Глава 36 Управління у сфері соціального захисту населення

§ 1. Організаційно-правові засади управління у сфері праці і соціальної політики

Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним з важливих напрямків діяльності держави. Держава несе обов’язки з матеріального підтримання своїх громадян, створює умови для повно­го здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливос­ті у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантуються захист від незаконного звільнення, право на своєчасне одержання винагороди.

Засади організації та управління у сфері праці та соціальної полі­тики закріплено в Конституції України, законах Верховної Ради Укра­їни, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів Укра­їни, постановах, наказах Міністерства праці і соціальної політики України та Пенсійного фонду України, Кодексі законів про працю України та інших нормативно-правових актах.

Одним із основних напрямків політики України як соціальної дер­жави є створення умов для реалізації права на гідне існування осіб, які втратили працездатність. У ст. 46 Конституції України закріплено: гро­мадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забез­печення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездат­ності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціально­го забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, при­ватних закладів для догляду за непрацездатними. Закон України від 5 листопада 1991 р. «Про пенсійне забезпечення»¹ гарантує всім не­працездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення шляхом надання трудових і соціальних пенсій, соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій. Пенсії та інші види соціаль­них виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Вітчизняне законодавство встановлює багато видів соціального забезпечення на засадах соціального страхування, державного забез­печення та державної підтримки окремих верств населення України.

Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування² від 14 січня 1998 р. визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. В них закрі­плено такі види: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тим­часовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народжен­ням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричини­ли втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. схвалено Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні³. Основними завдан­нями реформування пенсійного забезпечення в Україні є: реалізація конституційних прав громадян на соціальний захист; запровадження правової системи пенсійного страхування, що дасть можливість за­страхованим громадянам після виходу на пенсію мати гарантований рівень доходів, що забезпечував би сталий рівень життя; впроваджен­ня принципу заінтересованості кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні при виході на пенсію; врахування резуль­татів трудової діяльності кожного працівника при визначенні розміру пенсії шляхом встановлення залежності розміру пенсії від трудового вкладу та страхового стажу; зменшення демографічного навантаження на фінансову основу пенсійного забезпечення; запровадження недер­жавного пенсійного забезпечення; переведення державного пільгового забезпечення на професійно-галузевий рівень.

Виконанню завдань по соціальному захисту населення України сприяють закони України від 26 червня 1997 р. «Про збір на обов’язко­ве державне пенсійне страхування»⁴, від 2 березня 2000 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»⁵, від 18 січня 2001 р. «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»⁶, від 22 люто­го 2001 р. «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»⁷, від 21 березня 1991 р. «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»⁸, від 16 грудня 1993 р. «Про основні засади соціального за­хисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку»⁹. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи, а також які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а членів їх сімей відповідно до законів України від 28 лютого 1991 р. (у редак­ції Закону від 19 грудня 1991 р.), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»¹, від 20 грудня 1991 р. «Про соціальний правовий захист військово­службовців і членів їх сімей»², від 9 квітня 1992 р. «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»³ та ін.

Закон України від 1 червня 2000 р. «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною»⁴ передбачає встановлення громадянам, які мають значні заслуги у сфері державної громадської або господарської ді­яльності, досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту тощо, пенсій за особливі заслуги перед Україною.