Міжнародне публічне право.

Основні джерела – міжнародний договір і звичай.

Договір і звичай мають спільні риси, які характеризують їх.

Спільні риси:

1. Утворюються в результаті спільної згоди держав.

2. Містять правила поведінки, що носять обов’язковий характер.

3. Недотримання та порушення веде до однакових санкцій.

Відмінні риси:

1. Договір – активна дія, звичай – може бути мовчазною згодою держав.

2. Договір має чітко виражений час створення, час створення звичаю не можливо визначити.

3. Факт існування договору може бути підтверджений посиланням на цей договір, звичаєві норми – це лише практика держав.

4. Писаний характер договору, неписаний характер звичаю. Звичай завжди фіксує практику, а договір може створювати таку практику.

Міжнародно-правовий звичай – це правило поведінки суб’єктів міжнародного права внаслідок багаторазового його повторення та визнання як правової норми.

Основні складові правового звичаю:

1. Тривалість застосування

2. Одноманітна практика суб’єктів

3. Загальна думка держав, що визнають її загальнообов’язковою.

Особливості міжнародно-правового звичаю:

1. Сфера дії – не одна держава, а значно ширше коло суб’єктів

2. Визначається суб’єктним складом учасників.

3. Не обов’язкове багаторазове повторення (космічне право) – швидке звичаєве право.

4. Не обов’язкова безперервність.

5. Може виникати в результаті позитивної дії, а також у результаті бездіяльності.

Ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН містить джерела права, якими користується суд. Згадується звичай. Правовий звичай – це доказ загальної практики, визнаної державами.

Випадки використання звичаїв:

• Коли відсутнє договірне регулювання певної сфери відносин

• Для заповнення прогалин у діючих конвенціях

• Коли звичай відіграє роль джерела права для сторін, що не є сторонами міжнародних угод.

Міжнародне приватне право.

Тут також досить активно і широко використовується звичаєве право. Це, зокрема, торговельні звичаї.

Торговий звичай – це правило, що склалося у сфері торгівлі на основі постійного повторення торговельних відносин. Він відіграє суттєву роль у регламентації деяких форм зовнішньоекономічних зв’язків, які недостатньо врегульовані законодавством. Передбачається угодами, учасницями яких є Україна (Віденська конвенція ООН «Про договори міжнародної купівлі товарів» 1980 року), а також законодавство України (КТМУ).

Є обов’язковими, коли:

• Норми законодавства посилаються на них

• Сторони дійшли згоди регулювати відносини певним звичаєм

Приклади: Інкотермс; Йорк-Антверпенські правила «Про загальну аварію» - збитки, викликані загальною аварією, застосовуються лише за договором чи полісом страхування.

Міжнародні торгові узвичаєності – норми, що сформувалися в результаті визнання загальнообов’язковою суб’єктами відносин однакової звичаєвої практики, що регулює міжнародні комерційні відносини шляхом встановлення раціонального порядку виконання певного зобов’язання і не володіє ознакою формальної визначеності.

31