§ 2. Завдання, функції та методи державного управління економікою

Основною метою державного управління економікою є виконання завдань, які сприяють організації ринку та ринково-конкурентних від­носин, досягнення економічних, політичних, соціальних і фіскальних цілей, спрямованих на підтримання і забезпечення ринкових відносин у державі, розподіл ресурсів з метою впливу на господарську структу­ру і структуру національного продукту.

До завдань державного управління економікою України в умовах її переходу до ринкових відносин належать: здійснення податкової політики; активізація виробництва промислових товарів народного споживання за допомогою економічних важелів; забезпечення раціо­нального природокористування; соціальний захист населення; збалан­сованість усіх галузей господарського комплексу; забезпечення висо­кого рівня зайнятості населення; стимулювання розвитку енергетичної промисловості; захист економічних інтересів української економіки; підтримка цивілізованої конкуренції та ін.

Функції державного управління економікою — це та роль, яку ви­конує державний апарат для того, щоб організувати суспільну життє­діяльність, вплинути на неї для досягнення поставлених цілей. Через функції державного управління розкривається його сутність.

Функції державного управління економікою визначаються залежно від напрямків економічного розвитку держави. Існують такі функції державного управління економікою:

• законодавча функція. Пов’язана з розробленням системи законів щодо економічних питань. Вона є правовою основою ринкової економі­ки, а отже, гарантом рівних прав і можливостей для підприємств усіх форм власності та господарювання. Розробляючи і реалізуючи таке за­конодавство, держава захищає конкуренцію як основну умову і регуля­тор ринкової економіки. Економічне законодавство виконує роль арбітра у сфері адміністративно-правових відносин, дає змогу виявляти неза­конну діяльність та вживає відповідних заходів до порушників;

• стабілізуюча функція. Передбачає підтримання високого рівня зайнятості, цінової рівноваги, стимулювання економічного зростання підприємств. Для цього держава визначає цілі, напрямки і пріоритети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їх реалізації, 298 шбезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, здійснює відповідну кредитно-грошову політику, спрямовану на подолання інфляції і без­робіття. Визначені державою основні цілі та пріоритети становлять основу економічних планів, програм;

-розподільча функція. Передбачає, що держава здійснює справед- нивий розподіл доходів та ефективніше розміщення ресурсів у ринко­вій економіці. Для реалізації цієї функції вона перерозподіляє частину доходів заможних верств населення на користь малозабезпечених і не­працездатних;

• функція дослідження економіки. Полягає в оцінюванні економіки з метою виявлення фактичного стану економічної системи. Ця функція здійснюється шляхом систематичного моніторингу і безпосереднього дослідження економічних процесів на підприємствах з урахуванням дій чинників ринкового регулювання. До таких чинників належать: рентабельність, співвідношення попиту і пропозицій, капітальні вкла­ди, кількість безробітних, працівників та ін.;

• функція прогнозування. До неї належить передбачення тенденцій розвитку економіки, яка ґрунтується на всебічному аналізі соціально- економічних (у тому числі світових) тенденцій;

• функція планування економіки. Її метою є визначення, обґрунту­вання і прийнятгя рішень з вибору приоритетних напрямків позитивних змін динаміки економіки шляхом здійснення заходів антикризового регулювання для забезпечення курсу економічного росту. Пріоритетне значення належить таким напрямкам, як приватизація, розвиток інфор­маційних, інноваційних та інших інфраструктур. Функція регулюван­ня складається з організації процесів економічного регулювання, тоб­то це практична діяльність з розроблення та поліпшення економічних механізмів. Економічні механізми виражають економічну технологію, тобто послідовність операцій, впливів на процеси в економіці;

• функція реалізації проектних рішень. Сутність цієї функції по­лягає в розробленні і затвердженні програм уведення нових господар­ських механізмів і коригування існуючих. Такі рішення з необхідним інформаційним, методичним, програмншм забезпеченням після відпо­відного затвердження вводяться в дію. Ця функція є підставою для контролю за процесом реалізації рішень і відповідної корекції іншої важливої функції — функції аналізу й оцінювання економіки.

Важливе значення в економіці мають методи. Під методами дер­жавного управління економікою в Україні треба розуміти засоби, спо­соби, прийоми впливу держави в особі законодавчого органу і органів виконавчої влади на сферу виробництва, торгівлі, підприємництва тощо з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Методи управління економікою слід класифікувати за характером впливу на адміністративні та економічні.

Адміністративні методи — це способи впливу спеціально уповно­важених органів на діяльність підприємств, установ, організацій, по­садових осіб шляхом прямого окреслення їх прав та обов’язків через систему наказів, які спираються на владні повноваження та суб’єктів управління. Методи економічного впливу передбачають використання засобів держави (державних фінансів), створення економічних умов, стимулів та ін. Об’єкту управління не надають накази, як і що він по­винен робити. Крім того, методи впливу також можна поділити на методи прямого і непрямого (опосередкованого) впливу держави на економіку.

Методи прямого впливу на економіку застосовуються державою до об’єктів державної власності. Як правило, це ті галузі, які мають низьку рентабельність, не цікавлять приватних підприємців або вимагають великих витрат коштів, не приносять швидкого або значного прибутку, тобто соціальна сфера (оборона, наука, освіта, медицина, атомна енер­гетика та ін.). Серед методів прямого державного впливу треба назвати такі: державні замовлення і контракти на поставку продукції; визначен­ня завдань розвитку економіки, їх відображення в планах, державних програмах; ліцензування операцій по експорту й імпорту товарів та ін.

Методи непрямого впливу на економіку полягають у застосуванні опосередкованого впливу на об’єкти державного керівництва через створення керівними суб’єктами механізмів стимулювання та зацікав­леності. Прикладами методів непрямого впливу є: пільгове кредиту­вання, зменшення податкових зборів, інвестування будь-якої діяльнос­ті, заохочення державних службовців тощо.

Прямі методи державного управління не передбачають створення додаткового матеріального стимулювання, не загрожують фінансовими збитками і спираються на підтримку держави. Методи непрямого впливу, навпаки, використовують такі важелі, за допомогою яких дер­жава впливає на майнові інтереси суб’єктів господарювання. Це важе­лі податкової, кредитної, зовнішньополітичної, валютної, амортизацій­ної політики.