі визначаються її елементами (молекулами, індивідуумами, групами тощо), що ініціює зміну системи в цілому;
- у процесі зміни системи її структура змінюється;
- стара структура системи пручається новій структурі протягом фази зміни.
На стадії формування, система виникає, коли елементи, що є взаємодоповнюючими, установлюють необхідні зобов'язання й зв'язки між собою. Це відбувається з метою формування якогось зразка (стандарту, конструкта, мікромоделі). У цій фазі виникнення системи суперечить домінуючому середовищу. Процес ухвалення рішення на цій фазі визначається необхідністю відповіді на впливи середовища, хоча система й не має ще досвіду й навичок взаємодії й домінування в середовищі. Прийняття рішень на цій стадії – це два етапи реактивного процесу „дивися – дій” .
Структури на цій стадії також не виділяються, тому що ні кількість елементів, ні їхніх функцій, ні взаємозв'язку між елементами системи ще не визначено й вони постійно зміняюються.
На нормативній стадії система формує свою безпеку, впроваджує елементи й зобов’язання, що є типовими й виявилися на першій стадії розвитку. Це відбувається для встановлення й реалізації
(впровадження) певних на першій стадії зразків (стандартних рішень) і виключення розходжень. Таким чином, відбувається формування стійкої захисної системи. Система конкурує зі своїм середовищем протягом всієї другої стадії. На цій стадії процес ухвалення рішення логічно проходить через всю систему, що одержала досвід виживання в цьому середовищі й конкуренції з іншими системами, що існують у тім же середовищі. Таким чином, ухвалення рішення є логічним
процесом, що є наслідком із чотирьох етапів.
На цьому етапі структура керування може бути чітко описана й зарахована до якого-небудь із відомих типів або класів організаційних структур керування.
При переході в третю стадію система досягає крапки, де вона використовує більше енергії на підтримку подальшої ідентичності своїх елементів і структур. Система й середовище перебувають у взаємозалежності один від одного, і повинні співробітничати. Процес ухвалення рішення тепер істотно змінюється, система отримує багато чого із зовнішнього середовища, а також впливає на ньього. Вплив систем на середовище робить необхідним аналіз ситуації, виходячи із цілісної точки зору. Так, ухвалення рішення стає процесом, який проходить п'ять етапів.