13. Охарактеризуйте регіональний аспект підвищення ефективності державного управління.

Для України, як для унітарної держави існує цілком виправдана модель розвитку, що полягає в наступному: у перехідний період, в суспільстві, що реформується, особливо потрібна сильна центральна влада, що має в своєму розпорядженні надійні важелі управління. Проте, не можна не давати собі звіт в тому, що життєдіяльність даної стадії повинна бути обмежена і на зміну їй повинні прийти збалансовані механізми в модель: Могутній республіканський "центр" з його владними повноваженнями і фінансовими ресурсами повинен взаємодіяти з сильними регіонами, здатними ефективно вирішувати самостійно або спільно з "центром" основні питання, пов'язані з життєдіяльністю людей. Дотримуючись такої точки зору, виникає питання про розподіл повноважень в рамках цієї моделі. Тут можна виділити 3 рівні взаємин "центру" і регіонів:

— Економічні і соціальні проблеми знаходяться у веденні регіонів.

— Виділяється круг проблем для сумісного вирішення.

— Власне питання державної значимості (оборона, зовнішня політика і.т.ін) знаходяться у веденні республіканського "центру".

У контексті світової теорії управління все частіше виявляється тенденція до делегування повноважень при загальному контролі, що є досить актуальним та резонним і є способом розвантаження "центру" від регіональних проблем, тим самим, концентрується на проблемах стратегічного значення.

Делегувати повноваження можна по наступній схемі, тобто все, що стосується роботи з регіоном повинно бути розплановано таким чином:

Пріоритетність, тобто всі проекти повинні бути поділені на три категорії:

— Найважливіші.

— Насущні

— Другорядні.

Структура рішення питань.

— Проміжні " летючки " (корекція позицій).

— Точна дата рішення питань.

— Особиста відповідальність в проекті.

Правильно делегуючи повноваження, можна створити бездоганний механізм, який вражатиме своєю ефективністю.

Проте, не можна говорити про універсальність даної схеми адже між регіонами існують відмінності і потрібно розробити таких схем з певними нюансами пропорційно кількості регіонів. Але основною думкою в даному контексті є те, що одним з напрямів підвищення ефективності державної влади в цілому може стати зміцнення її регіональної складової.

Сьогодні дотації, що йдуть на задоволення сьогохвилинних потреб регіонів, домінують. Але вони кардинально не вирішують проблему. До того ж нерідкі випадки, коли ці засоби використовуються не за призначенням. В усякому разі, в нашому друці постійно повідомляється про те, що гроші «не дійшли» до регіонів, десь «загубилися» і численні контролюючі органи починають їх шукати.

Потрібно надавати регіонам не безповоротні дотації, а надавати кредити під конкретні проекти. Для цього є умови. Регіони мають в своєму розпорядженні природні ресурси, багато мають розвинену добувну і переробну промисловість, володіє власністю, мають акції. Це означає, що кредити є чим матеріально забезпечувати. Такий порядок підвищить відповідальність регіонів за раціональніше і ефективніше використання фінансових ресурсів, зацікавить їх самостійно заробляти гроші, а не чекати дотацій з федерального бюджету.

Ще один ресурс, мабуть, найбільш ефективний, якщо його реалізувати. Перетворити частину доходів населення на інвестиції. Адже населення сьогодні кожен місяць купує валюти на суму в декілька мільярдів доларів. На ці цілі витрачається приблизно чверть всіх доходів. Тобто гроші або не працюють, або знаходяться в спекулятивному секторі економіки.

Успішний економічний і соціальний розвиток регіонів - це центральний аспект підвищення ефективності державного управління. Саме на цьому ґрунті регіональні структури влади знайдуть упевненість, стійкість і необхідну динаміку. А це головні складові ефективності державного управління.