24 . Визначте напрямок розвитку законодавства про органи виконавчої влади

Законодавство про органи виконавчої влади доцільно визначити як "статутний (компетенційний) блок" адміністративного законодавства. Процес його розвитку і реформування повинні базуватися на необхідності підвищення рівня обгрунтованості сучасного стану, а також подальшої раціоналізації структурної побудови і функціонування як всієї системи органів виконавчої влади, так і кожного окремого з них.

Відповідно цими, основними напрямами розвитку і реформування цього статутного законодавства треба визнати змістовне удосконалення правового регулювання:

- по-перше, структурної побудови і принципових основ функціонування системи органів виконавчої влади;

- по-друге, організації і правового статусу окремих органів виконавчої влади.

Щодо першого напряму слід виходити з того, що в правовому опосередковуванні системи органів виконавчої влади центральним питанням є забезпечення дієвості так званої "виконавчої" вертикалі, завдяки якій і досягається належна реалізація управлінських рішень зверху донизу.

Правовою основою рішення цієї задачі повинні бути статутні (компетенційні) закони України "Про Кабінет Міністрів України", "Про міністерства і інші центральні органи виконавчої влади", "Про місцеві державні адміністрації".

На наступному етапі систематизації статутного законодавства доцільно було б розробити і прийняти принципово новий законодавчий акт кодифікаційного типу з орієнтовною назвою: "Про організацію виконавчої влади в Україні". У ньому можна було б зосередити значну частину матеріальних норм адміністративного права.

За умови подальшої змістовної і техніко-юридичної обробки вказаний кодифікаційний акт (або під назвою "Кодекс законів...") міг би війти окремою структурною частиною (у вигляді "книги") до узагальненого Адміністративного кодексу України.

Щодо другого напряму розвитку і реформування статутного блоку адміністративного законодавства слід забезпечити урахування в конкретних статутних актах (як загального, так і локального (індивідуального) характеру) найбільш радикальних змін в правовому статусі окремих видів органів виконавчої влади.

1. Щодо Кабінету Міністрів України доцільно законодавчо відобразити необхідність:

а) приведення фактичної ролі і місця Кабінету Міністрів у відповідність його конституційному статусу вищестоящого органу в системі органів виконавчої влади", основним завданням якого є підготовка і забезпечення реалізації державної політики у сфері виконавчої влади;

б) підвищення ролі міністрів в діяльності уряду, в першу чергу шляхом посилення їх участі у прийнятті і ухваленні політичних рішень стратегічного характеру;

Щодо центральних органів виконавчої влади якісне оновлення статутного законодавства може бути направлено на подолання таких існуючих в сучасній практиці державного управління недоліків, як:

а) невизначеність в розмежуванні статусу міністерств, державних комітетів і так званих "інших" центральних органів виконавчої влади;

б) нечіткість в правовому регулюванні відносин співпідпорядкованості центральних органів, дублювання і суперечність їх функцій і повноважень;

Надзвичайно важливе значення в цьому зв'язку має класифікація окремих груп мережі центральних органів.

Міністерства

державні комітети

центральні органи із спеціальним статусом

Поряд з вказаними заходами щодо оновлення статутного законодавства важливе значення має підвищення ефективності дії великого масиву локальних актів, які регламентують організаційні структури (так звані структурні регламенти) і діяльність (так звані компетенційні акти) конкретних органів виконавчої влади.

З метою підвищення дієвості доцільно текстуальне об'єднання локальних актів, які приймаються в кожному конкретному органі, в єдиний, так би мовити, компетенцінно-структурний "пакет". Основними складовими елементами цього пакету повинні стати: а) загальний статут органу; б) офіційно затверджена схема його організаційної структури; в) таблиця (матриця) розподілу на рівні структурних підрозділів органу цілей, завдань, функцій, повноважень, а також відповідальності.

Найлокальніші ж компетенційні акти доцільно формувати з двох частин:

1. постійної, в якій повинні фіксуватися найстабільніші характеристики правового статусу (від керівника суб'єкту, його підлеглість, генеральні цілі, базові повноваження і т. інш.);

2. змінною, куди входили б "гнучкіші" компоненти статусу (окремі завдання, делеговані права і обов'язки, тимчасові зв'язки з іншими структурними одиницями і т.п.).