36. Продуктивні сили суспільства.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Рис. 1 Склад продуктивних сил суспільства

До складу продуктивних сил входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у дію засоби виробництва. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також сили природи, які використовують люди: вітер, сонце, вода тощо. За сучасних умов до складу продуктивних сил включається також наука, форми і методи організації виробництва. Окремим важливим елементом продуктивних сил стала інформація.

37. Виробничі відносини.

 Виробничі відносини – відносини між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

38. Відносини власності. 

Виникають між людьми з приводу привласнення-відчуження виробничих ресурсів та результатів людської діяльності — визначають характер решти суспільних відносин (політичних, правових, ідеологічних, національних, культурних, соціальних тощо).

39. Виробництво. Матеріальне та нематеріальне виробництво. 

Виробництво – це вплив людини на матеріальний світ природи з метою

надання йому властивостей і форм природи, придатних для задоволення

потреб людини.

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарсь­ка продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, об­слуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначен­ня тощо.

Нематеріальне виробництво — це сфера суспільного виробниц­тва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна тор­гівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здо­ров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

40. Продукт та товар. 

Товар — це специфічне економічне благо, вироблене для обміну й здатне задовольняти потреби людини й суспільства.

Продукт – результат праці людини, господарської діяльності, виражений у матеріально-речовій формі (матеріальний продукт), в духовній, інформаційній формі (інтелектуальний продукт) або у вигляді виконаних робіт та послуг.

41. Економічні категорії та економічні закони. 

Е кономічні категорії — це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів(товар, власність, капітал, ринок, попит).

Економічні закони — відбивають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причино-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин. Економічні закони створюють “систему економічних законів”:

• всезагальні: функціонують в усіх економічних системах(закон зростання потреб, закон відтворення). Їх вважають законами соціально-економічного прогресу, оскільки вони виражають фундаментальні основи та послідовність розвитку суспільства на всіх етапах.

• загальні — функціонують у кількох еконмоічних системах, де існують для них відповідні економічні умови.

• специфічні — функціонують лише в межах однієї економомічної системи.

Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Також вони віддзеркалюють взаємозв'язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов'язковий характер.

42. Закон зростання потреб. 

Закон, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттеві звязки між виробництвом і досягнутим рівнем задоволення потреб людей, розвиток яких (зв'язків) сприяє появі нових потреб та засобів їх задоволення.

Потреби стимулюють виробництво і навпаки, такий зв'язок розвиває технології, можливості, тому виникають нові методи задоволення потреб.

43. Закон зростання продуктивності праці

Закон зростання продуктивності праці - загальний економічний закон, що означає економію живої і упредметненої праці, тобто зниження суспільно необхідного часу на виробництво одиниці продукції, зниження її вартості. Процес виробництва, що здійснюється в різних суспільних умовах, завжди передбачає наявність 3 основних чинників: засобів праці, предметів праці і робочої сили. Результатом їх взаємодії є готовий продукт. Міра доцільної продуктивної діяльності живої конкретної праці відбивається в рівні його продуктивності (Продуктивність праці-це плідність, продуктивність виробничої діяльності людей. П. т. вимірюється кількістю продукції, виробленої працівником у сфері матеріального виробництва за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, який витрачений на виробництво одиниці продукції.) .

З часом ефективність витрат живої праці зростає. К. Маркс вказував на дію «... загального економічного закону, по якому витрати виробництва постійно падають, а жива праця постійно стає проїзводітельнєє...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 46, ч. 1,

Він діє з неоднаковою інтенсивністю в різних економічних системах.

Закон зростання продуктивності праці — загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між прогресом технологічного способу виробництва (його окремими елементами, в тому числі між факторами виробництва) і ефективністю виробничої діяльності у процесі створення товарів і послуг (або кількістю праці на виготовлення одиниці продукції).

44. Закон економії часу

Закон економії часу — загальний економічний закон, який виражає сталі, суттєві зв'язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару та послуги у процесі розвитку продуктивних сил та зростанням вільного часу працівників. Дія цього закону безпосередньо пов'язана з використанням сукупного фонду часу, тобто робочого і неробочого (в т.ч. вільного часу). Конкретними формами прояву З. е. ч. є економія живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції. В різних соціально-економічних умовах З. е. ч. діє по-різному, в залежності від характеру, стану і мети, яким підпорядковане суспільне виробництво. При наявному суспільному фонді робочого часу його економія позитивно впливає на збільшення загальної кількості продуктів праці і відповідних послуг. Аналіз закономірностей розвитку суспільного способу виробництва підтверджує, що суспільство, якому постійно вдається забезпечувати економію часу, створює широкі можливості для неухильного зростання суспільного фонду вільного часу трудівників. Важливими умовами реалізації З. е. ч. є науково-технічний прогрес, ефективне використання засобів виробництва і робочої сили, впровадження нових технологій, стабільне підвищення виробничої кваліфікації, культурно-технічного рівня працівників, розвиток їх творчої ініціативи в удосконаленні техніки, організації виробництва та праці, постійні пошуки нових методів управління господарством. В умовах глибокої економічної кризи в Україні, зростаючого фізичного та морального зносу техніки, зниження життєвого рівня населення З. е. ч. не діє.

45. Товарне виробництво

Тип господарювання, за якого продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб'єктами не для власних, а для суспільних потреб, що визначаються ринком, називають товарним виробництвом

За цієї форми виробництва його організація повністю залежить від ринку, який диктує, що, як і для кого виробляти. Це означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом.

Товарні відносини формуються на основі об'єктивних процесів розвитку виробництва, його матеріально-речових чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є: суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які зумовлюють

спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продукції або

здійснення ними певної виробничої діяльності. Це робить можливим і

необхідним обмін між виробниками;

обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що споживаються (їхня відносна рідкість).

46. Вартість та споживча вартість

Споживча вартість — корисність речі. її здатність задовольнити певну потребу людини, суспільства. Речі є С. в. незалежно від того, задовольняють вони безпосередньо особисті потреби людини чи служать їй як засоби виробництва, за допомогою яких створюються інші матеріальні блага. Сукупність С. в. входить до багатства суспільства. С. в. зумовлюють природні властивості речей, а також властивості, надані їм у результаті доцільної діяльності людини. С. в. є здебільшого продуктом праці, створюється конкретною працею. Частина споживчих вартостей дана природою (повітря, вода з природних джерел тощо). В міру розвитку науки і техніки люди відкривають нові властивості речей, збільшують різноманітність С. в. Кожний товар обов'язково має С. в. Приймаючи форму товару, С. в. стає носієм мінової вартості. Але це відбувається за певних суспільних умов. Наприклад, пшениця завжди була зерновим продуктом, але лише за певних історичних умов вона стає товаром, носієм мінової вартості. Властивість товару як корисної речі взагалі, його фізико — хімічні та інші особливості вивчаються товарознавством. Економічна теорія розглядає С. в. з іншого боку, у зв'язку з проблемами ринкових відносин, маркетингу, зокрема розробкою нових товарів, задоволенням потреб покупців, стимулюванням збуту тощо.

Вартість— втілена й уречевлена в продукті суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці і обміном товарами та послугами.

За означенням класичної економіки вартість — це суспільно необхідна праця, яку потрібно затратити на виготовлення продукту.

Таким чином, вартість визначається не індивідуальними затратами праці на виготовлення чого-небудь, а характерними для даного суспільства й способу виробництва. Таке визначення дозволяє абстрагуватися від ефективності чи неефективності конкретного виробника.

Вартість отримує грошовий еквівалент лише тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві.

47. Класифікація економічних інтересів

Економічний інтерес — реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб суб'єктів господарської діяльності .

Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб. Інтереси безпосередньо пов'язані з психологією, зі звичаями, з культурним рівнем. Економіка не може функціонувати і розвиватись поза інтересами людей.

Економічні інтереси можна класифікувати за різними критеріями:

за ознакою суб'єктивності: особисті, колективні і суспільні інтереси,

за ступенем важливості: головні та другорядні,

за часовою ознакою: поточні, перспективні,

за об'єктом інтересів: майнові, фінансові, інтелектуальні, режиму праці та вільного часу,

за ступенем усвідомлення: дійсні та помилкові.

48. Натуральне виробництво

Історично першою формою організації суспільного виробництва, яка панувала протягом тривалого часу, було натуральне виробництво, тобто таке виробництво, в якому виготовлення продуктів праці здійснювалося для задоволення власних потреб безпосереднього виробника, тобто для внутрішньогосподарського споживання. Найбільш характерним цей тип виробництва був у докапіталістичних суспільствах. Певною мірою він зберігся і до сьогодні в різних країнах, у тому числі в Україні (наприклад, ' виробництво на садово-городніх ділянках).

Характерними рисами натуральної форми виробництва є: економічна замкненість, примітивна техніка і технологія, універсальний характер робочої сили, низький рівень спеціалізації і продуктивності праці. Натуральне виробництво малоефективне, консервативне. Йому притаманні прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням.

Натуральне виробництво відповідає такому рівню розвитку продуктивних сил і економічних відносин, які зумовлюють надзвичайно обмежену мету виробництва, низький і одноманітний рівень власних і суспільних потреб. Прямі натуральні зв'язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту всередині суб'єкта господарювання, самими виробниками. Національна економіка при цьому складається з маси відокремлених господарств (сімей, помість, общин та ін).