21. Довіра до джерела інформації як проблема політичної комунікації.

Термін “довіра” характеризує враження, котре виникає у людей по відношенню до джерела повідомлення (людина, канал, інституція). Базові фактори довіри (за К. Д. Мортенсеном): І. Авторитетність. ІІ. Надійність. ІІІ. Динамізм. Прийоми завоювання довіри: 1.       Передача правдивої інформації, яку можна легко перевірити; 2.       Розгляд проблем та питань, які хвилюють аудиторію; 3.       Прийом “експертних оцінок”; 4.       Прийом “свого хлопця”; 5.       Прийом “загальний вагон”; 6.       Перенесення авторитету осіб та організацій, що вже закріплений у масовій свідомості, на потрібні оцінки; 7.       Використання іронії та сарказму.

21. Обмеження та протидія політичним маніпуляціям.

Політичне маніпулювання – приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх діяти (або лишатися бездіяльними) всупереч особистим інтересам. Межі політичного маніпулювання: 1.       Стереотипи та погляди в межах масової свідомості; 2.       Менталітет; 3.       Повсякденний досвід людей, приватні комунікації; 4.       Альтернативні джерела інформації; Протидія політичному маніпулюванню: 1.       Формування і розвиток політичної культури у суспільстві; 2.       Виховання у громадян схильності до критичного мислення; 3.       Підвищення рівня освіченості з ключових політичних питань, політичної активності членів суспільства; 4.       Соціально-економічна стабілізація у суспільстві ( соціально-економічна нестабільність несе психологічну нестійкість членам суспільства, а це створює сприятливий ґрунт для маніпуляцій ) 5.       Розвиток у суспільстві конкуруючих мереж розповсюдження інформації;

21. Популізм як політична технологія.

Популізм – підвищена чуттєвість великих мас людей до простих пояснень складних проблем, до примітивних галасливих закликів; це демагогічні політичні дії політиків, які прагнуть використати цю чуттєвість (Д. Видрін). Засади популізму: 1.       “Підігравання” мінливим настроям та вимогам мас. 2.       Використання емоційних станів мас людей (страх, ненависть, ворожість). 3.       Загравання з масами. 4.       Використання лексики натовпу. 5.       Завищені обіцянки. 6.       Апеляція до найменш-освіченої частини мас. 7.       Створення ідеологічних кліше. 8.       Презумпція малих але конкретних справ. 9.       “Істинність простих рішень”. Необхідно враховувати той аспект, що в той чи іншій мірі популістом є кожен політичний діяч, що зумовлено ірраціональністю великих мас людей.

21. Проблема ефективності політичної символіки.

22. Співвідношення теоретичної та прикладної політології.

Практична політологія – галузь знань науки про політику, яка безпосередньо стосується процесів практичного здійснення політики. Прикладна політологія – складова частина та, одночасно, специфічний рівень політичної науки, безпосередньо сфокусований на вирішенні практичних завдань. Співставлення прикладної та теоретичної політології ( за К. Симоновим ). Теоретична політологія: 1.       Ціль: розкриття механізмів функціонування світу політичного; 2.       Об’єкт: політичні процеси, не лімітовані з точки зору просторово-часових характеристик; 3.       Участь у політичному процесі: споглядальна; 4.       Суб’єкт: вчені, об’єднані у наукові корпорації; 5.       Замовник: соціум; Прикладна політологія: 1.       Ціль: розв’язання гостроактуальних проблем, що стоять перед політичними акторами; 2.       Об’єкт: проблемні ситуації з теперішньої політичної практики з жорстко заданими просторово-часовими параметрами; 3.       Участь у політичному процесі: перетворююча; 4.       Суб’єкт: аналітики, що працюють в спеціалізованих центрах та держструктурах; 5.       Замовник: політичні актори;

Як навчальна дисципліна політологія вивчає частину загальнотеоретичного й прикладного матеріалу і дає знання про:

• об'єкт, предмет та функції політології;

• розвиток світової та вітчизняної політичної думки;

• динаміку розвитку політичного життя;

• політичні процеси, події та проблеми;

• взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності;

• розвиток політичних інститутів, норм, свідомості та політичної культури;

• об'єкти та суб'єкти політичних процесів;

• роль людини в політичному житті сучасного світу;

• теорію влади та владних відносин;

• політичну систему суспільства; електоральну поведінку;

• роль і місце демократії в політичному житті суспільства як способу й умови діалогу, гласного обговорення проблем, взаємного врахування суперечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу;

• світовий політичний процес.

Поділ політології на теоретичну і практичну (прикладну), який набув широкого вжитку в науці, є доволі штучним, оскільки власне політична наука має яскравий практичний характер, що і визначає її провідні позиції серед суспільних наук.