Суверенно-васальне право (феодальне).

Комендації, прекарії. Жалування земель за військову службу. Не існувало уяви про єдину власність. Земельною ділянкою могли володіти декілька осіб одночасно. Спочатку було тимчасове та умовне, але пізніше переходили у спадок (після сплати рельєфу). Залежність васалів від сеньйорів. Франкська держава (8-9 ст). Створюється феодальна драбина. Король – верховний власник землі, король був «першим серед рівних». Надаючи землі у власність, король мав право також надати додатковий імунітет (судовий, адміністративний, податковий). Але також король міг втручатися у деякі справи феодалів. Основний обов’язок васала – військова служба за договором. Цей договір був клятвою васала бути вірним сюзерену. Укладення васального договору тягнуло за собою певні наслідки.

Обов’язки васала:

1. Несення військової служби за власний кошт (40 днів на рік)

2. Брати участь у суді (раді) свого сеньйора.

3. Захищати честь і гідність сеньйора.

4. Забезпечувати утримання сеньйора та його оточення у виключених випадках.

Обов’язки сеньйора:

1. Передача земельного наділу

2. Забезпечувати захист васала у випадку нападів на нього чи його територію.

У разі невиконання обов’язків васала, теоретично необхідно було забрати земельну ділянку, але фактично це було дуже складною процедурою, що супроводжувався військовими діями. Укладалися усно, хоча існували випадки письмових договір (але не встановлення васалітету, а договір купівлі-продажу землі). Місцеві сеньйори утворювати раду, у якій повинні були брати участь васали. Правосуддя носило характер зборів, а не суду.

З часом васальні відносини втрачають свою роль через розвиток товарно-грошових відносин, формування війська, розвиток централізованих держав. Перехід до прямого підпорядкування васалів сеньйору без договору.

Маноріальне право.

Відносини між поміщиком і селянином. Базувалося на звичаї. Не було зафіксоване письмово.

Міське право

На початку 11-12 ст. починають засновуватися міста, але вони не були першими. Римські міста були адміністративними центрами. У Греції існувала полісна система. Середньовічні міста були дещо середнім між цими поняттями. Багато з них занепадають, залишаються лише торгові, військові центри або міста з сприятливою географією. До 9 ст. не існувало поняття міщанина. Відродження торгівлі сприяло розвитку стану ремісників, торгівців, саме тому в 9-12 ст. активно зароджуються міста, з’являється міське право.

Територія міста було у феодальній власності особи. Борючись за свої права, жителі міст починають здобувати собі привілеї з приводу податків та адміністрування (межі, в яких діє урядовець у місті). Власники розуміють економічні переваги створення міст, тому феодали самі починають утворювати міста грамотами містам (хартія). Інколи громада просто купувала право самоврядування у власника.

Види хартій:

1) з приводу звільнення міста від податків;

2) встановлення правової автономії міста, створення органів місцевого самоврядування (ради та суди)

1076 – перші грамоти. Такі міста отримували статус «міста-комуни». Існувала міська громада, яка визначала правове регулювання та компетенції органів.

Існували також міста-держави в Італії. Вони розвинулися через відсутність централізованої влади. У 14 ст. справа погіршилася через чуму. Лише з 15 ст. відновлюється розвиток міст. Розвиток цих міст супроводжувався появою міського права.

Міське право – сукупність звичаїв, вимог міських статутів, жалуваних грамот, а також статутів цехів і гільдій, які закріплювали правове становище економічно вільних людей, певних прав і свобод, можливості їх участі у законотворчості, представницькому управлінні в місті, упорядковували організацію міського життя, забезпечували здійснення правосуддя. Почало формуватися зі звичаїв. Основний зміст – правовий статус урядовців. Жителі міста фактично визнавалися вільними. Залежна особа ставала вільною, якщо вона проживала в місті 1 рік і 1 день. Всі жителі міста звільнялися від військового обов’язку, крім міст тевтонського ордену. Єдина залежність – сплата фіксованої ренти феодалу.

Джерела міського права:

1. Звичаї та вольності

2. Королівські та сеньйоральні жалувані грамоти

3. Хартії комун і міст (німецькі, французькі, італійські міста)

4. Постанови міських рад (органів влади)

5. Рішення міських судів

6. Рецепійоване римське право

Предмет міського права:

1. Відносини між жителями та власником міста (договірний характер)

2. Відносини між міськими жителями (формальний принцип рівності)

3. Відносини всередині самих співтовариств (гільдій, цехів)

Зміст міського права:

1. Норми, що впорядковують організацію міського життя і управління містом на принципах самоврядування, представницького управління, встановлення строків перебування на посаді і основні правомочності міста як громади.

2. Дотримуватися спокою в місті

3. Дотримання санітарно-гігієнічних правил і правил пожежної безпеки

Риси міського права:

• Базувалося на звичаях

• Було повністю світським, не пов’язане з релігією

• Мало систематизований характер – систематизація звичаїв та прецедентів міських судів

• Універсальний характер

• Конституційний характер. 7 аспектів: 1) конституція мала писаний характер; 2) існувала організація управління, яка встановлювалася хартією, була подібна до сучасних конституційних систем; 3) праобраз системи стримувань і противаг; 4) обов’язковість публікування законів; 5) закріплення прав і свобод жителів міста; 6) заборона феодальних повинностей; 7) доступ міщан до управління містом.

Сімейне право

Всі діти спадкують майно порівну, дружина отримує рівний правовий статус із чоловіком.

За насильство щодо жінки – штраф у 60-кратному розмірі відносно штрафу за насильство до інших громадян.

Чоловік мав переважне право управління спільним майном. Існувала свобода заповіту, але спадок ділився порівну між всіма особами, зазначеними в заповіті.

Кримінальне право

За злочини встановлювалися жорсткіші покарання, ніж за звичаєвим правом. За вбивство була лише смертна кара, за крадіжку – відрубали руку. Повернення до принципу таліону. Такий самий злочин поза містом – за звичаєвим правом. Місто користувалося правом притулку.

Процесуальне право

Зародження суду присяжних (11 осіб). Виключно колегіальне судочинство.

Цехове право

Або гільдійське. Правовий аспект діяльності цехів пов'язаний із виникненням міст.

Причини появи цехів:

Середньовічне місто не можна було назвати безпечним місцем для проживання. Ремісники потребували захисту, тому утворювалися гільдії як об’єднання для захисту інтересів від феодалів і конкурентів.

10-11 ст. – початок створення цехів. 12-13 ст. – розквіт. 14 ст. – спад. 15 ст. – розвиток мануфактур.

Функції цехів:

1. Цехи були монополістами у певному виді діяльності. Не будучи членом, не можна було займатися цією діяльністю.

2. Встановлення контролю над виробництвом.

3. Регулювання відносин між учнями, майстрами та підмайстрами.

Саме цеховий устрій та цехові статути регулювали всі виробничі, побутові відносини між ремісниками. Для цехового устрою була характерним спільна каса (скарбниця) на випадок форс-мажорних обставин. Всередині цеху всі були рівними, але між собою певні професії були більш поважними та почесними за інші (ювеліри, лікарі тощо).

Цехи поділялися на різні види: виробничі (ковалі, ткачі), морські (виникли з розвитком морської торгівлі; основне завдання – перевезення товарів, будівництво кораблів); гірничі (ремісники, що займалися видобутком корисних копалин); фінансові (з’являються в містах-державах Італії та об’єднували банкірів); гільдії усіх вільних професій (нотаріуси, юристи, лікарі, судді тощо).

Слова «гільдія» та «цех» означає об’єднання міських ремісників однієї або кількох споріднених спеціальностей, що ставлять собі за мету охорону своїх інтересів, а також монопольного становища у виробництві та збуті товарів.

Участь у гільдіях: жінки займали рівне з чоловіками становище щодо зайняття ремісництвом. Існували навіть жіночі цехи (ткацькі). «Партачі» - селяни, що не були членами гільдій, та виконували виробничі функції нелегально.

Предмет регулювання:

1. Цехове право, в основному, регулювало відносини між цехом і міською владою. Виникають привілеї від органів влади відносно гільдій, адже представники гільдій приходять до влади.

2. Відносини щодо внутрішньої організації (оплата праці, прийняття на роботу, святкові та неробочі дня, обов’язкові заходи та участь представників гільдій у них). До цих відносин належать:

   1. відносини управління (консули на чолі гільдії, 2-3 консули обиралися щорічно на загальних зборах. Також на загальних зборах вирішувалися найважливіші питання. Мала рада виконувала функції допоміжного органу загальних зборів. На загальній раді брали учать лише майстри. До компетенції загальних зборів відносилися питання обранні консулу, визначення прав і обов’язків членів гільдії, порядок ведення операцій, проведення суду.

   2. Питання щодо технології вироблення продукції, стандарти якості.

   3. Питання умов праці, оплати праці, роботи в нічний час, проведення фахових випробувань.

3. Відносини між членами гільдії. Укладався договір між батьком ремісника та консулом. Навчання перед роботою тривало від 3 до 7 років. Договір засвідчувався нотаріусом. Учень був зобов’язаний працювати 8 років на користь майстра, а майстер повинен був його утримувати та забезпечувати навчання. За порушення норм – неустойка. Відносини мали характер нерівності – перевага майстрів щодо учнів і підмайстрів. Для того, щоб стати майстром, було необхідно:

   1. рекомендація від майстра про рівень кваліфікації

   2. створення шедевру (оцінювався загальними зборами)

   3. сплатити внесок цеху

   4. влаштувати банкет для всіх членів гільдії

З 14 ст. починається занепад цехів через низький рівень знарядь праці, закритий характер праці.

Форми цехового права:

• Звичай. «Територія заповітної милі». Боротьба з партачами.

• Нормативні акти (статути цехів, акти державної влади). Статути регламентували основні сфери діяльності цехів. Вони затверджувалися міською владою, а розроблялися всередині цеху.

• Договори між майстром та учнями.

Особливості правосуддя в цеховому праві

• Третейський характер

• Проводилися зборами або колегією (12 осіб)

• Розглядали виключно внутрішні справи різних проступків членів цеху. Всі інші – міськими судами

• Носили неформальний характер

• Основне покарання – штраф або виключення зі складу гільдії

Після занепаду гільдій утворюються мануфактури.