11. Українські народні думи як жанр фольклору

Думи   -  це  самобутні  епічні  та  ліро-епічні  твори  про  боротьбу  українського   народу   проти   поневолювачів,  суспільно-політичне  і побутове  життя  людей, які виконувались у супроводі кобзи, бандури чи    ліри.  

Думи, виникнувши в конкретних умовах свого часу,  відповідали  реальним запитам доби та характеру розвитку цілого  фольклорного  процесу. Більшість  збирачів  дум  (від  М.Цертелєва до П.Куліша)   намагались забезпечити   "історичну  точність"  текстів. Застосовуваний  підхід  (виправляти і редагувати думи, „пригладжувати" грубуватість  лексики) призвів  до  деформації  і часткового знищення   текстів, записаних у першій половині ХІХ ст.  

Думи  відзначаються логікою побудови, ґрунтовним вмотивуванням вчинків   персонажів.  Віршована  форма  дум  відрізняється від віршованого ладу   інших  фольклорних  жанрів.  На  відміну від звичайних пісень для думи   характерні нерівноскладові рядки, неоднаковий ритм.  

Композицію  думи складають: заспів - пролог, експозиція, де вказується місце,   час,  обставини  дії,  називаються  головні  герої;  сюжет  -   розповідь  з ліричними  відступами;  кінцівка  - прославляння героїв,  побажання  слухачам.

Виконуються  думи  в  супроводі  бандури чи ліри своєрідним  індивідуальним співом, наближеним до мелодійної декламації  - речитативом.Дефінітивний арсенал української фольклористики почав формуватися ще в добу романтизму, коли відбувалося зародження й становлення науки про усну народну творчість. Поняття „пісні про старовину”, „поважні пісні”, „історичні пісні”, „козацькі пісні”, „жіночі пісні” жанровій атрибуції підлягали лише умовно, необхідно було чіткіше розрізнити групи й цикли пісенної лірики та епіки. Скажімо, до козацьких пісень належали власне епічні твори про історичні події та постаті, балади, любовна лірика тощо. Перші визначення українських народних дум у фольклористиці запропонував М.Максимович. Від збірки до збірки впродовж майже чверті століття вчений корегував, поглиблював розуміння жанру. У „Передмові” до збірки „Малороссийские песни, изданные М.Максимовичем” молодий збирач і дослідник фольклору 20 квітня 1827 р. писав: „Особливо чудові думи – героїчні співи про бувальщини, що стосуються переважно часів Гетьманщини – до Скоропадського. Їх і нині ще співають сліпці-бандуристи, котрих можна назвати українськими рапсодами” . Згадавши про першу публікацію дум у збірнику М.Цертелєва, автор відзначив, що „кожна дума присвячувалась якій-небудь історичній події чи особі – передусім Хмельницькому, Палію, Мазепі та іншим” .Дефінітивний арсенал української фольклористики почав формуватися ще в добу романтизму, коли відбувалося зародження й становлення науки про усну народну творчість. Поняття „пісні про старовину”, „поважні пісні”, „історичні пісні”, „козацькі пісні”, „жіночі пісні” жанровій атрибуції підлягали лише умовно, необхідно було чіткіше розрізнити групи й цикли пісенної лірики та епіки. Скажімо, до козацьких пісень належали власне епічні твори про історичні події та постаті, балади, любовна лірика тощо. Перші визначення українських народних дум у фольклористиці запропонував М.Максимович. Від збірки до збірки впродовж майже чверті століття вчений корегував, поглиблював розуміння жанру. У „Передмові” до збірки „Малороссийские песни, изданные М.Максимовичем” молодий збирач і дослідник фольклору 20 квітня 1827 р. писав: „Особливо чудові думи – героїчні співи про бувальщини, що стосуються переважно часів Гетьманщини – до Скоропадського. Їх і нині ще співають сліпці-бандуристи, котрих можна назвати українськими рапсодами” . Згадавши про першу публікацію дум у збірнику М.Цертелєва, автор відзначив, що „кожна дума присвячувалась якій-небудь історичній події чи особі – передусім Хмельницькому, Палію, Мазепі та іншим” .