Поняття звичаєвого права.

Єдиного поняття звичаєвого права немає. Саме поняття звичаєвого права виникло в 19 ст. за часів розвитку історичної школи права. В теорії існують 2 основних підходи щодо визначення поняття та суті, ознак чинності звичаєвого права:

1. Передбачає надання звичаєвому праву обов’язкової чинності поряд із позитивним правом (природна школа)

2. Школа юридичного позитивізму. Заперечують чинність звичаєвого права та його значення як об’єктивного права. Визнають його лише другорядним, порівняно із законом. Звичаєве право трактується як своєрідна перехідна форма від звичаю до закону і санкціонування певних звичаїв державною владою.

Існує багато визначень. 2 типи – основні:

1. Звичаєве право – це система санкціонованих державою правових звичаїв, які є джерелом права в певній державі, місцевості або для певної соціальної групи. Утворюється шляхом постійного дотримання впродовж тривалого часу звичаїв нормативного характеру, які санкціонуються державою і відображають інтереси панівних верств суспільства. Ставиться знак рівності між звичаєвим та позитивним правом. Це недолік, адже нівелюються відмінності між ними. А також не всі звичаї санкціонуються державою. Краще розглядати звичаєве право як звичаї, які МОЖУТЬ бути санкціоновані.

2. Звичаєве право – це сукупність історично вироблених та прийнятих суспільством неписаних норм, правил поведінки і взаємовідносин людей у різних галузях виробничого, громадського, сімейного, побутового життя.

Принципові відмінності:

• Писаний-неписаний характер

• Санкціоновані-несанкціоновані

• Звичай-правовий звичай. Концепцію правового звичаю запропонував Марченко.

Архаїчне право, примітивне право, традиційне право, варварське право, племінне право є синонімами звичаєвого права.

Зміст терміну «звичаєве право»:

• Звичаєве право – це система правових звичаїв, поява норм. А система права – це результат дії джерела права.

• Основні два джерела – звичай і закон. Звичай був єдиним джерелом права дуже тривалий час.

• Сфера дії джерела права значно ширше за звичаєве право, при цьому забезпечення норм забезпечувалося традицією, мораллю, суспільною думкою та національно-етнічним фактором (належність до певного етносу або соціальної групи).

Співвідношення звичаєвого права та позитивного права.

1. Право є впорядкованою системою норм, яка має внутрішню узгоджену структуру, а норми звичаєвого права не мають системності. Вони не є системою. Звичаї регулюють поодинокі випадки, ніж певні сфери суспільних відносин, хоча ми можемо виділити певні групи цих відносин.

2. Право є нормативно визначеним, тобто право представлено в нормах. Регулює сталі відносини. А звичаєве право регулює відносини, які залишилися поза сферою дії законодавства. Поступово сфера дії звичаєвого права звужується.

3. Створення, реалізація та охорона права невід’ємно пов’язані з діяльністю держави (можливість застосування примусу). А звичаєве право не пов’язане з існуванням держави, хоча ці норми можуть отримувати санкцію з боку держави.

4. Праву властива загальність. Це означає обов’язковість виконання правових настанов для всіх незалежно від кола осіб, часу, простору. Правовий звичай – локальне явище, притаманний певній групі. Тривалість дії звичаю також є нестійкою.

5. Формальна визначеність права, тобто норми права отримують своє закріплення в тому чи іншому джерелі права, а звичаєве право не має формальної визначеності, окрім випадків санкціонування. Звичай передається в усній формі.

6. Право є реально діючою системою нормативного регулювання, а звичаї існують, доки виконуються, їх юридична сила залежить від частоти, періодичності виконання у визначених умовах, і без фактичного регулярного дотримання звичай занепадає.

2. Виникнення звичаєвого права:

1. Поява звичаєвого права пов’язується з періодом розпаду первіснообщинного ладу, становленням держави. Ще до появи держави. Коркунов, Шершеневич, Алексєєв.

2. Звичаєве право визнається самостійним історичним типом права.

Найбільш загальні риси архаїчного права:

- визначення порядку відносин між людьми

- приборкання насильства

- подолання конфліктних ситуацій, які виникають у суспільстві

- існували санкції.

Причини виникнення звичаєвого права:

1. Виокремлення особливого кола суспільних відносин, які зачіпали безпосередні інтереси первісного колективу. (Вибір/ заміщення вождів, проблеми війни/ миру, кровна помста, інцест, майнові відносини тощо)

2. Процес формування права обумовлювався розвитком економічних відносин. Він сприяв диференціації суспільства, необхідності регулювання відносин між цими станами.

3. Розвиток політичних відносин, становлення публічної влади, відділеної від населення і здатної санкціонувати звичаї.

4. Необхідність узгодження волі та потреб людей, визначити їх взаємні права та обов’язки.

5. Інші регулятори (мораль, релігійні норми) виявилися недостатніми для забезпечення організованості порядку, захисту індивіда від свавілля та випадковостей.

Стадії розвитку звичаєвого права:

1. Архаїчне право – звичаєве право тільки зароджувалося, до появи держави.

2. Станове чи корпоративне право (Середньовіччя).

3. Сучасне, розвинуте, загальнодержавне право. Звичаєве право тут грає особливу роль.

3. Ознаки та характерні риси звичаєвого права:

1. Норми звичаєвого права носять переважно усний характер.

2. Різноманіття звичаєвих норм.

3. Локальність.

4. Казуїстичний характер.

5. Відсутність системи. Несистематизований характер. (Інституції Гая – приклад систематизації).

6. Символічність та демонстративність норм звичаєвого права. «Гроші в тебе»

7. Зв’язок з релігійними нормами.

8. Консерватизм.

9. Звичаєве право засновується на нормах моралі.

10. Партикуляризм.

Перші пам’ятки звичаєвого права:

• Закони Хаммурапі.

• Закони ХІІ таблиць.

• Салічна правда та інші варварські правди.

• Руська правда.

Еволюція звичаєвого права

В цілому еволюція звичаєвого права відповідає політичній історії світу.

Існують наступні періоди розвитку звичаєвого права:

1. Первісний період – архаїчне право

2. Звичаєве право в країнах стародавнього Світу:

1. Далекосхідний період (Єгипет, Вавилон)

2. Античний період (Рим, Греція)

3. Феодальний період:

1. Зародження феодальних відносин

2. Період абсолютних монархій

4. Перехідний період (епоха великих відкриттів)

5. Буржуазний період

6. Новітній період