14. Боротьба руських князів з кочовиками степу.

1206 р. хан Темучин, якого стали називати Чингісханом (великий хан) завершив об’єднання монголів у могутню державу й відразу розпочав завойовницькі війни. Дізнавшись про наближення армії монголо-татар, половці звернулися до руських князів, колишніх своїх ворогів, по допомогу. У лютому—березні 1223 р. у Києві відбувся з’їзд князів, на якому було вирішено підтримати половців у боротьбі проти монголо-татар. 31 травня 1223 р. об’єднані половецькі й руські війська билися з монголо-татарами біля річки Калка (Приазов’я). Та серед князів не було єдності в керівництві боєм, тому русичі зазнали поразки. Переслідуючи руські дружини, монголи дійшли до Дніпра, але далі наступати не наважилися. Наприкінці 1237 р. розпочався наступ монголо-татарських військ під проводом хана Батия (онука Чингісхана) на Русь. Протягом 1237—1238 рр. були остаточно розгромлені половці, завойовані й спустошені Північно-Східні землі Русі. Навесні 1239 р. монголо-татари захопили Переяслав і Чернігів, зруйнували й спалили ці міста. Восени 1240 р. монголи взяли в облогу Київ. Штурм укріплень міста тривав понад десять тижнів. 7 грудня 1240 р. монголо-татари повністю захопили місто. Після взяття Києва монголо-татари вирушили на Галицько-Волинські землі. Там були взяті й поруйновані міста Кам’янець, Ізяслав, Колодяжин, Луцьк, Володимир. Під Галич завойовники підійшли об’єднаними силами й після триденної облоги взяли його штурмом. У 1241 р. монголо-татари вийшли на західні рубежі Русі й вдерлися на територію Польщі та Угорщини. Але виснажені тривалими війнами монголо-татарські війська 1242 р. припинили завоювання і повернули на схід. У пониззі Волги монгольські правителі заснували державу Золоту Орду зі столицею у місті Сарай. Руські землі не входили до складу цієї держави, а перебували у васальній залежності від неї. Монголо-татарська навала призвела до остаточного припинення існування Київської Русі як єдиної держави.

15. Роздробленість Київської Русі

Доба політичної феодальної роздробленості — поділ держави на окремі самостійні території — для Київської Русі почалася після смерті Ярослава Мудрого. Причини феодальної роздробленості Київської Русі. • Поступове утвердження приватної власності на землю сприяло зростанню продуктивності праці, робило власника повним господарем, його залежність від великого князя ставала незначною. • Зростання кількості міст, розвиток містобудування спричинило формування декількох сильних економічних і політичних центрів, здатних до самостійної тривалої оборони. • Кожне князівство за умов натурального господарства могло являти собою самостійну господарську одиницю, а торгівля й економічна співдружність хоч і були вигідними, але не край необхідними. • Християнська мораль ще не утвердилася у руському суспільстві, братовбивча війна у суперництві за владу засуджувалася церквою, але залишалася звичайним традиційним явищем; князям було важко поступитися особистими інтересами заради загальнодержавних. • Держава мала дуже великі розміри, її територією важко було керувати з єдиного центру, суттєві регіональні відмінності почали роз’єднувати східнослов’янську спільноту. Перед смертю Ярослав Мудрий заповів кожному з п’яти синів окремий уділ. Найстарший Ізяслав отримав Київ, Святослав — Чернігів, Всеволод — Переяслав. Молодші Ярославичі Ігop і В’ячеслав одержали відповідно Волинь і Смоленщину. Внукові Ростиславу було виділено Галицьку землю. 1068 р. тріумвірат Ярославичів розпався. Тоді до меж Переяславського князівства вдерлися половці.Ізяслав і Святослав виступили на допомогу Всеволоду. У битві на річці Альті руські війська зазнали поразки. Нерішучість і безпорадність князів перед небезпекою половецького вторгнення в Київ обурила киян, які підняли повстання й фактично вигнали Ізяслава з Києва.