1992 Р. Відтоді економічні, політичні, правові, національні та інші відносини

між країнами ЄС визначаються передусім положеннями цієї угоди. Найваж-

ливіші положення Маастрихтської угоди такі:

— поглиблення інтеграційних економічних процесів у результаті утворен-

ня економічного і валютного союзу країн-учасниць. З цією метою країни ЄС

здійснюють координацію найважливіших напрямів економічної політики (фі-

нансової, бюджетної, кредитної, податкової, структурної, промислової, інвес-

тиційної, зовнішньоекономічної, регіональної, науково-технічної), визнача-

ють головні критерії участі в економічному та валютному союзі;

— поглиблення та уніфікація єдиної соціальної політики, що передбачає

скорочення соціально-економічних відмінностей між країнами та регіонами,

зокрема вирівнювання рівнів реальної заробітної плати, уніфікація соціаль-

них витрат на розвиток освіти, охорону здоров'я, соціальне страхування, допо-

моги безробітним, професійної підготовки, захисту споживачів та ін.;

— посилення та розширення наднаціонального регулювання макроеконо-

мічних процесів у країнах ЄС, зокрема розширення повноважень наднаціо-

нальних органів (Ради міністрів. Комісії ЄС, Європарламенту та ін.), форму-

вання цілісної економічної (транспорт, енергопостачання та ін.) і соціальної

(освіта, охорона здоров'я, захист навколишнього середовища тощо) інфра-

структури, здійснення єдиної промислової політики, спрямованої на посилен-

ня конкурентоспроможності промислової продукції;

— посилення ролі наднаціонального законодавства передусім у сфері роз-

витку і поглиблення внутрішнього ринку (товарів, послуг та ін.), культури,

судочинства тощо;

— зміцнення політичного союзу, що передбачає проведення єдиної зовніш-

ньої (у тому числі оборонної) політики, контролю за озброєнням у Європі, єди-

ної імміграційної політики, боротьби з організованою злочинністю.

В основу стабільності Європейського валютного союзу Маастрихтською уго-

дою закладено рамкові умови правового та інституційного характеру. Голов-

ною передумовою вступу до Європейського валютного союзу є виконання

країнами-претендентами жорстких стабілізаційних вимог, які відповідають

філософії Маастрихтського договору і передбачають дотримання так званих

макроекономічних критеріїв валютно-фінансової конвергенції. Йдеться про

те, що країни, які передають компетенцію з проведення грошової політики Єв-

547

Розділ 19

ропейському центральному банкові, повинні насамперед бути здатними забез-

печити тривалу економічну стабільність у спільному грошово-валютному про-

сторі.

З економічного погляду, конвергенція — зближення економічної політики

країн, зменшення розриву в показниках економічного розвитку між націо-

нальними державами, вирівнювання соціально-економічного розвитку країн

у рамках інтеграційного об'єднання. Критерії конвергенції — макроеконо-

мічні та інституціональні умови, дотримання яких надає право вступу до ін-

теграційного об'єднання (зокрема Європейського валютного союзу).

Маастрихтський договір визначає п'ять так званих критеріїв валютно-фі-

нансової конвергенції, виконання яких дає країнам право вступу до економіч-

ного та валютного союзу:

1) досягнення належного рівня цінової стабільності, що передбачає ста-

більність цін і середніх темпів інфляції. Рівень інфляції в країні — потенцій-

ній учасниці ЄВС не повинен перевищувати більше ніж на 1,5 % середній по-

казник інфляції у трьох країнах ЄС з найнижчими показниками інфляції;

2) запобігання надмірному бюджетному дефіциту, що передбачає встанов-

лення максимально допустимої його величини. Відношення дефіциту бюдже-

ту країни має становити не більше 3 % ВВП;

3) забезпечення довгострокової фінансової стабільності, що регламен-

тується обмеженням рівня державної заборгованості. Відношення державного

боргу до ВВП не повинно перевищувати 60 %;

4) уніфікація довгострокових відсоткових ставок. Довгострокова номі-

нальна відсоткова ставка (наприклад, за довгостроковими державними обліга-

ціями) не повинна перевищувати більше ніж на 2 % середню ставку трьох

країн, де вона найменша;

5) дотримання протягом останніх щонайменше двох років діапазону ко-

ливань валютних курсів у межах, визначених Механізмом валютних курсів

без девальвації валют щодо валют інших членів. Відхилення величини обмін-

ного курсу національної валюти не повинне виходити за граничні значення,

передбачені Механізмом валютних курсів країн — членів ЄС (згаданий діапа-

зон дорівнює 15 %).

Отже, підписання Маастрихтської угоди, порівняно з умовами Римської

угоди, символізувало якісно новий етап валютно-фінансової інтеграції у Єв-

ропі. Ця угода, яка мала сприяти вирішенню найактуальніших проблем со-

ціально-економічного розвитку ЄС, насправді виявилася "жорстким корсетом"

для фінансової політики країн єврозони. За висловлюванням Нобелівського

лауреата авторитетного економіста Дж. Стігліца, ця ключова угода поставила

Європу в умови жорстких обмежень на проведення економічної політики.

Розкриваючи особливості організації фінансів ЄС у контексті вищезазначе-

ного, необхідно враховувати певні аспекти. Європейський Союз — більшою

мірою конфедеративне утворення (щоправда, зі значними елементами федера-

ції) суверенних держав. Як і кожна суверенна держава, країни — члени ЄС

548

Фінанси Європейського Союзу

наділені суверенними правами: здійснювати самостійну економічну та со-

ціальну політику, формувати національний бюджет і податкову систему. Про-

те загалом еволюція ЄС відображає закономірну тенденцію переростання цим

інтеграційним об'єднанням меж державного суверенітету, в переданні окре-

мими національними країнами все більшої кількості повноважень і прав над-

національним органам. Отже, відбувається процес поступової трансформації

конфедеративного типу наднаціонального економічного угруповання у феде-

ративний, що має безпосередній вплив як на формування єдиної фінансової

політики країн ЄС, так і на реальну можливість урядів країн-учасниць безпо-

середньо впливати на економічну кон'юнктуру за допомогою бюджетно-подат-

кових та грошово-кредитних інструментів. Про це свідчать такі факти.

По-перше, однією з найхарактерніших особливостей функціонування фі-

нансової системи Європейського Союзу є те, що, на відміну від інших міжна-

родних економічних організацій, ЄС має самостійний бюджет, який об'єднує

переважну частину спільних фінансових фондів. Бюджет ЄС — основна фінан-

сова база інтеграційних заходів у межах Союзу, проте він ще не перетворився в

інструмент повноцінної фінансової політики Євросоюзу і лише частково є ва-

желем наднаціонального регулювання економік країн-учасниць.

Стосовно національних бюджетів країн — учасниць ЄС, то ще на початку

його функціонування було поставлено завдання гармонізації й уніфікації на-

ціональних бюджетів, зокрема щодо зближення й уніфікації бюджетної доку-

ментації та статистичних показників, вирівнювання частки бюджетних до-

ходів у ВВП, гармонізації структур бюджету, координації бюджетної політики,

гармонізації податків і податкової політики.

Складність вирішення поставлених завдань вимагала їх поетапної реалізації.

Вже на початку 1960-х років Комісія ЄС розробила Програму гармонізації націо-

нальних бюджетів, що передбачала відповідні дії: вироблення рекомендацій з

уніфікації бюджетної статистики, зіставлення й аналіз бюджетів, вироблення ме-

тодики гармонізації бюджетної політики тощо. Передбачалося також запровади-

ти єдину бюджетну класифікацію центральних і місцевих бюджетів, уніфікувати

бюджетний період, скласти прогнозовані багаторічні бюджети на три — п'ять

років, щоб на цій основі координувати фінансування об'єктів соціальної інфра-

структури. У 1980-ті роки перед економікою ЄС постали інші завдання: зниження

рівня інфляції, досягнення стійких темпів економічного зростання, зменшення

безробіття, стабілізація платіжних балансів. Відповідно до цих завдань Комісія

ЄС визначила основні напрями в бюджетній політиці: скорочення дефіцитів держ-

бюджетів, збільшення частки бюджетних коштів, які спрямовуються на інвести-

ції, перекваліфікація робочої сили та зниження виробничих витрат, підвищення

рівня контролю за використанням коштів на соціальні заходи.

Слід зауважити, що завдання гармонізації бюджетної політики виявилося

досить складним процесом із певними внутрішніми суперечностями. З одного

боку, формально зменшився рівень самостійності окремих держав у бюджет-

ному регулюванні, країни зобов'язалися подавати керівництву ЄС проекти

549

Розділ 19

своїх бюджетів і звітів про їх виконання, інформувати органи ЄС про проведен-

ня відповідних бюджетних заходів. З іншого боку, господарські механізми

країн-учасниць залишаються автономними, хоча зростає рівень їх взаємоза-

лежності; держави мають різний рівень економічного розвитку, неоднакову

соціально-політичну ситуацію всередині країни, що відповідно зумовлює су-

перечливість інтересів як у бюджетній, так і загалом в економічній політиці.

По-друге, не менш важливим аспектом, з погляду організації фінансів ЄС, є

синхронізація податкових систем та гармонізація податкової політики країн-

учасниць. Ще Римський договір 1957р., який став правовою й організаційною

основою європейської економічної інтеграції, поставив завдання поступової

гармонізації всіх податків, заклавши концептуальні засади міждержавної по-

даткової уніфікації. У цілому синхронізація податкових систем країн ЄС перед-

бачає не лише зближення податкової структури, механізму стягнення, вели-

чини основних податкових ставок, а й проведення країнами-учасницями

узгодженої податкової політики при вирішенні як кон'юнктурних, так і довго-

строкових структурних проблем. Гармонізована податкова політика означає,

що автономне використання податкових інструментів окремими країнами ЄС

має перебувати під контролем наднаціональних керівних органів Євросоюзу,

які, ґрунтуючись на загальних інтересах усіх партнерів, визначають податко-

ву політику кожного учасника ЄС.

Проте процес уніфікації і гармонізації податкових систем держав ЄС ви-

явився набагато складнішим, ніж очікували, оскільки кожна суверенна дер-

жава намагається максимально повністю реалізувати своє право встановлюва-

ти і збирати податки, вдаючись при цьому до використання різноманітних

податкових технологій. Саме це зумовлює значні відмінності у податковій

політиці країн — членів ЄС, у кожній з яких вона традиційно проводиться з

урахуванням національних інтересів. З огляду на це ЄС відмовився від ство-

рення єдиної податкової системи, натомість було вирішено привести законо-

давства країн — членів співтовариства у відповідність, а також підпорядкува-

ти національні податкові системи спільним завданням європейської інтеграції,

Отже, податкова уніфікація в ЄС — тривалий і незавершений процес, метою

якого є досягнення таких цілей: усунення перешкод для вільного руху товарів,

послуг, капіталів та робочої сили, створення однакових конкурентних умов

для суб'єктів господарювання, об'єднання й уніфікація внутрішнього ринку

ЄС як рушійного чинника інтеграційних процесів у певному регіоні, приведен-

ня до єдиної структури податкових систем, порядку справляння основних

видів податків у всіх країнах співтовариства.

По-третє, вироблення механізму реалізації спільної валютної політики і за-

провадження єдиної валюти — євро, яка покликана стати потужним фактором

поглиблення фінансової інтеграції шляхом створення єдиного економічного

простору, загострили проблему координації економічної політики країн євро-

зони. Адже у результаті прийняття у 1997 р. Пакту стабільності і зростання

550

фінанси Європейського Союзу

уряди країн єврозони позбулися права безпосередньо впливати на економічну

кон'юнктуру за допомогою грошово-кредитних інструментів, які тепер є преро-

гативою Європейського центрального банку — наднаціонального органу ЄС.

По-четверте, поряд із гармонізацією бюджетної, податкової та валютної

політики в Європейському Союзі триває активний процес уніфікації діяль-

ності банківської сфери, створення єдиного ринку банківських послуг. Зокре-

ма перша (1977 р.) та друга (1993 р.) банківські директиви містять узгоджені

правила захисту інтересів вкладників, інвесторів і споживачів фінансових

послуг, регулюють проблеми платоспроможності банків, встановлюють спів-

відношення власних і запозичених активів, ступінь покриття ризику банківсь-

ких операцій, принципи захисту банківської таємниці, правила фінансової

звітності, рекомендації щодо прозорості міжнародних фінансових операцій з

метою попередження відмивання "брудних грошей".

Разом з тим, уніфікація процедур ліцензування банківської діяльності

спрощує доступ на національні ринки фінансових послуг іноземних банків, за-

гострюючи цим самим конкуренцію між національними та іноземними банка-

ми. Закономірним наслідком цих процесів є зниження національних відсотко-

вих ставок за банківськими операціями до середньоєвропейського рівня.

По-п'яте, вживаються заходи щодо полегшення організації операцій з мо-

білізації капіталів на фондових біржах і ринках капіталу, введені й діють єдині

правила, які регулюють питання емісії та обігу цінних паперів, у тому числі

боргових. Упродовж останніх років ринок цінних паперів ЄС суттєво розши-

рився за рахунок впровадження великої кількості нових видів фінансових

зобов'язань. Завдяки цьому, з одного боку, промислові компанії отримали нові

можливості одержання кредитів із банківських джерел, з іншого — це зумови-

ло розширення спектра й більшу доступність для клієнтів різного роду фінан-

сових послуг та значне зниження їхніх затрат.

По-шосте, як було зазначено вище, еволюція ЄС відображає закономірну

тенденцію переростання цим інтеграційним об'єднанням меж державного суве-

ренітету, безпосереднім наслідком чого є передача більшої кількості повнова-

жень і прав наднаціональним органам та поглиблення інтеграції у сфері інститу-

пійної надбудови. До керівних органів Європейського Союзу належать:

Європейська рада міністрів (Рада ЄС), Європейська Комісія (Комісія ЄС), Євро-

пейський парламент і Європейський суд, а також Економічний і соціальний ко-

мітет, Комітет регіонів. Рахункова палата. Європейський інвестиційний банк,

Європейський центральний банк. Наднаціональні органи приймають закони у

межах функцій і повноважень, добровільно переданих їм національними держа-

вами, тому закони окремих країн не можуть суперечити законам співтоварист-

ва. Отже, з прийняттям Єдиного європейського акта у випадку конфлікту націо-

нального права і права співтовариства пріоритет надається останньому.

Заходи, які реалізуються у фінансовій сфері наднаціональними інституцій-

ними органами ЄС, ведуть до скасування обмежень і бар'єрів на шляху пере-

551

Розділ 19

міщення капіталів і послуг, перегляду цілої низки національних стандартів

діяльності фінансових інститутів і введення єдиних правил контролю за їх-

ньою діяльністю, встановлення основних принципів гармонізації контрольних

стандартів та інших правил.

Отже, фінанси ЄС є досить розгалуженою структурою, характер та тенден-

ції функціонування якої значною мірою визначаються, з одного боку, особли-

востями організації національних фінансових систем окремих держав-членів,

а з іншого — якісно іншим рівнем організації, який відповідає фінансовій сис-

темі багатонаціонального інтеграційного об'єднання. Фінанси ЄС можна роз-

глядати у широкому і вузькому розумінні. Якщо у вузькому розумінні фінанси

ЄС асоціюються лише з централізацією коштів і фінансових ресурсів на регіо-

нальному рівні, то у широкому розумінні вони характеризують усю сукупність

економічних відносин між країнами — членами ЄС, опосередкованих рухом

грошових потоків і формуванням централізованих грошових фондів на рівні

інтеграційного об'єднання, а також функціонуванням розгалуженої інститу-

ційної структури. У широкому розумінні сучасну фінансову систему ЄС виріз-

няє розгалужений регулятивний механізм, який охоплює бюджетну, податко-

ву і валютну політику. Цей механізм забезпечує координацію зусиль

європейської спільноти щодо регулювання фінансових відносин і, разом з тим,

валютно-фінансовій конвергенції в рамках інтеграційного об'єднання. Через

спільний бюджет, який є фінансовою базою інтеграційних заходів у межах Со-

юзу, здійснюється не лише перерозподіл фінансових ресурсів між країнами

— членами ЄС, а й реалізується єдина соціальна й регіональна політика. Про-

ведення країнами-учасницями узгодженої податкової політики сприяє вирі-

шенню як кон'юнктурних, так і довгострокових структурних проблем. Запро-

вадження єдиної валюти — євро та реалізація спільної валютної політики є

потужним фактором поглиблення фінансової інтеграції та формування єдино-

го економічного простору.