5. Перерахуйте та розкрийте актуальні проблеми розподілу управлінських повноважень

Питання про розподіл управлінських повноважень між органами державної влади є для України на всіх етапах її розвитку концептуальним, центральним, оскільки він акумулює в собі декілька особливо актуальних проблем:

— Забезпечення демократизму і раціональності державного управління в масштабах всієї країни.

— Федеральна побудова державного управління.

— Цілісність, раціональність, ефективність державного управління.

— Єдність законодавчого регулювання і диференціації застосування правових норм залежно від конкретних умов, чинників і обставин.

— Міцність державно-правових засад.

Важливо сформулювати стратегічну і оперативну концепцію системного державного управління, оскільки, на жаль, зараз ми спостерігаємо картину, коли владні повноваження є елементом торгу і їх перерозподіл в масштабі держави носить кон'юнктурний характер, – характер, що носить політичний відтінок, коли надання тих або інших повноважень є моментом якогось політичного шантажу. У даному контексті можна виділити двох акторів цієї, так званої, ігри: це центр виконавчої влади і Президент країни – з одного боку, законодавчий орган – з іншого.

Оскільки проблеми побудови працездатної здебільшого системи, здібної до саморегуляції і адаптації, не розв'язуються на республіканському рівні, тим самим це проектується на місцевий рівень.

6. Дайте характеристику специфіки особливостей державного управління в Україні

Україна практично завжди мала жорстко централізоване державне управління. Співвідношення владно-управлінських функцій (ухвалення, ухвалення рішень) було зміщено на користь центру, де в свою чергу все або майже все зосереджувалося навколо однієї особи і безпосередньо працюючого на цю особу апарату.

Вбудована в суспільство традиція авторитаризму, єдиноначальності, концентрація політичних владних важелів навколо однієї особи в центрі, домінування, переважання цієї особи при ухваленні політичних рішень, створили, зокрема, обстановку відсутності системи заборон і противаг, компромісів і операцій як норми політичного процесу, тенденцію ліквідації самостійних, автономних, авторитетних, таких, що змагаються на політичній сцені з першими особами структур, осіб. Необхідність відмови від авторитарності в політичній практиці України очевидна.

• Державне управління України діє в середовищі, що відрізняється своєю політичною культурою, що впливає на дії осіб, які визначають політичний процес, поведінку, дії народних мас, характер державних інститутів. У цьому плані слід, перш за все, враховувати, що генетично населення України - це люди, що історично вийшли з сільського середовища, зберігаючі певною мірою відбитки сільської культури, перетвореної нинішнім індустріальним століттям і соціалістичним способом життя.

• Ця відсутність розвиненого цивільного суспільства в Україні, тобто самоврядних соціальних одиниць, які знаходяться поза державою, як особливого апарату управління. Формування такого суспільства викликає прагнення у властей інтегрувати соціальні структури, що народжуються, в державні механізми, що дезавуює повністю початковий сенс цих соціальних утворень.

• Історична спадщина України породила також певний тип масового відношення до закордону, пов'язаного з постійним протиборством України з оточенням, боротьбою за виживання, розповсюдженням російського впливу по території України, прагненням лідерів країни залучати нашу державу (у меншій мірі - суспільство) до форм і норм передових цивілізацій (приклад – Конституція).

• Характер Української державності містить, як звичку взаємодіяти, так і конфліктувати. (приклад – ситуація з ЄС і ЄЕП) Державна практика управління країною постійно має справу з умовами постійної загрози дестабілізації, в умовах, чреватих погіршенням загальної соціально-економічної обстановки в країні; враховувати в ухваленні рішень, в управлінській практиці чинники культурної спадщини, в релігійних конфесіях населення, в цивілізаційних критеріях.