16. Розвиток української фольклористики у 2-ій пол..20-го ст. Наукові методи, теорії, гіпотези

Українська фольклористика як наука існує майже два стоіття. Від просвітницько-романтичних захоплень, прагнень порятувати від загибелі найперше українську народну пісню, публікацій збірників із передмовами до фундаментальних фольклористичних досліджень Олександра Потебні, Михайла Драгоманова, Івана Франка, до “вибухової” діяльності Етнографічної комісії ВУАН, відкриття Інституту фольклору (1936), до появи видань академічної серії “Українська народна творчість” (з 1961 р.), натхненниками якої були Максим Рильський, Кость Гуслистий, до сформованої когорти українських фольклористів другої половини ХХ ст. (Олексій Дей, Іван Березовський, Павло Попов, Галина Сухобрус, Андрій Гуменюк, Олександр Правдюк, Григорій Нудьга, Михайло Грицай, Зоя Василенко, Наталя Шумада, Володимир Бойко, Вікторія Юзвенко, Василь Скрипка, Марія Шубравська, Галина Рубай, Михайло Пазяк, Михайло Гуць, Софія Грица, Михайло Гайдай, Роман Кирчів, Григорій Дем’ян, Петро Медведик, Михайло Шалата, Володимир Кач-кан, Лідія Дунаєвська, Алла Ясенчук, Тетяна Руда, Степан Мишанич, Анатолій Іваницький, Іван Сенько, Йосип Федас, Іван Хланта, Галина Довженок, Олександра Бріцина, Олена Таланчук, Петро Будівський, Степан Шевчук, Мирослав Грицик, Леся Вахніна, Олексій Вертій, Віктор Давидюк, Анатолій Подолинний, Людмила Єфремова, Василь Сокіл та ін.), до відкриття кафедр фольклористики в Київському та Львівському університетах (1990-і рр.) – ось той шлях, яким утверджувалась українська фольклористика.

Дехто вважає цю науку ще не сформованою, такою, що існує як проміжна структура між літературознавством (ширше – філологією) та етнологією. Проте це не так. Фольклористика має свій об’єкт дослідження, власну методи-ку, свою історію, теорію фольклору, фольклористичну критику, польову та едиційну практики, а якщо й послуговується інструментарієм студіювання інших наук, то, очевидко, це вмотивоване доцільністю, прагненням не ізолюватися, а пізна-ти явище в зв’язках із матеріальною і духовною культурою нації, людства загалом. Історія, археологія, етнографія, мовознавство, літературознавство, філософія, психологія, медицина

17. Дитячий фольклор. Характеристика

Термін «дитячий фольклор» з´явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження — усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий фольклор із загального фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

В окремих випадках чітка межа між ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т. п.). Спільна риса їх усіх — дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4—5 років.

Твори дорослих для дітей поділяються на дві частини: 1) пісенна лірика для дітей (колискові пісні); 2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).