53. Економічний закон конкуренції.

Закон конкуренції — наявність внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих, прямих і зворотних зв'язків та відносин (відповідно і суперечностей) між різними економічними суб'єктами (передусім виробниками), які (зв'язки) є примусовою силою у боротьбі за найвигідніші умови виробництва, збуту, привласнення максимальних доходів, насамперед прибутку.

Кожний економічний суб'єкт такої боротьби має свої специфічні потреби, інтереси, іманентні цілі, використовує різні форми та методи, конкурентної боротьби.

Панівною формою власності на вищій стадії капіталізму поступово стає колективна капіталістична власність у формі акціонерних компаній: промислових, торговельних, банківських. З'являються нові об'єкти (заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, висококваліфіковані фахівці, інформація тощо) та суб'єкти (картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) конкурентної боротьби. З розвитком технологічного способу виробництва виникають міжнародні монополії, конкуренція поширюється за межі окремих країн, її об'єктами стають джерела сировини, електроенергії, ринки збуту, заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність, а суб'єктами — високо- і мало-розвинуті країни, транснаціональні корпорації, транснаціональні банки та ін. Специфічні та спільні закони конкуренції модифікуються, що виявляється в перетворенні вільної конкуренції на регульовану.

На вищому ступені державно-монополістичного капіталізму розвиваються державна, інтегрована капіталістична та змішана форми власності. Об'єктами конкуренції стають державні замовлення, квоти держав у зовнішній торгівлі тощо, а її новими суб'єктами — міжнародні економічні організації різних рівнів (галузевого, регіонального, глобального). Конкурентна боротьба йде насамперед між гігантськими монополістичними об'єднаннями однієї і різних країн, всередині них, між державними монополістичними компаніями, а також між підприємствами немонополістичного сектору економіки і різними формами власності. Конкуренція перетворюється з регульованої на національному рівні на регульовану на міжнародному рівні. її центр переміщується зі сфери обігу до сфери виробництва, з галузевого — на міжгалузевий, з національного — на інтернаціональний рівні тощо.

На нижчій стадії капіталізму закон конкуренції капіталістичного способу виробництва в межах національних країн діє у формі вільної конкуренції, на вищій стадії капіталізму — у формах монополістичної (в тому числі олігополістичної) конкуренції, у змішаних формах, а також у формах конкуренції "природних монополій" зі змішаними.

На інтернаціональній основі закон конкуренції діє у формі транснаціональної конкуренції, що передбачає боротьбу, передусім між транснаціональними корпораціями та відносини субординації між транснаціональною конкуренцією і формами конкуренції на національній основі. Окремі форми конкуренції на вищій стадії капіталізму пригнічують, послаблюють досконалі форми конкуренції, які є найпотужнішими з погляду рушійних сил розвитку економічної системи. Тому державне регулювання (як основний суб'єкт сучасного господарського механізму) і держава (як найважливіший інститут такої системи) та наднаціональні органи запроваджують комплекс заходів, спрямованих на недопущення критичних форм руйнування конкурентних сил, як правило, формуючи антимонопольне законодавство.