17

Тема 3. Управління формуванням власного капіталу в процесі розвитку підприємства

План

1. Склад власного капіталу підприємства й фінансових ресурсів, що забезпечують його формування

2. Політика формування власних фінансових ресурсів

1. Склад власного капіталу підприємства й фінансових ресурсів, що забезпечують його формування

Ф інансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. На діючому підприємстві він представлений такими основними формами (рис. 1):

Рис 1. Форми функціонування власного капіталу підприємства

1. Статутний фонд. Він характеризує первісну суму власного капіталу підприємства, інвестовану у формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається (декларується) статутом підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду регулюється законодавством.

Статутний капітал - це сума засобів засновників для забезпечення статутної діяльності. На державний підприємствах - це вартість майна, закріпленого державою за підприємством на правах повного господарського ведення; на акціонерних підприємствах - номінальна вартість акцій; для товариств з обмеженою відповідальністю - сума, що є часткою власників. Статутний капітал формується у процесі первісного інвестування засобів. Внески засновників у статутний капітал можуть бути у вигляді коштів, у майновій формі та у формі нематеріальних активів. Величина статутного капіталу оголошується при реєстрації підприємства, і при коригуванні його величини потрібно провести перереєстрацію установчих документів.

2. Додатковий капітал як джерело засобів підприємства утворюється в результаті переоцінки майна або продажу акцій за ціною, вищою від їхньої номінальної вартості.

3. Резервний фонд (резервний капітал). Він являє собою зарезервовану частину власного капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його господарської діяльності. Розмір цієї резервної частини власного капіталу визначається установчими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу) здійснюється за рахунок чистого прибутку підприємства (мінімальний розмір відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством). Він виступає як страховий фонд для відшкодування можливих збитків і забезпечення захисту інтересів третіх осіб у разі недостатності прибутку для викупу акцій, погашення облігацій, виплати процентів за ними і т.д. Відсутність або недостатню його величину розглядають як фактор додаткового ризику капіталу підприємства.

4. Нерозподілений прибуток. Він характеризує частину прибутку підприємства, отриману в попередньому періоді й не використану на споживання власниками (акціонерами, пайовиками) і персоналом. Ця частина прибутку призначена для капіталізації, тобто для реінвестування на розвиток виробництва. За своїм економічним змістом вона є однією з форм резерву власних фінансових коштів підприємства, що забезпечують його виробничий розвиток у майбутньому періоді.

5. Спеціальні (цільові) фінансові фонди. До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових коштів з метою їх наступної цільової витрати. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва й інші. Порядок формування й використання коштів цих фондів регулюється статутом й іншими установчими й внутрішніми документами підприємства.

6. Інші форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (при здачі його в оренду), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків або дивідендів) і деякі інші, відображені в першому розділі пасиву балансу.

7. До засобів спеціального призначення і цільового фінансування належать безоплатно отримані цінності від фізичних і юридичних осіб, а також безповоротні і поворотні бюджетні асигнування на утримання об’єктів соцкультпобуту і на відновлення платоспроможності підприємств на бюджетному фінансуванні.

Формування власного капіталу підприємства направлено на досягнення двох основних цілей:

1. Формуванню за рахунок власного капіталу необхідного обсягу необоротних активів. Сума власного капіталу підприємства, авансована в різні види його необоротних активів (основні кошти; нематеріальні активи; незавершені капітальні вкладення; устаткування, призначене до монтажу; довгострокові фінансові вкладення й ін.), характеризується терміном «власний основний капітал».

Суму власного основного капіталу підприємства розраховують за наступною формулі:

ВК_ос = НА – ДПК_н,

де ВК_ос — сума власного основного капіталу, сформованого підприємством;

НА — загальна сума необоротних активів підприємства;

ДПК_В — сума довгострокового позикового капіталу, використовуваного для фінансування необоротних активів підприємства.

2. Формуванню за рахунок власного капіталу певного обсягу оборотних активів. Сума власного капіталу, авансована в різні види його оборотних активів (запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва; запаси готової продукції; дебіторську заборгованість; грошові активи й ін.), характеризується терміном «власний оборотний капітал».

Суму власного оборотного капіталу підприємства розраховують за наступною формулою:

ВК_об = ОА – ДПК_о – КПК,

де ВК_об — сума власного оборотного капіталу, сформованого підприємством;

ОА — загальна сума оборотних активів підприємства;

ДПК_о — сума довгострокового позикового капіталу, використовуваного для фінансування оборотних активів підприємства;

КПК — сума короткострокового позикового капіталу, залученого підприємством.

Сукупність всіх майнових цінностей (активів) підприємства, сформованих винятково за рахунок власного його капіталу, характеризується терміном «чисті активи підприємства» (ЧА = А - ПК).

Важливою характеристикою складу власного капіталу, використовуваного підприємством, є співвідношення його суми, авансованої у необоротні й оборотні активи (тобто співвідношення власного основного й власного оборотного капіталу). Для оцінювання цього співвідношення використовується показник – «коефіцієнт маневреності власного капіталу»

( .

Оптимізація складу власного капіталу в розрізі основного і оборотного його видів потребує урахування галузевих особливостей здійснення операційної діяльності, середньої тривалості операційного циклу на підприємстві, а також оцінки позитивних і негативних особливостей функціонування необоротних і оборотних активів, фінансованих за рахунок власного капіталу.

• Необоротні активи характеризуються такими позитивними особливостями:

а) вони практично не піддаються втратам від інфляції, а отже, краще захищені від неї;

б) їм властивий менший комерційний ризик втрат у процесі операційної діяльності підприємства; вони практично захищені від несумлінних дій партнерів по операційних комерційних справах;

в) ці активи здатні генерувати стабільний прибуток, забезпечуючи випуск різних видів продукції відповідно до кон'юнктури товарного ринку;

г) вони сприяють запобіганню (або істотному зниженню) втрат запасів товарно-матеріальних цінностей підприємства в процесі їхнього зберігання;

д) їм властиві більші резерви істотного розширення обсягу операційної діяльності в період підйому кон'юнктури товарного ринку.

Разом з тим, необоротні активи в процесі операційного використання мають ряд недоліків:

а) вони морально зношуються (особливо активна частина виробничих основних коштів і нематеріальні операційні активи), у зв'язку з чим, навіть будучи тимчасово виведеними з експлуатації, ці види активів втрачають свою вартість;

б) ці активи важко піддаються оперативному управлінню, тому що слабко мінливі в структурі в короткому періоді; у результаті цього будь-який тимчасовий спад кон'юнктури товарного ринку приводить до зниження рівня корисного їхнього використання, якщо підприємство не переходить на випуск інших видів продукції;

в) вони більшою мірою відносяться до групи слаболіквідних активів і не можуть бути коштами забезпечення потоку платежів, що обслуговує операційну діяльність підприємства.

• Оборотні активи характеризуються такими позитивними особливостями:

а) високим рівнем структурної трансформації, у результаті якої вони легко можуть бути перетворені з одного виду в інший при регулюванні товарного й грошового потоків в операційному процесі;

б) більшою пристосовністю до змін кон'юнктури товарного й фінансового ринків — вони легко піддаються змінам у процесі диверсифікованості операційної діяльності підприємства;

в) високою ліквідністю; при необхідності значна їхня частина може бути конверсована в грошові активи, необхідні для поточного обслуговування операційної діяльності в нових її варіаціях;

г) легкістю управління; основні управлінські рішення, пов'язані з їхнім оборотом, реалізуються протягом короткого періоду часу.

Разом з тим їм властиві наступні недоліки:

а) частина оборотних активів, що перебувають у грошовій формі й у формі дебіторської заборгованості, значною мірою піддається втраті вартості в процесі інфляції;

б) тимчасово вільні (зайво сформовані) оборотні активи практично не генерують прибуток (крім вільних грошових активів, які можуть бути використані в короткострокових фінансових вкладеннях); більше того, зайві запаси товарно-матеріальних цінностей, не тільки не генерують прибуток, але викликають додаткові операційні витрати по їхньому зберіганню;

в) запаси оборотних товарно-матеріальних цінностей у всіх їхніх формах піддаються постійним втратам у зв'язку із природними втратами;

г) значна частина оборотних активів піддається ризику втрат у зв'язку з несумлінністю партнерів по господарських операціях, а іноді – й персоналу.

Управління власним капіталом пов'язано не тільки із забезпеченням ефективного використання вже накопиченої його частини, але й з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. У процесі управління формуванням власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства наведений на рисунку 2.

У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, – він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, й зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел грають також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів; однак суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є коштами його реінвестування. Інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.

Рис. 2. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства

У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової емісії й реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути безоплатна фінансова допомога (як правило, така допомога надається лише окремим державним підприємствам різного рівня). У число інших зовнішніх джерел входять безкоштовно передані підприємству матеріальні й нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу.