17

Тема 5. Позиковий капітал, що використовується підприємством, і політика його залучення

План

1. Склад позикового капіталу підприємства й механізм його залучення на кредитному ринку

2. Політика залучення позикового капіталу

3. Аналіз структури позикового капіталу

1. Склад позикового капіталу підприємства й механізм його залучення на кредитному ринку

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. Використання позикового капіталу дає змогу істотно розширити обсяг господарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування різних цільових фінансових фондів, а в остаточному підсумку - підвищити ринкову вартість підприємства.

Хоча основу будь-якого бізнесу становить власний каптал, на підприємствах ряду галузей економіки обсяг використовуваних позикових коштів значно перевершує обсяг власного капіталу. У зв'язку з цим управління залученням і ефективним використанням позикових коштів є однієї з найважливіших функцій фінансового менеджменту, спрямованої на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов'язань (загальну суму боргу). Ці фінансові зобов'язання в сучасній господарській практиці диференціюються в такий спосіб (рис. 1):

1. Довгострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми позикового капіталу, що функціонують на підприємстві, зі строком його використання більше одного року. Основними формами цих зобов'язань є довгострокові кредити банків і довгострокові позикові кошти (заборгованість за податковим кредитом; заборгованість по емітованих облігаціях; заборгованість з фінансової допомоги, наданої на основі повернення й т.п.), строк погашення яких ще не наступив або не погашені в передбачений строк.

Рис. 1. Форми фінансових зобов'язань підприємства, що відображаються в його балансі

2. Короткострокові фінансові зобов'язання. До них відносяться всі форми залученого позикового капіталу з терміном його використання до одного року. Основними формами цих зобов'язань є короткострокові кредити банків і короткострокові позикові кошти (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені у встановлений строк), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (за товари, роботи і послуги; за виданими векселями; за отриманими авансами; за розрахунками з бюджетом і позабюджетними фондами; з оплати праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) й інші короткострокові фінансові зобов'язання.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба й залученні нових позикових коштів. Джерела й форми залучення позикових коштів підприємством досить різноманітні. Класифікація залучених підприємством позикових коштів за основними ознаками наведені на рисунку 2.

Рис. 2. Класифікація позикових коштів, залучених підприємством, за основними ознаками

Діяльність підприємства із залучення позикового капіталу нерозривно пов'язана з функціонуванням кредитного ринку, розвитком його видів і сегментів, станом його кон'юнктури.

Кредитний ринок (або ринок позикового капіталу) являє собою один зі складових елементів фінансового ринку, на якому об'єктом купівлі-продажу виступають вільні кредитні ресурси й окремі фінансові інструменти, що їх обслуговують, обіг яких здійснюється на умовах зворотності й сплати відсотка.

Угоди, що укладаються на кредитному ринку, підрозділяються на обслуговуючі відчужувані (або такі, що переуступаються) фінансові запозичення (комерційні й банківські перекладні векселі, акредитиви, чеки й т.п.) і невідчужувані види цих запозичень (пряме надання фінансових кредитів банками й іншими фінансовими інститутами конкретним суб'єктам господарювання; комерційний кредит, оформлений простим векселем і т.п.).

У рамках сукупного кредитного ринку виділяються звичайно такі його сегменти, як ринок короткострокових кредитних інструментів, ринок довгострокових кредитних інструментів, ринок міжбанківського кредиту й т.п.

Процес розвитку кредитного ринку характеризується постійним переливом кредитних ресурсів з одних його сегментів на інші й навіть між кредитним і фондовим ринком. Як приклад такого переливу можна привести процес сек’юритизації, що спостерігається в останні роки і характеризується переміщенням операцій по запозиченню капіталу із кредитного ринку на ринок цінних паперів (у першу чергу, ринок облігацій), що забезпечує позичальникові зниження витрат по залученню кредиту.

Прямими учасниками фінансових операцій на кредитному ринку виступають кредитори й позичальники.

• Кредитори являють собою суб'єктів кредитного ринку, що надають позичку в тимчасове користування зa певний відсоток. Основною функцією кредиторів є продаж кредитних ресурсів у грошовій або іншій формах для задоволення різноманітних потреб позикоодержувачів у позиковому капіталі. Кредиторами на ринку можуть виступати держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок коштів загальнодержавного й місцевого бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, що здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові інститути (лізингові фірми, факторингові компанії й т.п.); інші установи.

• Позичальники представляють суб'єктів кредитного ринку, що одержують позички від кредиторів під певні гарантії їхнього повернення й за певну плату у формі відсотка. Основними позичальниками кредитних ресурсів є підприємства реального сектора економіки.

Головною особливістю механізму функціонування кредитного ринку є те, що ціною кредитних інструментів, що обертаються на ньому, виступає ставка відсотка за кредит,

Залежно від форм обертання окремих кредитних інструментів на кредитному ринку ставка відсотка за кредит може мати на ньому різні види - кредитний відсоток, депозитний відсоток, міжбанківський відсоток, обліковий відсоток і т.п. Розрізняючись за своїм рівнем ці види відсотка за кредит не змінюють своєї сутності, будучи ціною кредитних ресурсів (пропонованих до продажу грошових і інших кредитних інструментів). Проте в складі цих видів цін на кредитні ресурси пріоритетну роль грає дисконтна ставка центрального банку, динаміка якої визначає рух інших носіїв ціни на грошові активи, пропоновані до продажу.

Дисконтна ставка центрального банку є регульованою державою показником; це регулювання здійснюється, виходячи з макроекономічних факторів, відповідно до фінансової політики держави. Що стосується механізму ринкового саморегулювання рівня відсотка за кредит, то він будується з урахуванням інших факторів, основними з яких є:

• установлений центральним банком рівень дисконтної ставки. Він є мінімальним нормативним показником формування рівня цін на кредитні ресурси при їхньому продажі;

• прогнозований темп інфляції. З урахуванням цього фактору відшкодовується можлива втрата реального доходу продавців кредитних ресурсів у формі рівня інфляційної премії;

• рівень кредитного ризику. Він характеризує ризик неповернення (або несвоєчасного повернення) позичальником отриманого кредиту й обумовленої суми відсотка по ньому. Рівень кредитного ризику у свою чергу визначається багатьма факторами, серед яких найбільш важливу роль відіграють стан кредитоспроможності й платоспроможності позичальника, його ділова репутація й форма забезпечення кредиту. Рівень кредитного ризику відшкодовується звичайно у формі рівня премії за ризик;

• рівень ліквідності кредиту. Він характеризується строком надання кредиту й відшкодовується у формі відповідного рівня премії за ліквідність;

• рівень маржі. Він являє собою різницю між рівнем цін продажу й покупки кредитних ресурсів банком або іншою кредитно-фінансовою установою. Маржа призначена для покриття операційних витрат, сплати податкових платежів і формування прибутку по кредитній діяльності продавця кредитних ресурсів.

З урахуванням перелічених основних факторів ціна пропозиції грошових і інших кредитних інструментів на кредитному ринку їхнім продавцем формується на диференційованій основі по кожному конкретному кредиту відповідно до наступної моделі:

ЦВ_к = РС + ІП + ПР + ПЛ + М,

де ЦВ_К — рівень кредитного відсотка;

РС — рівень діючої дисконтної ставки центрального банку країни;

ІП — рівень інфляційної премії, прирівнюваний звичайно до прогнозованого темпу інфляції;

ПР — рівень премії за ризик, розрахований, виходячи з рівня кредитного ризику по конкретному позичальнику;

ПЛ — рівень премії за ліквідність, обумовлений строком надання кредиту з урахуванням оцінки його майбутньої вартості;

М - рівень маржі, обумовлений конкретною кредитно-фінансовою установою з урахуванням специфіки умов здійснення його кредитної діяльності.

У процесі ціноутворення на кредитному ринку можуть бути враховані й інші фактори, що визначають рівень реалізованих кредитних інструментів.