72. Ідейно-художній аналіз комулятивної пісні

Кумулятивна композиція, художні образи, структура пісні (анало-гічна у всіх варіантах) - все це говорить про давні витоки та про спільне джерело пісні. Одніею з ознак давності пісні Ї.Горак вважае її хорове виконання, про що красномовно свідчить рефрен-приспів більшості варіантів.

Майже незмінною в основних своїх параметрах пісня залишилася до нашого часу. Маємо на увазі запис П.Лінтура 1966 р. в с. Чорноголова Перечинського р-ну на Закарпатті. 3 огляду на унікальність запису на-водимойогоповністю:

Ишла дівча по воду,

Через панову загроду.

Стрітивсь пан, розбив збан, Гоя-гоя,розбивзбан!

Дівча дуже плакало,

Зазбаникомжаліло:

- Кедь тьі пан, заплать збан!

Гоя-гоя, заплать збан!

- Лем вьі, дівко, не плачте,

Зазбанвамсязаплатить:

Язазбанкуркудам,

Гея-гоя, курку дам! Дівча то не слухало, Лемзазбаномплакало:

- Ой предорогий муй збан,

Шо поламав младьій пан,

Гоя-гоя,младмйпан!

- Лем вьі, дівко, не плачте,—

Зазбанвамсязаплатить:

Я за збан качку дам,

Гоя-гоя,качку дам! Дівча то не слухало, Лемзазбаномплакало:

- Ой предорогий муй збан,

Шо поламав младьій пан,

Гоя-гоя,младмйпан!

73. Ідейно-художній аналіз купальської пісні

Купальські пісні виконуються на святі Івана Купала, що зв'язане із прославленням життєдайних сил природи, її найсильніших стихій – сонця (вогню) і води.

На Івана Купала дівчата ворожили. Одним з видів ворожіння було пускання на воду: в який бік попливе – звідти слід чекати судженого. При цьому співали:

Ой пущу віночок

На биструю воду,

На щастя, на долю,

На милого вроду .

Купальські пісні мало змінилися протягом століть, а томуй сьогодні відлунюють гомоном минувшини наших предків. Вони ніжні, мелодійні, їх навіть можна ототожнити з піснями про кохання. Вони вчать дітей поважати традиції минулого, бути гідними, відповідальними перед своєю Батьківщиною.

74. Ідейно-художній аналіз голосіння

В окрему групу виділяються так звані святочні голосіння — плачі за покійником, що здійснюються у поминальні свята, пов´язані з ушануванням померлих родичів, культом предків. У дохристиянський період ця традиція найчіткіше виявилась у час Різдва, Великодніх свят (особливо Мертвецький Великдень, Русалій). Окремі зразки таких голосінь були зафіксовані ще у 19 ст. Наприклад, плач матері за сином у Свят-вечір:

Синочку, синочку, Іваночку,

Хто би був казав посліднього Свят-вечора,

Що ти уже цего Свят-вечора не будеш вечеряти,

Але будеш у гробі спочивати?

Тут то твоє місце порожне,

Тут то твоя ложечка стоїть,

Синочку мій дорогий, синочку мій!

Подібним у функціональному плані є голосіння дружини за чоловіком на Великдень:

Николаю мій, Николаю дорогий!

А тепер ми без тебе і їсти не можемо,

То ти межи нами того 

Николаю мій, Николаю,

Великодня був,

 Хто би був казав ще тогідних свят,

То ти нам паску-дари покроїв,     

Що ти уже цих не діждеш,

То ти нам до церкви відніс, 

Николаю мій, Николаю дорогий!

То ти насамперед свяченого кушав,

М. Грушевський згадує звичай плакати на могилах у провідну неділю, як описано у «Стоглаві»: «Кожна жінка голосить на могилках. В провідну неділю «до приходу духовних і після панахиди». Як тільки прийде на могилку, перехреститься, поцілує хрест той, що на могилі, потім стане навколішки і голосить, а далі припаде ниць, до могили, поцілує землю і знов тужить і причитує...».

У таких текстах голосінь, як і у похоронних звичаях в цілому, давні язичницькі елементи поєднались із пізніше нашарованими християнськими. Святочні голосіння, окрім традиційних формул, містять згадки (чи вказівки) про окремі свята та ритуали, предмети, Що є їх невід´ємною частиною.