33.Характерні риси античного язичництва, його зв'язок з міфологією.

Античне язичництво – поєднання космологічних, теологічних, вірувань та уявлень + міфологічні сюжети.

Риси:

• Ритуалізм – релігія радості завдяки урочистим ритуалам

• відсутність динаміки – систематичне віровчення, неписані закони одухотворю вали природу

• відсутність священних текстів –

• розвиток крізь призму полісу потім держави

• виразна естетичність – природне – божественне

• послідовна моралізація

• циклічність в розумінні історичного процесу

Форми:

• Реліг. вірув. Мінойської цивілз – епоха титанів (деспотичні держави). Вилична природа (Рея - земля) Ритуальне вбивство царів (+ 7 хлопців і дівчат). Виразний тонізм – все породжує земля.

• мікенська цивіліз  - чисельні Д-ви Пелопенесу (ахейці, дорійці) Місцеві пантеони, всі підкорювались надприродному закону (Мої ???). Куль героїв.

• Період архаїки (15 – 8 ст. до н.е.) – 2 форми релігії – офіційна(держ), народна(увлення до Гомера). Боги поділені між Зевсом, Посейдоном, Аідом. Культи Аполону, Деметри, Діоніса

• Класика – Уніфікація богів, поширення містерії оракулів, одержавлення культу

• Еллінізм – 12 головних богів, ототожнення богів із богами Сходу (Де метра - Есіда). Елінізація східних релігій, будівництво храмів (бувало одразу всім богам). Поява культу царів.   

34.Основні етапи становлення давньогрецької релігії, їх загальна характеристика. Функціональність божеств гомерівського епосу.

Історичні умови виникнення. Територія Давньої Греції охоплювала південь Балканського півострова, острови Егейського моря і західне узбережжя Малої Азії. У VIII ст. до н.е. тут утвердився полісний лад, виникли міста-держави з розвинутими товарно-грошовими відносинами.

Народ Афінської держави складався з чотирьох філ (пле­мен). Кожна філа поділялася на три фратрії, а кожна фратрія — на тридцять родів. Плем'я і рід були органами управ­ління та релігійними общинами. Функції фратрії обмежу­валися шлюбами і реєстрацією народжень. Суспільне життя в полісах стало організованішим, у них формувалися право­ві відносини. Норми звичаєвого права обмежували інтереси аристократії, захищаючи простолюд. Відання релігійними справами остаточно переходило до держави, всі жителі му­сили поклонятися богам і визнаним героям. Центром релі­гійного життя і надалі залишалися рід і фратрія.

Наприкінці VI ст. до н.е. було ліквідовано племінні філи і створено територіальні: кожна філа поділялася на десять демів, які мали окремі храми із жерцями. Храм філи був державною власністю, її релігійними справами керувала держава. Так утворилася державна релігія. Вла­да жерця була відокремленою від влади воєначальника, судді й адміністратора.

У догомерівську епоху (до VII ст. до н.е.) найпоширені­шими були тотемічні, фетишистські, анімістичні вірування. Давні греки вважали, що світ наповнений демонічними си­лами — звіро- та людиноподібними істотами. В основі їх світорозуміння було обожнення природи. За тодішніми уяв­леннями, у струмках жили наяди, в гаях •— німфи, дріади і сатири, у скелях — ореади, в морях — нереїди і тритони, на небі — зірки і боги вищого рангу. Деяких рабів вони пере­давали начебто у власність богам. Догомерівська релігія ба­зувалася на культі землі, з якої, вважалося, все починається і в яку все повертається. Існувало там і щось подібне до хра­мового господарства, колективна релігійна власність.

Суспільство часів Гомера ще не сповідувало ідеї по­тойбічного існування. Померлі предки, за уявленнями, про­довжують своє існування в підземному царстві, й лише де­які з них, за волею богів, одержують безсмертя.

Тісно пов'язаними з релігією були спортивні ігри, го­ловні серед них — олімпійські. Перші було влаштовано в 776 р. до н.е. на честь Зевса. Вони прославляли фізичну досконалість людини, заохочували гармонію фізичного і духовного розвитку, який потрібен був аристократії для утвердження власної соціальної значущості.