2. Структура кристалографії: геометрична, хімічна та фізична кристалографія, їх завдання та предмет вивчення

Кристалографія – наука. Яка займається всебічним вивченням кристалів. Найбільш точна з усіх наук про Землю.

Основні розділи кристалографії — геометрична кристалографія (симетрія, структура і морфологія кристалів), кристалогенез (утворення й ріст кристалів), фізична кристалографія (фізичні властивості кристалів). 

кристалохімія-  розділ кристалографії, наука про просторове розміщення структурних частинок (молекул, атомів, йонів) у кристалах та залежність фізико-хімічних властивостей кристалічних речовин від їхньої структури.  прикладна кристалографія (методи й апаратура для вирощування кристалів і використання їх у техніці). Розвивається новий напрям — космічна кристалографія.

3.Поняття про кристал та кристалічне і аморфне середовища, їх властивості.

Кристал— тверде тіло з упорядкованою внутрішньою будовою, що має вигляд багатогранника з природними плоскими гранями: впорядкованість будови полягає у певній повторюваності у просторі елементів кристала (атомів, молекул, йонів), що зумовлює виникнення т.зв. кристалічної ґратки.

Поверхня кристала обмежена площинами — гранями, лінії перетину яких є ребрами, а точки перетину ребер — вершинами. Кристал є обмежений гранями однієї або декількох простих форм (всього 47 простих форм). Проста форма — сукупність кристалографічно однакових граней. Форма реальних кристалів звичайно відрізняється від ідеальної форми (габітус ). Габітус кристала змінюється в залежності від умов його зародження і росту. Це використовується для отримання кристалів заданого габітусу, а також для з'ясування умов генезису мінералів на основі їх кристаломорфічного аналізу.

Серед 31 точкових груп виділяють 7 сингоній кристалів: триклінну, моноклінну, ромбічну, тетрагональну, гексагональну, тригональну, кубічну.

Аморфні-це ті речовини,у яких відсутня впорядкована кристалічна структура.Хімічні елементи,що їх складають ,розташовані хаотично і незакономірно.Аморфний стан речовини у природі є нестійким,тому згодом,аморфні речовини набувають кристалічної будови(опал перетвор.на халцедон,а той потім на кварц)

Фізичні властивості кристалів визначаються їх складом, геометрією кристалічної структури і типом хімічного зв'язку в них, ґрунтуються на їх ґратчастій закономірній будові. Серед них найважливішими є анізотропність, здатність до самоогранення, симетричність та спайність. Анізотропність (грец. "анісос" - нерівний, "тропос" - напрямок) - нерівнозначність властивостей у різних напрямках кристалу. В кристалах частинки розташовані у вузлах кристалічної ґратки. Відстань між частинками однакова тільки в паралельних рядах ґратки, у непаралельних - вона може бути іншою. Тому у непаралельних рядах (напрямках) і властивості кристалічної речовини можуть бути різними. Розрізняють анізотропію за твердістю (дистен), оп-тичну анізотропію (кварц, берил, кальцит) тощо.

Здатність до самоогранення проявляється у тому, що в умовах вільного росту, кристали обмежуються пласкими гранями та прямими ребрами, набуваючи форми багатогранника.

Симетрія кристалів. Ця властивість також є наслідком рети¬кулярної будови кристалів і ви-ражається у закономірному пов¬торюванні однакових граней, ребер та вершин у даному крис¬талі при його обертанні та в дзер¬кальній рівності його частин. В кристалах можливі такі елементи симетрії: центр симетрії, вісь симетрії та площина симетрії. Існує 14 типів кристалічних ґраток, які відрізняються за своєю симетрією.

Спайність-здатність кристалів розколюватись у певному напрямку по площинах,паралельних пласким сіткам кристалічної гратки.виявляється при ударі чи при розщепленні.Вказує на існування в кристалі площин зів слабким зв’язком між атомами,вздовж яких кристал може розколюватись.