- •Математичні моделі трансформаційної економіки
- •3. Основні риси перехідної економіки, сучасні типи та закономірності розвитку
- •4.Теорії перехідної економіки: неокласична концепція загальної рівноваги л. Вальраса та в. Парето.
- •5. Сутність та основні ознаки процесу глобалізації сучасного світового господарства.
- •6.Позитивний та негативний вплив глобалізації
- •Негативний вплив глобалізації
- •7. Проблеми трансформації перехідних економічних систем і господарських структур
- •8. Основні типи і закономірності трансформації економічної системи
- •9.Основні закономірності перехідного періоду
- •10.Причини трансформаційного спаду
- •11.Основні аспекти еволюційної теорії економічних змін.
- •12.Перехідна економіка як об’єкт еволюційної теорії
- •13. Класифікація еволюційних моделей
- •15. Еволюційна модель економічного зростання Нельсона-Уінтера
- •17. Модель Домара
- •18. Модель Харрода
- •19. Модель Харрода-Домара.
- •20. Модель стійкого економічного росту н. Калдора
- •21. Стійкість рівноваги у моделі Солоу-Свана.
- •22.Характеристики рівноважного зростання
- •23. «Золоте правило» нагромадження
- •24. «Вир бідності» в моделі Солоу-Свана
9.Основні закономірності перехідного періоду
Серед надзвичайно широкого комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваються при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою функцій одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. Як бачимо, дві з них носять чітко виражений негативний характер і знаходять свій вияв у кризах.
Перша закономірність — втрата державою функцій одноособового розпорядження ресурсів — свідчить про те, що держава перестає бути єдиним, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачає монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляється в таких основних аспектах.
По-перше, ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава як джерело господарського законодавства діє згідно з установленими нею самою законами. Після прийняття законодавчого акта ним мають керуватись всі державні органи, підприємства, так само як й інші суб’єкти ринку — приватні підприємства, громадяни.
По-друге, зміна економічного статусу держави передбачає формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Адже в централізовано-плановій системі економічне управління здійснювалось за рахунок адресно-примусових розпоряджень. За умов переходу до ринку держава вже може ви-користовувати гнучкі та, в принципі, дійовіші інструменти фінансового регулювання. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всієї маси суб’єктів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів.
По-третє, для держави виникає необхідність компенсації провалів (фіаско) «народжуваних» ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими функціями, а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.
Друга закономірність перехідної економіки — це бюджетна криза, що тісно пов’язана зі зміною стану держави в економіці. За роки панування адміністративно-командної системи в СРСР, в т. ч. й Україні, були створені потужна важка промисловість, велика соціальна сфера, чисельні збройні сили та управлінський апарат, які (за частковим винятком сфери виробництва) повністю фінансувалися з держбюджету. З початком ринкового реформування, образно кажучи, ще збереглися «високі патерналістські зобов’язання» держави щодо фінансування цих сфер і видів діяльності. Але дохідна частка бюджету з початку 90-х років у всіх країнах СНД різко скоротилася, що було зумовлено катастрофічним падінням виробництва. Подібна ситуація у більшості пострадянських країн погіршувалася також через недосконалі системи оподаткування, істотне зростання тіньового сектора економіки та відтік капіталу за кордон. Дефіцити державних бюджетів стали для них хронічними і практично неминучими.
Третя закономірність перехідного періоду — це трансформаційний спад (за термінологією угорського вченого Я. Корнаї). Такий спад пов’язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюється відсутністю координації дій між економічними агентами (суб’єктами). Це пояснюється тим, що попередні директивно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, — ще слабі або відсутні взагалі. Поглиблюється такий спад також і тим, що адміністративно-командна економіка за своєю суттю нерівноважна, оскільки їй були органічно притаманні, з одного боку, дефіцит більшості товарів, а з іншого — значна кількість надлишкової продукції, яка не знаходила збуту. Характерними особливостями трансформаційного спаду є його масштабність і глибина падіння економіки (наприклад, в Україні лише протягом 1991 р.—першої половини 1992 р. обсяг виробництва знизився на понад 40 %).
Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплексність та половинчатість ринкових заході в, що знижувало їх ефективність. Про це образно сказав Я. Корнаї у праці «Шлях до вільної економіки»: «Загальна сума десяти різних половинчатих результатів дорівнює не сумі п’яти повноцінних успіхів, а скоріше десяти повним поразкам».