21. Сутність політичної ситуації.

Політична ситуація – притаманна певному часу та місцю взаємодія об’єктивних обставин, які безпосередньо визначають можливості і завдання політичної діяльності, і які є причинами політичних подій. Політична ситуація – стан політичної системи та комплекс взаємодії між її суб’єктами у певний період часу. Ситуаційний аналіз – фундамент політичного аналізу. Аналіз політичної ситуації: -          збір інформації; -          опис політичної інфраструктури з акцентом на тих складових, що безпосередньо задіяні в ситуації; -          опис змісту дій домінуючого політичного суб’єкта; -          опис станів і політичної поведінки інших суб’єктів; -          опис впливу зовнішніх факторів; -          інтерпретація мотивів дій домінуючого суб’єкта; -          інтерпретація мотивів дій інших суб’єктів; -          аналіз можливостей впливу зовнішніх факторів на дії суб’єктів; -          аналіз адекватності досягнутих результатів цілям і задачам суб’єктів ситуації;

21. Специфіка масової поведінки в політиці.

Суб´єктами політичних дій індивіди виступають не лише як представники певних соціальних спільностей, члени тих чи інших громадсько-політичних об´єднань, а й як учасники прямих дій, випадкових і тимчасових утворень — зборів, мітингів, демонстрацій, маніфестацій, пікетуваль тошо. Залежно від ступеня стихійності виникнення та організованості таких масових утворень вони можуть набувати рис натовпу, політична поведінка якого є різновидом масової поведінки і має свої особливості.

Натовп виникає на основі фізичної взаємодії людей, які підтримують між собою безпосередній контакт, наприклад на мітингу, на транспортній зупинці, взагалі під час затримки на одному місці якими-небудь зовнішніми обставинами. Випадковість утворення, неоднорідність складу визначають специфічну манеру політичної поведінки людей у натовпі, яка виявляється у придушенні раціональності, різкому переважанні почуттів над розумом. На основі анонімності самого натовпу й кожного його учасника виникає почуття безкарності, щезають відповідальність і соціальний страх, що, в свою чергу, викликає агресивні настрої і поведінку.

У міру нарощування в політиці стихійних засад вона дедалі менше відповідає своєму призначенню, втрачає здатність бути регулюючим чинником соціальних відносин, не управляє суспільством, а дезорганізує його. Негативні наслідки залучення мас до безпосередньої участі в політиці, впливу на неї поведінки натовпу давно помітили філософи. Ще Платон і Арістотель негативно ставились до демократії, яка за тих часів нерідко набувала форми охлократії — влади натовпу, що перебуває під впливом політичних демагогів.

Скептично ставився до участі мас у політиці, у тому числі в сучасних демократичних формах, відомий іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет. На його думку, маса є множинністю людей без особливих достоїнств, панування яких обертається торжеством повсякденності та людської посередності. Трагедія сучасної західної цивілізації полягає у привласненні масами функцій здібної і кваліфікованої меншості — еліти як носія творчих і управлінських засад і традицій у будь-якому суспільстві. В політиці маса здатна діяти єдиним найдоступнішим їй методом прямої дії, постійне використання якого призводить до поступового наростання розриву між складністю проблем, які необхідно вирішувати суспільству, та примітивністю засобів, які при цьому використовуються2.

Очевидно, X. Ортега-і-Гассет правильно помітив деякі негативні наслідки участі мас у політиці, але абсолютизував їх. Без участі мас у політиці немає демократії, взаємодії громадянського суспільства Й держави, без контролю з боку мас правляча еліта відривається від народу і абсолютизує власні інтереси. Більше того, масові виступи, прямі дії іноді виявляються не тільки найефективнішим, а й єдиним засобом розв´язання тих чи інших проблем, особливо в суспільствах із низьким рівнем розвитку демократії, де погано працює зворотний зв´язок між громадянським суспільством і державою, відсутні або надто слабкі реальні важелі впливу людей на державу.

Отже, завдання демократичного суспільства полягає не в обмеженні участі мас у політиці, а в мінімізації негативних наслідків цієї участі, особливо у формі стихійних виступів, уникненні деструктивного впливу на політику натовпу.

Масові утворення людей: І. Публіка ( таке масове утворення, в основі якого лежать раціональні чинники, і поведінка якого є більш передбачуваною ). ІІ. Натовп ( Таке масове утворення, яке є активною соціальною одиницею, і в основі якого – скупчення людей, їх фізичний контакт на обмеженому просторі ). Характерні риси натовпу: 1.       Натовп розчиняє особисту свідомість, відповідальність. 2.       Згасає інтелектуальне начало і домінують емоційні реакції. 3.       Втрачається почуття страху, як джерело людського сумління. 4.       Виникає ефект взаємонавіювання. 5.       Характерна імпульсивна поведінка. Типи натовпів: 1.       Оказіональний; 2.       Конвенціональний; 3.       Експресивний; 4.       Діючий; 5.       Панівний; Характеристики стану натовпу: 1.       Стихійність; 2.       Мінливість; 3.       Нестабільність; Вимоги звернення до натовпу ( за А. Гітлером ): 1)       Уникати абстрактних ідей, апелювати до емоцій; 2)       Постійно повторювати одні й ті ж ідеї, використовуючи стереотипні фрази; 3)       Зупинятися на одній стороні аргументації; 4)       Постійно критикувати ворогів; 5)       Виокремлювати одного ворога для персональної критики;