Глава 40 Адміністративно-правові засади забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях

§ 1. Поняття та види надзвичайних ситуацій. Правові основи забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях

Територія України, її населення, як і території та населення інших країн світу, не убезпечені від ризику надзвичайних ситуацій природ­ного і техногенного характеру, які можуть зумовити людські втрати і заподіяти значну матеріальну шкоду.

Надзвичайною ситуацією (НС) у законодавстві України вважаєть­ся порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження, що призвели або можуть призвести до людських і матеріальних втрат.

Відповідно до причин походження подій, що можуть зумовити ви­никнення НС на території України, розрізняють надзвичайні ситуації: природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні, морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захво­рюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів і біосфери тощо;

техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), по­жежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд і будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо;

соціально-політичного характеру — пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: вчинення або реальна загроза вчинення терористичного акту (збройний напад, захоплення і утримання важливих об’єктів, ядерних установок і мате­ріалів, систем зв’язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових при­строїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, вияв­лення застарілих боєприпасів тощо;

воєнного характеру — пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження, під час яких виникають вторинні чинники уражен­ня населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних та токсичних речовин та відходів, нафто­продуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Залежно від територіального поширення обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків кількість людей, які загинули, за ква­ліфікаційними ознаками визначають чотири рівні НС: загальнодержав­ний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Правове регулювання забезпечення безпеки в НС має комплексний характер і поєднує норми різних галузей права (конституційного, ад­міністративного, кримінального, господарчого, фінансового тощо). Але відносини, які виникають під час здійснення виконавчо-розпорядчої та іншої діяльності щодо забезпечення безпеки за НС, здебільшого регулюються адміністративно-правовими нормами.

Правову основу забезпечення безпеки за НС становлять Конститу­ція України, закони України «Про правовий режим території, що за­знала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастро­фи», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про зону надзви­чайної екологічної ситуації», «Про пожежну безпеку» та ін.