18.5. Фінансова система Франції

Фінансова система Франції як унітарної держави — дворівнева, включаючи

загальнодержавні та місцеві фінанси. До складу фінансової системи входять

такі ланки: центральний (державний) бюджет, місцеві бюджети, спеціальні

фонди та фінанси державних підприємств. Особливістю фінансової системи

Франції є створення та функціонування цілої системи фондів спеціального

призначення, спеціальних рахунків та приєднаних бюджетів, окремі з яких

знаходяться у складі бюджету, а інші — позабюджетні. Всі вони певною мірою

юридичне та організаційно є самостійними і мають власні джерела формуван-

ня дохо дів.

У Франції традиційно високі соціальні гарантії населенню з боку держави.

Разом із проблемою зростання кількості пенсіонерів, незважаючи на досить

високий рівень оподаткування, це спричинювало дефіцитність державних фі-

нансів. У результаті сумарний державний борг збільшився з 40 % ВВП у 1980-х

роках до 70 % ВВП у 2004 р., тоді як за правилами ЄС заборонено перевищува-

ти 60-відсотковий бар'єр.

Державний бюджет Франції складається з двох складових:

1) фінансові ресурси, операції з якими є остаточними. До них належить усе

фінансування, яке за своїм економічним змістом має безповоротний характер

і здійснюється в межах даного бюджетного року. Такі видатки можуть бути як

поточними, так і капітальними. Ця частина охоплює більше 90 % бюджетних

ресурсів;

2) операції кредитного характеру, які передбачають повернення коштів і за

строками реалізації можуть виходити за межі даного бюджетного року. Такі

операції займають менше 10 % у загальній сумі бюджету.

519

Розділ 18

Головною посадовою особою держави є президент. Владні позиції президен-

та Франції — одні з найсильніших у світі серед інших країн, що мають інсти-

тут президентства. Законодавча влада представлена двома палатами парла-

менту — Національними зборами (нижня палата) і Сенатом. Депутати

Національних зборів обираються прямим голосуванням, а Сенат — непрямим

голосуванням. У Сенаті представлені територіальні складові республіки.

У бюджетних відносинах головну роль відіграють президент, уряд, парла-

мент, а також спеціальні державні установи — Міністерство економіки і фі-

нансів, Національна кредитна рада. Банківська контрольна комісія. Еконо-

мічна і соціальна рада. Бюджетний процес у Франції регулюється Конститу-

цією, а також численними законами, декретами, що регламентують функції

центральних і регіональних органів влади, причетних до бюджетного процесу.

Період від початку підготовки проекту бюджету до складання звіту про вико-

нання бюджету у Франції займає більше трьох років, а сам бюджетний рік збі-

гається з календарним.

Перший етап французького бюджетного процесу — складання проекту бю-

джету — контролюється Міністерством економіки і фінансів. При цьому вико-

ристовуються переваги програмно-цільового методу, який у Франції назива-

ють процедурами раціоналізації бюджетного вибору. Протягом дев'яти місяців

кожне міністерство і відомство формують власний кошторис, які потім узго-

джуються у єдиному проекті.

Другий етап бюджетного процесу — ухвалення бюджету — триває близько

трьох місяців. Проект бюджету розглядається у фінансовій комісії кожної па-

лати парламенту. Спочатку проходить обговорення проекту в нижній палаті,

після чого проект передається у верхню палату. Якщо проект бюджету після

двох сумісних обговорень в обох палатах парламенту не отримає схвалення,

президент має право своїм указом оголосити бюджет законом.

Третій етап — виконання бюджету. Касове виконання здійснюється через

систему казначейських кас, які мають рахунки в Банку Франції і проводять

розрахунково-касові бюджетні операції. На всій території країни діє мережа

спеціальних агентств казначейства (бухгалтерій). Узагальнені дані про вико-

нання бюджету за рік надаються в Рахункову палату для аналізу і складання

декларації про відповідність даних центрального обліку в окремих організа-

ціях.

Контроль за виконанням бюджету поділяється на три види: адміністратив-

ний, судовий і парламентський. Адміністративний ведеться за ієрархічною

структурою, коли бухгалтери вищого рівня контролюють бухгалтерів нижчо-

го рівня. Судовий контроль здійснюється Рахунковою палатою, яка перевіряє

правильність ведення обліку і звітності у певній організації. Юрисдикція Ра-

хункової палати поширюється на головні бухгалтерії основних розпорядників

кредитів. Відповідальність за неповноту або невірогідність звітів несуть керів-

ники, що представили звітну документацію. Парламентський контроль здійс-

нюється в ході обговорення й ухвалення закону про виконання бюджету на

520

фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

підставі звітних документів, доповіді Рахункової палати і загальної деклара-

ції про рахунки окремих міністерств, що виконували бюджет.

Остання, четверта, стадія бюджетного процесу — складання Міністерством

економіки і фінансів звіту про виконання бюджету.

Податкова частка відносно ВВП на рівні 44 % дає змогу зарахувати Францію

до країн з порівняно високим рівнем оподаткування (в середньому для 15 країн

"старих" членів ЄС таке співвідношення становить менше 41 %). Це пояснюєть-

ся, зокрема, системою соціального забезпечення і тим, що фінансування біль-

шої частини населення пенсійного віку відбувається саме за рахунок державно-

го сектору. Державою фінансуються значною мірою системи охорони здоров'я

країни. Іншою характерною рисою французької системи оподаткування є її ви-

сокий ступінь складності — є багато різних податків, ставок та задіяних у справі

підрахунку і справлянні податків інститутів. Всього у Франції близько ста різ-

них податків і зборів (прямі, непрямі, а також реєстраційні збори).

У структурі податків переважають внески на соціальні потреби, які станов-

лять до 37 % всіх податків (у середньому по ЄС — 28 %). На другому місці —

надходження від ПДВ та інших податків на товари і послуги — 25,4 % (у се-

редньому по ЄС — 30,8 %). Третє місце займає податок на доходи фізичних

осіб — 17,3 % (у середньому по ЄС — 25,8 %).

Податок на прибуток стягується з річного прибутку юридичних осіб. Стан-

дартна ставка податку — 33,3 %. Для невеликих компаній, у яких річна ви-

ручка не перевищує 7,63 млн євро, а більше 75 % акцій належать безпосеред-

ньо або побічно приватним особам, податок стягується за зниженою ставкою.

Додатково стягується щорічно встановлюваний податок за прогресивною шка-

лою, яким обкладаються всі юридичні особи, котрі сплачують податок на при-

буток. За обороту менше 76 тис. євро в рік ставка цього податку нульова, за

обороту від 76 до 150 тис. євро в рік ставка мінімальна на рівні 750 євро, мак-

симальна ставка — за обороту компанії більше ніж 75 млн євро — податок ста-

новить ЗО тис.євро.

Податок на доходи фізичних осіб у Франції стягується за прогресивною

ставкою, що варіюється від 0 до 52,75 % залежно від доходів і сімейного стану

платника податку. Податок стягується щорічно з доходу, який декларується

платником податків на початку року за підсумками попереднього фінансового

року. Оподаткуванню підлягає фіскальна одиниця у вигляді сім'ї, що скла-

дається з подружжя й осіб, які утримуються ними. Для самотніх громадян та-

кою фіскальною одиницею є одна людина. Доходами з метою оподаткування

вважаються всі грошові надходження, отримані протягом звітного року (за-

робітна плата, премії і винагороди, пенсія, рента, доходи від рухомого майна,

прибуток від операцій з цінними паперами). Деякі види юридичних осіб, на-

приклад невеликі підприємства, мають право вибирати режим свого оподатку-

вання і платити на власний розсуд або податок на прибуток, або податок на

доходи.

521

Розділ 18

Стягуються також різні збори для забезпечення участі підприємців у конкрет-

них сферах економічного і соціального життя країни. Стягується також багато

місцевих прямих податків (земельний, професійний та ін.)

У Франції було розроблено і у 1954 р. вперше впроваджено податок на дода-

ну вартість, що став основним непрямим податком у багатьох країнах. ПДВ

обкладаються практично всі товари і послуги, які можна отримати або купити

у Франції, незалежно від їх походження. Від сплати ПДВ звільнені послуги

адвокатів, лікарів, освітні послуги. Стандартна ставка ПДВ — 19,6 % (серед-

ній рівень для країн ЄС), знижена — 5,5 % (за нею, зокрема, оподатковуються

основні продукти харчування, послуги пасажирського транспорту, послуги

злектро- і газопостачання, книги, квитки в театри, музеї, кіно тощо).

Місцеві бюджети є основним фінансовим інструментом адміністративних

одиниць. Франція поділена на 22 регіони, 96 департаментів і близько 36 тис.

комун. Адміністративно-територіальні одиниці мають власну систему вибор-

чих органів самоврядування: регіональних, генеральних і муніципальних рад,

які затверджують відповідні бюджети. Бюджетна політика департаменту є

компетенцією Генеральної ради, а в окремих випадках — комісара Республіки

і регіональної рахункової палати. Безпосереднє бюджетне управління здійс-

нює казначей департаменту, який призначається міністром економіки і фі-

нансів за рекомендацією представника Генеральної ради.

Місцеві бюджети в частині видатків складаються з двох основних розділів:

бюджети поточної діяльності (функціональний) та бюджети нового будівни-

цтва (інвестування). Джерела доходів поділяються на внутрішні (доходи від

муніципальної власності, місцевого господарства, податкові) та зовнішні (до-

тації, кредити, як державні, так і приватні).

У країні більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади дово-

диться на утримання адміністративно-силового апарату (поліція, цивільна

оборона, пожежна охорона, управління), третина — на освіту, культуру; важ-

ливою статтею витрат є розвиток інфраструктури. Місцеві органи влади здійс-

нюють великі капіталовкладення — понад 52 % всіх капітальних державних

витрат. Частка податків у місцевому бюджеті — 40 %, субсидій — ЗО, власні

надходження і позики ЗО %. Місцеві бюджети, як правило, дефіцитні і потре-

бують додаткових ресурсів для фінансування власних програм.

До спеціальних фондів у Франції належать численні спеціальні рахунки

казначейства, приєднані бюджети, різні фонди фінансово-кредитних установ і

соціальний бюджет. Організаційно вони відділені від бюджетів і є відносно са-

мостійними. Спеціальні фонди можна поділити на дві основні групи:

1) фонди доходів і витрат, які включаються до бюджету;

2) позабюджетні фонди.

Найбільші з фондів пов'язані з соціальною сферою. Сукупність таких фон-

дів називають соціальним бюджетом Франції. Ресурси соціальних спеціаль-

них фондів формуються із внесків підприємців (60 %), внесків за страхуван-

ням (18 %), надходжень з бюджету (20 %), інших доходів (2 %). До фондів

522

фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

належать пенсійний фонд, фонд страхування по хворобі, інвалідності, мате-

ринству, фонд допомоги сім'ям, національний фонд допомоги безробітним.

Найважливіші спеціальні фонди знаходяться у розпорядженні центрального

уряду. Серед спеціальних фондів, що створюються місцевими органами влади,

найбільше значення мають позикові фонди, ресурси яких використовуються

для інвестицій, а в окремих випадках — для покриття, касових розривів у міс-

цевих бюджетах. Це численні спеціальні рахунки казначейства, приєднані

бюджети, фонди фінансово-кредитних установ.

Однією зі складних проблем, що стоять сьогодні перед системою соціально-

го страхування Франції — необхідність повноцінної пенсійної реформи. Ре-

форми цієї сфери були розпочаті ще у 90-х роках, оскільки тенденція до старін-

ня населення поступово вимагає все більших ресурсів для забезпечення виплат

пенсій. За прогнозами до 2040 р. число громадян віком більше 60 років може

досягнути 70 % населення країни. Якщо у 2000 р. видатки на пенсійне забез-

печення становили 12,5 % ВВП, то в 2020 р. ця сума може сягнути 14,5, а у

2040р.—16,5—17%.

Можливим джерелом ресурсів розглядають надходження від приватизації,

за рахунок яких планується до 2020 р. додатково отримати 152 млрд євро.

Кошти, що надходять від приватизації кількох державних підприємств, бу-

дуть використовуватися для виплати пенсій у період з 2020 по 2040 р. Однак

навіть за реалізації таких планів причини проблеми остаточно вирішеними не

будуть, адже цих ресурсів вистачить лише на певний час. Тому на часі систем-

на реформа, яку закликають робити за британським зразком, підвищуючи осо-

бисту відповідальність працівників за власні пенсійні накопичення.

Спеціальні рахунки казначейства відкриваються державним організаціям,

які не мають права юридичної особи і фінансової автономії. Ці рахунки затвер-

джуються парламентом. Ресурси спеціальних рахунків відображені як у дохід-

ній, так і видатковій частинах бюджету. Найбільшим є Фонд економічного і

соціального розвитку країни, який надає кредити строком від трьох до п'яти

років державним та приватним підприємствам, які здійснюють інвестиції від-

повідно до загальнодержавної програми розвитку. Окремі рахунки відкрива-

ються на військові цілі.

Приєднані бюджети складають організації, які не є юридичними особами,

але користуються певною фінансовою автономією. Всього налічується сім при-

єднаних бюджетів — один військовий (виробництво пального) і шість цивіль-

них: бюджети пошти, телеграфу, телефону; соціальної сільськогосподарської

допомоги; національної друкарні; монетного двору; ордену Почесного легіону;

ордену Визволення. Витрати кожного приєднаного бюджету покриваються

власними доходами організації.

Франція займає одне з перших місць серед розвинених країн за величиною

' державного сектору, що отримав розвиток у післявоєнні роки у результаті бур-

жуазної націоналізації. На нього припадає близько 10 % ВВП, більше чверті

всіх інвестицій, тут працюють близько 15 % зайнятого населення. Державні

523

Розділ 18

підприємства зосереджені в енергетиці (вугільній, нафтовій, газовій промисло-

вості), майже у всіх видах транспорту, а також у найбільш динамічних і нових

галузях (аеронавтика, електроніка, хімія).

Процеси націоналізації і приватизації послідовно змінювали один одного

залежно від того, хто перебував при владі. Ідея передачі державі основних за-

собів виробництва існувала у Франції з давніх часів. У 1936 р. були націоналі-

зовані п'ять найбільших авіакомпаній. Відразу після війни націоналізували

чотири великих банки, аеропорт Парижа і компанію "Рено", а також 35 стра-

хових компаній і шість вугільних басейнів. Остання великомасштабна націо-

налізація відбулася на початку 80-х років. Були націоналізовані великі комер-

ційні банки і багато промислових підприємств.

Проте в роки правління президента Ф. Міттерана французька економіка

уже зазнавала труднощів через високу частку державних підприємств, які

були малоефективними. За президентства Ж. Ширака в кінці 1990-х років по-

чалися процеси приватизації державних підприємств. Одним із найпоширені-

ших у країні варіантів приватизації став викуп компаній її керівництвом і

співробітниками. Лише за перші чотири роки здійснення програми приватиза-

ції 1989—1992 рр. у такий спосіб були передані до приватних рук близько 25 %

всіх компаній. Персоналу підприємств у період приватизації надавалися знач-

ні пільги. Так, 5 % акцій компанії продавалися співробітникам компанії за

пільговою ціною, при цьому оплату свого пакета можна було розтягнути стро-

ком на два роки, тобто фактично купити частку підприємства "в кредит".

Специфічними рисами французької приватизації стало поєднання централі-

зованого регулювання з ринковими важелями, а також використання принципу

сегментації пропозиції акцій між різними групами акціонерів. Це було викли-

кане намаганням забезпечити стабільність контролю над управлінням привати-

зованим підприємством і зберегти середньострокову стратегію його розвитку, а

також захистити від безконтрольного скуповування акцій зовнішніми інвесто-

рами. Решта активів реалізовувалася на французькому фінансовому ринку.

Хвиля приватизації у Франції в середині 1990-х років не досить успішно

виконала одне з поставлених перед нею завдань — наповнення бюджету. Так,

у результаті приватизації десяти великих державних компаній уряд отримав

лише 1,7 млрд дол. Проте згодом приватизаційні процеси проходили все з біль-

шим успіхом. У цілому поточний етап приватизації у Франції, що почався у

2005 р. і включає продаж пакетів акцій трьох енергетичних компаній, а також

в одному з найбільших операторів платних автодоріг, має вирішити такі зав-

дання, як наповнення державних фінансів, скорочення державного боргу й

оптимізація бюджету, щоб привести їх у відповідність з вимогами ЄС.

524

Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

18.6. Фінансова система Японії

З початку 1990-х років економіка Японії перебувала в стані тривалої ре-

цесії, виходити з якої країна почала тільки останніми роками. З 1997 р. до про-

блем неповернення кредитів, банкрутства підприємств і дефіциту бюджету до-

далася проблема наростаючої дефляції. У перші роки XXI ст. держава

продовжила вживати заходи щодо оздоровлення економіки, стимулювання

промислового розвитку шляхом податкової політики, впровадження нових

технологій, сприяння розширення внутрішнього попиту. Додатково япон-

ський уряд йде по шляху зниження державної ролі в економіці, зменшення

державних витрат та посилення ролі приватного сектору. У 2005 р. розпочала-

ся реформа державної поштової служби, було ухвалене рішення про перебудо-

ву державн-их дорожніх корпорацій, а також оголошено про реорганізацію

бюджетних установ. У рамках цих заходів планувалося скорочення чисель-

ності державних службовців на 5 % протягом наступних п'яти років.

Були здійснені плани стосовно реорганізації і вдосконалення державних

підприємств, 163 з них були реформовані, а 136 приватизовані. У результаті

структурної реформи японська економіка значно оздоровилась. Попередні

оцінки річного зростання ВВП у 2006 р. переглянуті з первинних 0,8 до 2 %.

У 2007 фінансовому році очікується зростання валового внутрішнього продук-

ту на 2 % . Проте сьогодні виявилися і побічні результати політики, що прово-

дилася. На початок 2006 р. державний борг перевищив 800 трлн єн, що вище

за суму ВВП.

Основні завдання економіки і фінансової політики сьогодні — досягнення

тривалого і стабільного економічного зростання. Для цього планується при-

йняти нову стратегічну програму "Інновація 25", яка включатиме плани до