- •Глава 1 Державне управління і виконавча влада
- •§ 1. Управління як соціальне явище
- •§ 2. Державне управління, його зміст та мета
- •§ 3. Адміністративно-правова організація та правові засади державного управління
- •§ 4. Принципи державного управління
- •§ 5. Сутність виконавчої влади
- •§ 6. Співвідношення виконавчої влади, державного управління га адміністративного права
- •Глава 2 Предмет, метод і система адміністративного права
- •§ 1. Предмет адміністративного права
- •§ 2. Мегод адміністративного права
- •§ 3. Принципи адміністративного права
- •§ 4. Система адміністративного права
- •§ 5. Наука адміністративного права
- •Глава 3 Адміністративно-правові норми
- •§ 1. Поняття, особливості та види адміністративно-правових норм
- •§ 2. Джерела адміністративного права
- •§ 3. Систематизація адміністративного права
- •Глава 4 Адміністративно-правові відносини
- •§ 1. Поняття, основні риси та особливості адміністративно-правових відносин
- •§ 2. Види адміністративно-правових відносин
- •Розділ II
- •Адміністративного права
- •Глава 5 Громадяни — суб’єкти адміністративного права
- •§ 1. Основи адміністративно-правового статусу громадян
- •§ 2. Права і обов’язки громадян у сфері виконавчої влади
- •§ 3. Звернення громадян
- •§ 4. Адміністративно-правовий статус іноземців га осіб без громадянства
- •Глава 6 Органи виконавчої влади
- •§ 1. Ознаки та правове становище органів виконавчої влади
- •§ 2. Види органів виконавчої влади
- •§ 3. Система органів виконавчої влади та принцип їх побудови
- •§ 4. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади
- •§ 5. Правове становище Кабінету Міністрів України
- •§ 6. Центральні органи виконавчої влади
- •§ 7. Органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим та інших суб’єктів
- •Глава 7
- •Глава 8 Державні службовці
- •§ 1. Поняття, види та принципи державної служби
- •§ 2. Правове регулювання державної служби
- •§ 3. Посада і посадова особа
- •§ 4. Класифікація посад державних службовців. Їх види
- •§ 5. Обов’язки і права державних службовців
- •§ 6. ПрОходжєішя Державної служби
- •§ 7. Відповідальність державних службовців
- •Глава 9 Бюджетні організації
- •§ 1. Поняття, види та правові засади діяльності бюджетних організацій
- •§ 2 Порядок створення і припинення діяльності бюджетних закладів та установ
- •Глава 10 Об’єднання громадян
- •§ 1. Поняття і види об’єднань громадян
- •§ 2. Адміністративно-правовий статус об’єднань громадян
- •Розділ III Функції, форми та методи державного управління
- •Глава 11
- •Функції державного управління
- •§ 1. Поняття функції державного управління
- •§ 2. Види функцій державного управління
- •Глава 12 Форми державного управління
- •§ 1. Поняття форм державного управління
- •§ 2. Види форм державного управління
- •§ 3. Правові акти державного управління
- •§ 4. Класифікація актів державного управління
- •§ 5. Дія актів державного управління
- •§ 6. Адміністративний договір
- •Глава 13
- •§ 1. Поняття адміністративно-правових методів
- •§ 2. Види адміністративно-правових методів
- •§ 3. Адміністративний примус, його види
- •Розділ IV Відповідальність за адміністративним правом
- •Глава 14
- •Адміністративна відповідальність
- •§ 1. Поняття і основні риси адміністративної відповідальності
- •§ 2. Законодавчі основи адміністративної відповідальності
- •§ 3. Адміністративне правопорушення, його склад
- •§ 4. Система та види адміністративних стягнень
- •§ 5. Загальні правила і строки притягнення до адміністративної відповідальності
- •6. Адміністративна відповідальність юридичних осіб
- •Глава 15 Дисциплінарна відповідальність
- •Розділ 13 Адміністративний процес
- •Глава 16
- •Адміністративно-процесуальна діяльність
- •§ 1. Адмнистративний процес: 3MicT I загальш риси
- •§ 2. Структура адмипстративного процесу I характеристика провадження в окремих адміністративних справах
- •§ 3. Адмшктративиа юрисдикщя: загальш риси, принципи
- •Глава 17 Провадження в справах про адмшктративш правопорушення
- •§ 1. Завдання 1 порядок провадження в справах про адмшктративш правопорушення
- •§ 2. Заходи забезпечення провадження в справах про адмшктративш правопорушення
- •§ 3. Стадо провадження в справах про адмшктративш правопорушення
- •§ 4. Органи (посадові особи),
- •Глава Адміністративна юстиція та адміністративне судочинство в Україні
- •§ 1. Адміністративна юстиція: поняття, риси та основні моделі
- •§ 2. Становлення адміністративної юстиції в незалежній Україні
- •§ 3. Кодекс адміністративного судочинства України — процесуальна основа діяльності адміністративних судів
- •Розділ VI Законність і дисципліна в державному управлінні
- •Глава 19 Законність у сфері державного управління
- •§ 1. Поняття режиму законності і дисципліни в державному управлінні
- •§ 2. Способи забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні: загальна характеристика
- •Глава 20 Контроль та нагляд у державному управлінні
- •§ 1. Контроль з боку органів законодавчої влади
- •§ 2. Контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів
- •§ 3. Контроль з боку представницьких органів місцевого самоврядування
- •§ 4. Судовий контроль
- •§ 5. Прокурорський нагляд за законністю і дисципліною в державному управлінні
- •§ 6. Звернення громадян як спосіб забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні
- •§ 7. Громадський контроль
- •Глава 21 Адміністративно-правові режими
- •§ 1. Поняття та види адміністративно-правових режимів
- •§ 2. Поняття та види надзвичайних режимів
- •§ 3. Режим державної таємниці
- •Особлива частина Розділ VII Управління економікою
- •Глава 22 Правові засади управління економікою
- •§ 1. Правове регулювання управління економікою
- •§ 2. Завдання, функції та методи державного управління економікою
- •§ 3. Організація державного управління у сфері економіки
- •§ 4. Зміст державного управління у сфері економіки
- •§ 5. Державний контроль у сфері економіки
- •Глава 23 Управління промисловістю
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління промисловістю
- •§ 2» Система органів управління промисловістю
- •§ 3. Підприємства та їх об’єднання в промисловості. Правове становище їх адміністрації
- •§ 4. Місцеве самоврядування і промисловість
- •§ 5. Державний контроль і нагляд в управлінні промисловістю
- •§ 6. Адміністративна відповідальність за правопорушення в промисловості
- •Глава 24 Управління агропромисловим комплексом
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом
- •§ 2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх компетенція
- •§ 3. Державний контроль в агропромисловому комплексі
- •§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі
- •Глава 25 Управління будівництвом і житлово-комунальним господарством
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління будівництвом і житлово-комунальним господарством
- •§ 2. Система органів управління будівництвом і житлово- комунальним господарством
- •§ 3. Місцеве самоврядування, будівництво та житлово-комунальне господарство
- •§ 4. Державний контроль у будівництві і житлово-комунальному господарстві
- •§ 5. Адміністративна відповідальність за правопорушення в будівництві і житлово-комунальному господарстві
- •Глава 26 Управління комунікаціями
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями
- •§ 2. Органи управління транспортом
- •§ 3. Органи управління зв’язком
- •Глава 27 Управління використанням і охороною природних ресурсів
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління використанням і охороною природних ресурсів
- •§ 2. Органи управління використанням і охороною природних ресурсів
- •§ 3. Місцеве самоврядування і охорона природних ресурсів
- •§ 4. Державний контроль та нагляд у галузі використання і охорони природних ресурсів
- •§ 5. Адміністративна відповідальність за правопорушення у галузі використання і охорони природних ресурсів
- •Глава 28 Управління фінансами
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління фінансами
- •§ 2. Органи управління фінансами
- •§ 3. Фінансовий контроль
- •§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі фінансів
- •Глава 29 Управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •§ 2. Органи управління зовнішньоекономічною діяльністю
- •Глава зо Управління митною справою
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління митною справою
- •§ 2. Органи управління митною справою
- •§ 3. Митний контроль
- •§ 4. Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
- •Розділ VIII Управління соціально-культурним будівництвом
- •Глава 31 Управління освітою
- •§ 1. Організаційно-правові засади і система освіти
- •§ 2. Система і повноваження органів управління освітою
- •§ 3. Компетенція місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування
- •§ 4. Управління освітніми закладами
- •§ 5. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів
- •Глава 32 Управління наукою
- •§ 1. Організація державного управління наукою
- •§ 2. Органи управління наукою
- •§ 3. Наукові заклади і наукові товариства
- •Глава 33 Управління охороною здоров’я
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління охороною здоров’я
- •§ 2. Система органів управління охороною здоров’я
- •§ 3. Місцеве самоврядування і охорона здоров’я
- •§ 4. Правове становище закладів охорони здоров’я
- •§ 5. Санітарно-епідеміологічний нагляд
- •Глава 34 Управління культурою
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління культурою
- •§ 2. Органи управління культурою
- •§ 3. Правове регулювання діяльності закладів і установ культури
- •§ 4. Місцеве самоврядування і культура
- •Глава 35 Управління у справах сім’ї, молоді та фізичної культури
- •§ 1. Засади і принципи державної політики у справах сім’ї, молоді та фізичної культури
- •§ 2. Організаційно-правове забезпечення реалізації державної політики у справах сім’ї, молоді та фізичної культури
- •§ 3. Система і правове становище органів управління справами сім’ї, молоді та фізичної культури
- •§ 4. Спортивні товариства і спілки
- •Глава 36 Управління у сфері соціального захисту населення
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління у сфері праці і соціальної політики
- •§ 2. СиСтємя ОрГянів
- •§ 3. Адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері праці і соціальної політики
- •Розділ IX Управління адміністративно- політичною діяльністю
- •Глава 37
- •Управління обороною
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління обороною
- •§ 2. Збройні Сили України. Їх види
- •§ 3. Комплектування Збройних Сил України
- •§ 4. Військова служба
- •§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про загальний військовий обов’язок і військову службу
- •Глава 38 Управління національною безпекою
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління національною безпекою
- •§ 2. Державний кордон та його охорона
- •Глава 39 Управління внутрішніми справами
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління внутрішніми справами
- •§ 2. Структура мвс України. Основні види управління в органах внутрішніх справ
- •§ 3. Міліція та основні види її діяльності
- •§ 4. Громадські формування з охорони громадського порядку і державного кордону
- •§ 5. Внутрішні війська
- •§ 6. Служба в органах внутрішніх справ
- •§ 7. Службова дисципліна в органах внутрішніх справ
- •Глава 40 Адміністративно-правові засади забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях
- •§ 1. Поняття та види надзвичайних ситуацій. Правові основи забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях
- •§ 2. Державна система запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій
- •§ 3. Міністерство України
- •Глава 41 Управління закордонними справами
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління закордонними справами
- •§ 2. Міністерство закордонних справ України та його органи за кордоном
- •§ 3. Адміністративно-правове регулювання в’їзду в Україну і виїзду з Україии
- •Глава 42 Управління юстицією
- •§ 1. Організаційно-правові засади управління юстицією
- •§ 2. Повноваження Міністерства юстиції України та його органів
- •§ 3. Реєстрація актів громадянського стану
- •§ 4. Організація нотаріальної служби
- •§ 5. Взаємовідносини органів юстиції, державної судової адміністрації та судів загальної юрисдикції
- •§ 6. Органи юстиції та адвокатура
- •Глава 43 Державне управління інформаційними ресурсами (інформаційною сферою)
- •§ 1. Поняття та складові інформаційних ресурсів у державному управлінні
- •§ 2. Організаційно-правові засади управління інформаційними ресурсами
- •§ 3. Система органів управління інформаційними ресурсами
- •§ 4. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційних ресурсів
- •Глава 6 81
§ 3. Органи управління зв’язком
Система зв’язку в Україні надзвичайно складна і постійний розвиток новітніх технологій веде до її подальшого розгалуження та усклад-
нення. У найбільш загальному вигляді вона складається з поштового зв’язку, електричного зв’язку, спеціального зв’язку та фельд’єгерської служби.
Під телекомунікаціями (електрозв’язком) слід розуміти передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Зокрема до телекомунікацій належать: фіксований телефонний зв’язок, фіксований телефонний зв’язок з використанням безпроводного доступу до телекомунікаційних мереж, рухомий (мобільний) телефонний зв’язок, радіозв’язок, зв’язок через мережу Інтернет та інші форми зв’язку, що не використовують матеріальні носії інформації.
Правові основи діяльності у сфері телекомунікацій, а саме повноваження держави щодо управління та регулювання у цій сфері, а також права і обов’язки учасників ринку телекомунікаційних послуг тощо визначаються Законом України «Про телекомунікації»1.
Поштовий зв’язок зводиться до приймання, оброблення, перевезення та доставлення (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Тобто він пов’язаний з передаванням грошей (поштові перекази), матеріальних цінностей (посилки та бандеролі) та інформації на матеріальних носіях (листи, цінні листи, листи з описом вкладення).
Правові основи надання послуг поштового зв’язку та загальні засади відносин між органами державної влади, операторами поштового зв’язку і користувачами їх послуг визначено Законом України «Про поштовий зв’язок»2.
Центральним органом виконавчої влади, уповноваженим здійснювати управління у сфері як телекомунікацій, так і поштового зв’язку, є Мінтрансзв’язку України, однак його повноваження переважно обмежуються нормотворчістю. Воно розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів, а також затверджує власні нормативно-правові акти з питань зв’язку; визначає вимоги щодо рівня якості послуг зв’язку; організовує та відповідає за розроблення стандартів зв’язку; затверджує технічні вимоги до телекомунікаційних мереж, засобів і об’єктів телекомунікацій; вирішує в межах компетенції питання щодо забезпечення зв’язку для потреб державної системи урядового зв’язку, національної системи конфіденційного зв’язку, органів безпеки, оборони, охорони правопорядку; здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами інших держав.
Повноваження щодо прийняття та виконання конкретних управлінських рішень у цій сфері надано Національній комісії з питань регулювання зв’язку (НКРЗ). Це колегіальний центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який підконтрольний Президенту України. До складу НКРЗ входять Голова та сім членів, які приймають рішення на засіданнях шляхом голосування.
НКРЗ у межах своєї компетенції: видає ліцензії на надання послуг поштового зв’язку та телекомунікаційних послуг; веде державні реєстри операторів та провайдерів зв’язку; здійснює відповідно до законодавства тарифне регулювання у сфері телекомунікацій та поштового зв’язку; приймає рішення, які є обов’язковими до виконання суб’єктами ринку телекомунікацій; здійснює контроль за додержанням законодавства та ліцензійних умов, а також за якістю послуг зв’язку; застосовує адміністративні стягнення за порушення у сфері зв’язку; забезпечує в межах спеціальної процедури досудове вирішення спорів між операторами, провайдерами телекомунікацій щодо взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж; передає до Антимонопольного комітету України матеріали в разі виявлення порушень законодавства про захист економічної конкуренції у сфері зв’язку; розробляє та реалізує технічну політику у формуванні номерного ресурсу телекомунікаційних мереж; проводить сертифікацію засобів зв’язку та іншого технічного обладнання, що застосовується у цій сфері.
Захист прав споживачів телекомунікаційних послуг є одним з пріоритетних напрямків діяльності НКЗР. З цією метою вона співпрацює з організаціями споживачів, забезпечує такі організації та самих споживачів необхідною інформацією щодо діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій, за винятком випадків, коли існує обмеження доступу до такої інформації. У будь-якому разі споживачі телекомунікаційних послуг мають право звертатися до НКРЗ для вирішення питань, що зачіпають їх законні права та інтереси і перебувають у її сфері відання.
Мінтрансзв’язку і НКРЗ співпрацюють у процесі управління у сфері зв’язку, однак вони не пов’язані відносинами влади — підпорядкування.
Окремим суб’єктом управління є Національний центр оперативно- технічного управління мережами телекомунікацій України. За звичайних обставин він не реалізовує владні повноваження, а взаємодіє з центрами управління операторів телекомунікацій, у тому числі іноземних, координує їх діяльність на підставі укладених з ними цивільно- правових договорів. Однак в умовах надзвичайної ситуації, надзвичайного та воєнного стану цьому органу можуть надаватися широкі повноваження щодо оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами загального користування всіх операторів телекомунікацій України незалежно від форми власності.
Специфічні особливості має управління у телекомунікаційній мережі Інтернет. Повноваження державних органів у цій сфері досить обмежені. Натомість законодавець передбачає, що адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет в Україні та має бути зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Завданнями цієї організації є: створення реєстру адрес мережі українського сегмента Інтернет; створення і підтримка автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; створення умов для використання адресного простору на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; представництво та захист у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет.
Поряд із загальнодоступною системою зв’язку існує спеціальний зв’язок, іншими словами, системи зв’язку з обмеженим доступом.
Спеціальний електрозв’язок (спеціальні телекомунікації) зводиться до передавання та приймання різними шляхами інформації з обмеженим доступом з використанням засобів криптографічного та/або технічного захисту інформації з додержанням вимог законодавства щодо її захисту. Можна виділити дві відносно самостійні системи спеціального електрозв’язку.
Так, система урядового зв’язку призначена для забезпечення управління державою в мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнення надзвичайних ситуацій та забезпечує додержання вимог законодавства з питань захисту інформації, яка містить державну таємницю. Послуги цього зв’язку надаються лише
державним органам, а користуватися ним можуть тільки особи, яким у встановленому порядку надано допуск до інформації з обмеженим доступом.
Національна система конфіденційного зв’язку теж є системою зв’язку з обмеженим доступом, але на відміну від урядового конфіденційним зв’язком може користуватися значно ширше коло суб’єктів. Це виявляється у тому, що, з одного боку, послуги конфіденційного зв’язку можуть надаватися не лише державними установами, а й операторами, які є приватними юридичними особами та мають ліцензії на право надання послуг фіксованого та/або рухомого (мобільного) телефонного зв’язку, а також надання послуг у галузі криптографічного та/або технічного захисту інформації. З другого ж боку, послуги конфіденційного зв’язку можуть надаватися на підставі цивільно-правового договору будь-якому замовникові, а не лише державним органам.
Порядок функціонування систем урядового та конфіденційного зв’язку визначається законами України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України»1 та «Про Національну систему конфіденційного зв’язку»2.
Державне управління щодо спеціального електрозв’язку здійснює Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України (Держспецзв’язок). Це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України, проте з питань захисту інформації України він підконтрольний Верховній Раді України, а з питань, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки України, — підпорядковується і підконтрольний Президенту України.
Держспецзв’язок очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр- міністра України. До особового складу Держспецзв’язку належать переважно особи рядового і начальницького складу, які проходять мілітарну службу за контрактом з присвоєнням їм спеціальних звань. Разом з тим законодавство не виключає залучення до роботи в Держспецзв’язку цивільних державних службовців.
Основними напрямками діяльності Держспецзв’язку є: забезпечення функціонування і розвитку системи урядового зв’язку; забезпечення функціонування Національної системи конфіденційного зв’язку; захист державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах; криптографічний та технічний захист інформації.
До компетенції Держспецзв’язку належить: забезпечення урядовим зв’язком Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України в місцях їх постійного і тимчасового перебування; забезпечення урядовим зв’язком посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військового управління; участь у виконанні заходів, спрямованих на підтримання правового режиму воєнного та надзвичайного стану; впровадження систем захисту інформації на об’єктах інформаційної діяльності та в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах закордонних дипломатичних установ України; ліцензування господарської діяльності у сфері криптографічного та технічного захисту інформації; участь у сертифікації засобів криптографічного та технічного захисту інформації; видання інформаційним системам у мережі Інтернет атестата відповідності тощо.
Самостійною складовою системи зв’язку України є зв’язок, що здійснюється органами фельд’єгерської служби.
Головне управління державної фельд’єгерської служби — це структурний підрозділ Мінтрансзв’язку України. Її створено для забезпечення Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, посольств, дипломатичних представництв і консульств України оперативним кур’єрським зв’язком. Діяльність фельд’єгерської служби регламентовано підза- конними відомчими актами.
Фельд’єгерська служба може забезпечувати кур’єрський зв’язок не тільки в межах однієї держави, а й між урядами різних країн. У такому разі порядок її діяльності регулюється міжнародними угодами. Нині таку угоду укладено між усіма колишніми республіками Радянського Союзу, за винятком прибалтійських.
У 2007 р. Кабінет Міністрів України прийняв рішення про необхідність створення національної системи супутникового зв’язку та затвердив відповідний план заходів. На виконання цього плану Національне космічне агентство України та спеціально створений орган — Міжвідомча координаційна рада із створення національної супутни- кової системи зв’язку мають забезпечити введення в дію нового для України виду зв’язку до кінця 2011 р.
Запитання до самоконтролю
Перерахуйте види транспорту, що існують в Україні.
Назвіть орган, що здійснює управління залізничним транспортом.
Якими нормативно-правовими актами регулюється діяльність автомобільного транспорту?
Що являє собою шляхове господарство?
Перерахуйте види зв’язку, що існують в Україні.
Які органи здійснюють управління у сфері зв’язку?
Що являє собою спеціальний електрозв’язок?
Назвіть основні завдання фельд’єгерської служби.