9. Вкажіть на шляхи вирішення проблеми підвищення ефективності державного управління.

— переглянути принципи фінансування державного апарату. Не збільшуючи нинішні бюджетні витрати, забезпечити зростання ефективності праці управлінців і на цій основі обмежити зростання чисельності державного апарату.

— виробити єдині для центрального і регіонального рівнів принципи посадового зростання державних службовців, зокрема механізми ефективного використання кадрового резерву і ротації кадрів в єдиній системі державної служби

— створити нормативну основу і сучасну інфраструктуру функціонування державної влади і управління, місцевого управління і самоврядування, підготовки, підвищення кваліфікації і оцінки праці державних і муніципальних службовців.

— встановити чіткі підстави, а також процедури залучення до дисциплінарної і матеріальної відповідальності державних службовців; ввести інститут дисциплінарного розгляду.

10. Охарактеризуйте суб'єктивний чинник підвищення ефективності державного управління.

Позначення проблем виводить нас на суб'єктивний чинник державного управління, тобто на людей, на персонал, який повинен забезпечувати провідність тих рішень, які дозрівають в надрах владних структур.

Реформування державної служби України об'єктивно вимагає забезпечити органи влади надійними, ініціативними, професійно грамотними фахівцями, здатними ефективно виконувати покладені на них функції.

Необхідною умовою рішення поставленої задачі є нормативно-правове регулювання діяльності державної служби і функціонування її персоналу, визначення порядку регулювання процесів підбору, переміщення, оцінки кадрів

Серед дванадцяти принципів державної служби, що містяться в ст.5 Закону Про державну службу, до проблем управління персоналом відноситься сім):

— рівний доступ громадян до державної служби відповідно до здібностей і професійної підготовки;

— єдність основних вимог, що пред'являються до державної служби.

— професіоналізм і компетентність державних службовців;

— гласність в здійсненні державної служби;

— відповідальність державних службовців за рішення, що готуються і приймаються, невиконання або не належне виконання своїх посадових обов'язків;

— позапартійність державної служби.

— стабільність кадрів державних службовців в державних органах.

З одного боку, закон чітко визначив вимоги до чиновника, з іншою – визначив права і гарантії службовця у відносинах з державою. Управління персоналом державної служби – явище складне і слабо вивчене. Майже не виявлена його специфіка і пріоритетні напрями в умовах демократизації суспільства і переходу до ринку. Управління персоналом - це внутрішня якість системи (державної служби), основними елементами якої є суб'єкт – елемент (керівник органу державної влади і кадрова служба цього органу), що управляє, і об'єкт – керований елемент (персонал органу державної влади), постійно взаємодіючі на началах самоорганізації. Проблема не так проста і очевидна, як може показатися на перший погляд.

Ефективність управління персоналом може бути забезпечена тільки на основі чіткого визначення суб'єктів і об'єктів цієї дії, розмежування функцій керівництва і кадрової служби в рішенні кадрових питань, тим більше перебільшення ролі останнього.

Серйозного наукового обґрунтування потребують функції управління персоналом. Функції управління – важливий елемент понятійного апарату, теорії управління. Проте різні джерела дають різне їх тлумачення. Але більшість дослідників дотримуються тієї точки зору, що функції управління пов'язані з діяльністю і є віддзеркаленням властивостей функціонуючого об'єкту (суб'єкта управління), конкретною формою прояву по суті.

До специфічних функцій кадрових служб і служб управління персоналом відносяться: адміністративна, функція прогнозування, соціальна, підвищення якості службової діяльності мотивації, інформаційно-аналітична.