19. Монголо-татарська навала

1206 р. хан Темучин, якого стали називати Чингісханом (великий хан) завершив об’єднання монголів у могутню державу й відразу розпочав завойовницькі війни. Дізнавшись про наближення армії монголо-татар, половці звернулися до руських князів, колишніх своїх ворогів, по допомогу. У лютому—березні 1223 р. у Києві відбувся з’їзд князів, на якому було вирішено підтримати половців у боротьбі проти монголо-татар. 31 травня 1223 р. об’єднані половецькі й руські війська билися з монголо-татарами біля річки Калка (Приазов’я). Та серед князів не було єдності в керівництві боєм, тому русичі зазнали поразки. Переслідуючи руські дружини, монголи дійшли до Дніпра, але далі наступати не наважилися. Наприкінці 1237 р. розпочався наступ монголо-татарських військ під проводом хана Батия (онука Чингісхана) на Русь. Протягом 1237—1238 рр. були остаточно розгромлені половці, завойовані й спустошені Північно-Східні землі Русі. Навесні 1239 р. монголо-татари захопили Переяслав і Чернігів, зруйнували й спалили ці міста. Восени 1240 р. монголи взяли в облогу Київ. Штурм укріплень міста тривав понад десять тижнів. 7 грудня 1240 р. монголо-татари повністю захопили місто. Після взяття Києва монголо-татари вирушили на Галицько-Волинські землі. Там були взяті й поруйновані міста Кам’янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк, Володимир. Під Галич завойовники підійшли об’єднаними силами й після триденної облоги взяли його штурмом. У 1241 р. монголо-татари вийшли на західні рубежі Русі й вдерлися на територію Польщі та Угорщини. Але виснажені тривалими війнами монголо-татарські війська 1242 р. припинили завоювання і повернули на схід. У пониззі Волги монгольські правителі заснували державу Золоту Орду зі столицею у місті Сарай. Руські землі не входили до складу цієї держави, а перебували у васальній залежності від неї. Монголо-татарська навала призвела до остаточного припинення існування Київської Русі як єдиної держави.

20. Утворення Галицько-Волин. Князівства. Роман Мстиславович, Данило Романович.

Галицьке князівство виділилося зі складу Київської Русі наприкінці XI ст., а Волинське — у середині XII ст. Віддаленість Галичини й Волині від Києва сприяла укріпленню самостійності цих земель. У 1199 р. князю Роману Мстиславичу вдалося об’єднати Волинську й Галицьку землі.. Так утворилося Галицько-Волинське князівство, до якого 1202 р. Роман Мстиславич приєднав і Київські землі. Відтак, під владу одного князя потрапили всі українські етнічні землі, крім чернігово-сіверських: уся територія Правобережної України увійшла до складу Галицько-Волинського князівства. Утворення такої могутньої держави дозволило вести успішну боротьбу з половцями, сприяло економічному піднесенню. Роман прагнув створити власну модель державного управління. Він хотів укріпити князівську владу, незалежну від бояр, для чого спирався на дружину, середні верстви населення й зумів отримати широку підтримку своєї політики в суспільстві. Улітку 1205 р. Роман Мстиславич розпочав військовий похід на Польщу, потрапив у засідку і загинув. Після трагічної смерті Романа, за малолітства синів почала правити його вдова Анна, яку підтримували волинські бояри. 1238 р.Данило утвердився в Галицькому князівстві, остаточно подолавши боярську опозицію. Столицю князівства Данило переніс із бунтівного Галича на Волинь, у місто Холм. У внутрішній політиці Данило прагнув забезпечити coбi підтримку селян та міщан. Він дбав про розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі. Із цією метою князь запрошував ремісників та купців із Німеччини, Польщі, зруйнованої монголо-татарами Pyci. Данило не дозволив татарам повністю знищити свою державу: об’єднав її землі, підготував країну до відсічі орди. Данило прагнув створити антимонгольську коаліцію європейських держав, однак це йому не вдалося. Тому, щоб уберегти свої землі від спустошення монголо-татарами, він поїхав на переговори з ханом Батиєм до Золотої Орди, де добився підтвердження своїх прав на Волинь і Галичину. Данило звернувся до Папи Римського Інокентія IV з проханням допомогти зібрати рицарів Європи на хрестовий похід проти монголо-татар, погоджуючись за це на перехід своїх земель під церковну юрисдикцію Риму. 1253 р. він отримав від Папи Інокентія IV королівську корону. Від того часу вci західні хроністи почали титулувати Данила королем, а Галицько-Волинську державу — Руським королівством. Князь Данило Галицький проявив себе як здібний державний діяч. Biн здійснив військову реформу. Не покладаючись тільки на феодальну дружину почав широко використовувати ополчення — селян і міщан. На зміну великого боярства, яке було в князівському оточенні, він почав висувати своїх прибічників з нижніх верств. Так формувалося дворянство-шляхта.

21. ГВД у 13-14 ст.

Лев I Данилович (1264—1301) • Розширив батьківські володіння, приєднавши Люблінську землю, що належала Польщі й частину Закарпаття з містом Мукачеве • 1272 р. переніс столицю до Львова • Укріпив Львів, відбудувавши фортеці, зруйновані за вимогою татар • Налагодив жваві дипломатичні відносини з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом

Юрій I Львович (1301—1308)

• Скориставшись усобицями у Золотій Орді, відсунув південні кордони своєї держави до нижньої течії Дніпра й Південного Бугу • Переніс столицю до Володимира-Волинського • Прийняв королівський титул, іменувався «королем Русі й князем Володимирії» • 1303 р. утворив окрему Галицьку церковну митрополію (перший галицький митрополит Петро Ратенський пізніше став першим московським митрополитом) • Уклав союз із мазовецьким князем і німецькими хрестоносцями в боротьбі проти Литви

Андрій і Лев II Юрійовичі (1308—1323 • Активно боролися проти татар, тому не знайшли сил, щоб 1315—1321 рр. підтримати антиугорське повстання закарпатських феодалів і отримати «угорську спадщину» (керівник повстання їздив до Галицької землі, щоб запросити одного з братів на угорський престол) • Підтримували дружні відносини з Тевтонським орденом • Загинули одночасно в бою з ординцями

Юрій II Болеслав (1325—1340

• Сприяв розвитку міст, надаючи їм маґдебурзьке право • Прагнув обмежити владу боярської верхівки • Уміло врегулював відносини із Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом, однак напруженими лишалися стосунки з Польщею та Угорщиною • Був отруєний політичними противниками у Володимирі-Волинському