2025 Р. У сфері медицини, інжинірингу, інформаційних технологій та ін. Пе-

ред країною стоять також завдання соціальної сфери — проблемою є старіння

суспільства і зменшення населення. Старіння населення — один із чинників,

який обмежує зростання економіки і створює фінансове напруження для со-

ціальної безпеки.

Фінансова система Японії складається з бюджету центрального уряду, міс-

цевих бюджетів і спеціальних фондів і фінансів підприємств, корпорацій, що

належать центральним і місцевим органам влади. Особливість державних фі-

нансів Японії полягає в тому, що показник частки державних витрат у ВВП є

одним із найменших серед відповідних показників розвинених країн.

Бюджетна система Японії — дворівнева; вона складається з державного та

місцевих бюджетів. Обсяг державного бюджету на 2007 р. відповідно до урядо-

вого проекту становить 82,9 трлн єн, збільшившись на 4,0 % , порівняно з 2006

фінансовим роком. Це близько 700 млрд дол. за поточним курсом. Зростання

пов'язане з підвищенням витрат на соціальні потреби, особливо пенсійних ви-

525

Розділ 18

датків, та розміру допомоги за доглядом за дітьми, що має сприяти подоланню

негативної тенденції до зниження народжуваності. Водночас бюджетні витра-

ти за низкою позицій скорочуються, наприклад, асигнування на оборону бу-

дуть зменшені на 0,3 % (до 4,8 трлн єн).

Уряд розраховує, що завдяки покращенню економічної ситуації в Японії

податкові надходження збільшаться відразу на 16,5 % — до 53,47 трлн єн. Це

дасть можливість скоротити випуск державних облігацій на 15,2 %, внаслідок

чого дефіцит бюджету скоротиться з 11,21 трлн до 4,43 трлн єн.

Особливу увагу уряд Японії приділяє розвитку науки і освіти, які розглядає

як головний чинник економічного зростання. У складі витрат на науку більше

15 % Становлять асигнування на соціальні науки, а на природничі та технічні

науки виділяються близько 85 % видатків. За рахунок державного бюдясету фі-

нансуються: дорожнє будівництво, роботи з розвитку авіаційного і залізнично-

го транспорту, системи зв'язку, витрати з ліквідації наслідків стихійних лих

та ін. Щодо військових витрат, то їх рівень у Японії, порівняно з іншими роз-

виненими країнами, досить низький: вони не перевищують 1 % ВВП.

Величезну частину витрат державного бюджету становлять соціальні ви-

трати, серед них — пенсії. Японський уряд звертає значну увагу на створення

гідного рівня життя особам літнього віку. Це пов'язано з тим, що чисельність

цієї категорії постійно зростає. Крім того, через зростання тривалості життя і

збільшення періоду трудової активності цієї категорії населення, а також бра-

ку молодої робочої сили, літні люди стають важливою складовою ринку праці.

Пенсійна система Японії досить складна і багатошарова. Засобами державного

бюджету забезпечується 1 : 3 виплати базової пенсії, решта виплачується за

рахунок різних пенсійних фондів. Основним завданням пенсійної реформи є

зниження пенсійного навантаження на бюджет і одночасне збереження виплат

пенсіонерам на високому рівні — не менше 50 % від середнього рівня оплати

праці в країні.

За рахунок бюджету фінансується також так звана суспільна взаємодопо-

мога, що охоплює ту категорію населення, яка сама не може забезпечити міні-

мальний рівень життя. Така допомога виплачується на повсякденні потреби,

освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на похо-

рони.

Японія — унітарна держава з конституційною монархією. Символом держа-

ви є імператор, однак дії імператора стосовно державних справ можуть здійс-

нюватися лише за згодою уряду або кабінету. Вищим органом державної влади

і єдиним законодавчим органом є парламент, який складається з двох палат

— палати представників і палати радників. Обидві палати складаються з депу-

татів, які обираються народом. Виконавча влада здійснюється кабінетом. Очо-

лює кабінет прем'єр-міністр, котрий призначає міністрів, при цьому більшість

міністрів має бути обраною із членів парламенту. Загальне управління фінан-

сами країни здійснює міністерство фінансів через власні управління та секре-

таріат.

526

Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

Бюджетний рік для всіх ланок фінансової системи починається у Японії з

1 квітня і закінчується 31 березня наступного календарного року.

У бюджетному процесі беруть участь: парламент, кабінет. Міністерство фі-

нансів, міністерства й урядові агенції. Аудиторська палата, а також науковці,

журналісти, які беруть участь у процесі обговорення бюджету. Бюджетний

процес охоплює декілька стадій.

Підготовка проекту бюджету здійснюється Міністерством фінансів. Інші

міністерства і відомства готують пропозиції щодо обсягу і структури своїх бю-

джетів, а також з деяких інших фінансових питаннях і направляють відповід-

ні документи до бюджетного департаменту Міністерства фінансів.

Проект бюджету направляється для узгодження в Управління економічного

планування, а потім — на розгляд Кабінету міністрів. Після внесення поправок

уряд представляє проект бюджету на розгляд парламенту. Після обговорення в

бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді закону. Згідно з

Конституцією Японії парламент має виняткове право розпоряджатися держав-

ними фінансами. Виконання бюджету здійснюється Міністерством фінансів й

іншими міністерствами і відомствами. Касове обслуговування бюджету прово-

дять Японський банк і його відділення. Міністерства і відомства в межах вста-

новлених ним витрат представляють в Міністерство фінансів свої платіжні

кошториси, які розглядаються ним і затверджуються. Далі копії кошторисів

направляють у Японський банк, який здійснює відповідні операції.

Контроль за витрачанням затверджених асигнувань проводиться кожного

кварталу у вигляді звітів міністерств і відомств. Інспектори Міністерства фі-

нансів вивчають отримані звіти, перевіряють дані і складають загальний звіт

про виконання бюджету за доходами і витратами. Загальний звіт направляєть-

ся на розгляд уряду країни, який, у свою чергу, відправляє його в ревізійне

бюро. Тільки після того, як ревізійне бюро дасть свій висновок, звіт затвер-

джується урядом і передається на розгляд і затвердження до парламенту.

Дохідна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових

надходжень. Порівняно з іншими країнами, частка неподаткових надходжень

у Японії достить висока. До них належать доходи від орендної плати, продажу

земельних ділянок й іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, по-

зики та ін.

Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Стягу-

вати їх має право кожен орган територіального управління. Основні прямі по-

датки — податок на доходи фізичних осіб і податок на прибуток компаній. По-

даток на доходи фізичних осіб стягується за прогресивною шкалою, за ставкою

від 10 до 37 %. За ставкою 10 % оподатковуються доходи до 3,3 млн єн

(27,6 тис. дол.) у рік, за ставкою 37 % — доходи понад 18 млн єн (150,5 тис. дол.)

у рік. Додатково доходи оподатковуються на муніципальному рівні (від 3 до

10 %), ще 2—3 % стягується на рівні префектур. З урахуванням цього за цим

податком ставки в Японії є одними з найвищих у світі і можуть у сукупності

досягати 50 % від доходу індивіда.

527

Розділ 18

Базова ставка податку на прибуток компаній становить ЗО %; для підпри-

ємств малого бізнесу (з капіталом до 850 тис. дол. і з прибутком до 67 тис. дол.

у рік) — 22 % . Дивіденди обкладаються 20-відсотковим податком. Додатково

здійснюються відрахування до системи соціального страхування, які станов-

лять близько 11 % від доходу. Стосовно непрямих податків, то замість ПДВ у

Японії справляється податок на споживання, який стягується за ставкою 5 %

і яким не обкладаються медичні послуги, послуги у сфері освіти, продажу або

оренди нерухомості та ін.

Всього у Японії налічується 47 префектур, що об'єднують 3045 міст, селищ,

районів, кожен з яких має самостійний бюджет. За рахунок ресурсів місцевих

органів влади в Японії фінансується розвиток виробничої інфраструктури, за-

ходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Видатки місцевих ор-

ганів влади складаються з адміністративних видатків, платежів за державним

боргом, видатків на поліцію, на освіту, протипожежну оборону та економіч-

ний розвиток. Високу частку видатків місцевих бюджетів становлять саме ви-

датки на різні громадські роботи та підприємницьку діяльність держави (до

40 %). На соціальні потреби спрямовується близько ЗО % загального обсягу

витрат.

Особливістю фінансової системи Японії є розвинута система спеціальних

фондів. Нинішня система соціального страхування була створена в Японії у

1946 р. Доходи фондів соціального страхування формуються за рахунок внес-

ків застрахованих осіб і роботодавців. Видатки складаються з виплат пенсій та

допомог різних видів.

Інвестиції у промисловість здійснюються з фонду промислових інвестицій і

фонду фінансування міського будівництва. Суспільні роботи зі створення і роз-

ширення інфраструктури фінансуються в Японії з фондів державного будів-

ництва — шляхового, портового, гідротехнічного, аеродромного, електроенер-

гетичного. У роки економічної депресії уряд, щоб допомогти економіці вийти

із застою, виділяв значні бюджетні асигнування на розвиток транспортної інф-

раструктури у провінціях. Ці асигнування направлялися на "спеціальні ра-

хунки", що привело до зростання державних видатків. Саме ці ресурси допо-

могли японській економіці і підтримували економічну активність у провінці-

ях. Проте сьогодні фінанси Японії більше не мають змоги витримувати тяжкість

такого тягаря. Передбачається об'єднання окремих асигнувань на громадські

роботи (будівництво доріг, облаштування річок, спорудження аеродромів і

морських портів) у єдиний рахунок. Фінансування за вісьмома "спеціальними

рахунками" передається в приватні руки або в розпорядження незалежних ад-

міністративних агентств. Консолідуються в окремі рядки бюджету засоби,

призначені для виплати пенсій і різних видів соціального страхування. Така

реструктуризація витратної частини бюджету дасть можливість навести поря-

док у бюджеті за рахунок скорочення загальної суми витрат.

Державна власність у Японії становить незначну частку її національного ба-

гатства і представлена капіталомісткими об'єктами інфраструктури. Як і в

528

Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

СІЛА, в Японії державний сектор доволі невеликий і представлений в основно-

му підприємствами інфраструктури, а не промисловості, як у Західній Європі.

У Японії три групи підприємств державного сектору — казенні підприєм-

ства, корпорації, в яких держава володіє 100 % акцій, і змішані компанії з

пайовою участю держави. До першої групи належать державне підприємство з

карбування монет і друкування банкнот, державне книжне видавництво, дер-

жавні лісництва, поштова служба, зокрема ощадні каси при поштових відді-

леннях. Казенні підприємства в Японії є не тільки на рівні країни в цілому, а й

на рівні муніципалітетів. Наприклад, діє мережа підприємств водопостачання

і каналізації. На місцевому рівні державі належать підприємства зі збору й

утилізації сміття, міський транспорт, школи, лікарні, декілька тисяч ком-

паній, зайнятих будівництвом і експлуатацією муніципального житла.

У Японії нараховується всього 163 корпорації, які перебувають у 100-відсот-

ковій державній власності. Всі вони формально були створені для задоволення

суспільних потреб. До них належать: Корпорація урядових житлових позик,

Корпорація національних швидкісних доріг. Національна нафтова корпора-

ція, Японський банк міжнародної співпраці. Японська сільськогосподарська

палата та ін.

Змішані компанії працюють у двох галузях — у секторі телекомунікацій і у

секторі залізничного транспорту. Національні залізниці були приватизовані і

розділені у 1987 р., але принцип організації інтегрованої залізничної системи

було збережено в кожній із семи регіональних компаній, що з'явилися. До

1987 р. Корпорація державних залізниць Японії 115 років належала виключ-

но державі, а необхідність її приватизації була продиктована величезними

збитками компанії, які до 1987 р. досягли 120 млрд дол. У вказаних семи змі-

шаних залізничних компаніях (шість пасажирських і одна вантажна) державі

належить від 12 до 45 % акцій, і останнім часом держава йде шляхом скоро-

чення своєї частки.

18.7. Загальна характеристика фінансів

Скандинавських країн

Скандинавськими країнами називають п'ять держав, які розташовані на

території Скандинавського півострова. Три з них — Швеція, Норвегія та Фін-

ляндія — становлять особливо значний інтерес у плані організації фінансів,

оскільки тут сформовано модель загального добробуту із найвищими соціаль-

ними стандартами та гарантіями з боку держави. В окрему групу ці країни

об'єднують не лише фінансові, а й економічні, соціальні, політичні, а також

історичні національні ознаки.

Передусім для усіх країн характерною є значна перерозподільна роль дер-

жави — 55—65 % ВВП. Саме за часткою державних витрат у ВВП Швеція,

529

Розділ 18

Норвегія і Фінляндія займають перші три місця серед усіх країн (нині цей по-

казник дорівнює відповідно 66, 61 і 56 %). Рівень оподатковування у Сканди-

навських країнах традиційно один із найвищих серед промислове розвинутих

держав. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на початку 90-х років ста-

новила 61 %, що є максимальним загальносвітовим показником.

Соціальна сфера є пріоритетом фінансової політики. Крім того, що велика

частка соціальних послуг у Скандинавських країнах є безкоштовними, вони

дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам. У державному сек-

торі економіки та у бюджетній сфері зайнята значна частина працездатного

населення. Приблизно кожен третій швед, норвежець, датчанин, і кожен чет-

вертий фін належать до державних службовців або працюють на підприєм-

ствах , що знаходяться у державній власності. Цей показник становить у Швеції

— 32%, у Норвегії і Данії — близько ЗО, у Фінляндії — 25 %. Це найбільші

масштаби зайнятості у державному секторі економіки серед розвинутих країн.

Відповідно, соціально-економічна активність держави стосовно постачання

суспільних благ та перерозподілу доходів відображається в унікальних про-

порціях державних фінансів та ознаках фінансової політики. Приведемо ко-

ротку характеристику окремих з них.

Швеція. У 2004 р. у країні розпочався черговий економічний підйом, який

продовжувався і в 2007 р. У 2006 р. приріст ВВП становив 4,4 % — це найбіль-

ші темпи зростання, починаючи з 1970-х років, і одні з найвищих серед країн

ЄС. Збереження сприятливої економічної кон'юнктури дало змогу укріпити

стан державних фінансів, проводити ефективну політику доходів та держав-

них витрат. З 1998 р. державний бюджет зводиться з позитивним сальдо.

У 2006 р. було отримано профіцит державного бюджету, який за розмірами

наблизився до 18 млрд крон. Це посприяло також швидкому скороченню дер-

жавного боргу.

У країні досить низький, як для європейської держави, рівень оподаткуван-

ня податком на прибуток корпорацій і одночасно чи не найвищі ставки оподат-

кування особистих доходів громадян. Однак ці платежі повертаються громадя-

нам через розгалужену систему програм соціальної підтримки, що не викликає

у платників відчуття надмірного податкового тягаря. Підтвердженням цього є

досить незначний за європейськими мірками обсяг тіньової економіки. Тобто у

Швеції на практиці впроваджена модель фіскального обміну, в якій значну

частку благ, які споживає особа, разом із товарами ринкового характеру, ста-

новлять блага, забезпечувані державою.

Податки на доходи стягуються за трьома категоріями. Перша — податок на

доходи від трудової діяльності (у першу чергу, зарплати і пенсії). Місцева час-

тина цього податку стягується за ставкою 26—35 % залежно від муніципаліте-

ту (найнижчі ставки зазвичай у передмістях великих міст, а найвищі — у сіль-

ській місцевості на півночі країни), а загальнонаціональна — за ставкою 20 %

при сумі доходу від 292 до 441 тис. крон у рік і за ставкою 25 % при сумі доходу

530

Розділ 18

Норвегія і Фінляндія займають перші три місця серед усіх країн (нині цей по-

казник дорівнює відповідно 66, 61 і 56 %). Рівень оподатковування у Сканди-

навських країнах традиційно один із найвищих серед промислове розвинутих

держав. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на початку 90-х років ста-

новила 61 %, що є максимальним загальносвітовим показником.

Соціальна сфера є пріоритетом фінансової політики. Крім того, що велика

частка соціальних послуг у Скандинавських країнах є безкоштовними, вони

дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам. У державному сек-

торі економіки та у бюджетній сфері зайнята значна частина працездатного

населення. Приблизно кожен третій швед, норвежець, датчанин, і кожен чет-

вертий фін належать до державних службовців або працюють на підприєм-

ствах , що знаходяться у державній власності. Цей показник становить у Швеції

— 32%, у Норвегії і Данії — близько ЗО, у Фінляндії — 25 %. Це найбільші

масштаби зайнятості у державному секторі економіки серед розвинутих країн.

Відповідно, соціально-економічна активність держави стосовно постачання

суспільних благ та перерозподілу доходів відображається в унікальних про-

порціях державних фінансів та ознаках фінансової політики. Приведемо ко-

ротку характеристику окремих з них.

Швеція. У 2004 р. у країні розпочався черговий економічний підйом, який

продовжувався і в 2007 р. У 2006 р. приріст ВВП становив 4,4 % — це найбіль-

ші темпи зростання, починаючи з 1970-х років, і одні з найвищих серед країн

ЄС. Збереження сприятливої економічної кон'юнктури дало змогу укріпити

стан державних фінансів, проводити ефективну політику доходів та держав-

них витрат. З 1998 р. державний бюджет зводиться з позитивним сальдо.

У 2006 р. було отримано профіцит державного бюджету, який за розмірами

наблизився до 18 млрд крон. Це посприяло також швидкому скороченню дер-

жавного боргу.

У країні досить низький, як для європейської держави, рівень оподаткуван-

ня податком на прибуток корпорацій і одночасно чи не найвищі ставки оподат-

кування особистих доходів громадян. Однак ці платежі повертаються громадя-

нам через розгалужену систему програм соціальної підтримки, що не викликає

у платників відчуття надмірного податкового тягаря. Підтвердженням цього є

досить незначний за європейськими мірками обсяг тіньової економіки. Тобто у

Швеції на практиці впроваджена модель фіскального обміну, в якій значну

частку благ, які споживає особа, разом із товарами ринкового характеру, ста-

новлять блага, забезпечувані державою.

Податки на доходи стягуються за трьома категоріями. Перша — податок на

доходи від трудової діяльності (у першу чергу, зарплати і пенсії). Місцева час-

тина цього податку стягується за ставкою 26—35 % залежно від муніципаліте-

ту (найнижчі ставки зазвичай у передмістях великих міст, а найвищі — у сіль-

ській місцевості на півночі країни), а загальнонаціональна — за ставкою 20 %

при сумі доходу від 292 до 441 тис. крон у рік і за ставкою 25 % при сумі доходу

530

Розділ 18

промисловості. Постачанням нафти Норвегія забезпечує вельми відчутний об-

сяг у загальносвітовому видобутку, поступаючись в обсягах лише Росії і Са-

удівській Аравії. Норвегія належить до країн, залежних від зовнішньої торгів-

лі, частка якої у ВВП становить близько 70 % . У 2004 р. ВВП Норвегії становив

183 млрд дол. за паритетом купівельної спроможності. У перерахунку на одну

особу це 40 тис. дол., що є одним із найбільших показників у світі. Зростання

ВВП у 2004 було зафіксоване на рівні 3,3 %.

Особливістю фінансів держави є те, що зовнішнього боргу у країни немає.

Норвегія є чистим зовнішнім кредитором, надаючи значні фінансові ресурси у

борг іншим країнам. Потреби у запозиченнях також немає — вистачає влас-

них постійних джерел доходів. Якщо у 1994 р. зовнішній борг Норвегії стано-

вив 39 млрд дол., то вже у 2003 р. країна не мала зовнішнього боргу.

Проблеми бюджетного дефіциту сьогодні в країні немає навіть попри тради-

ційно високий рівень державних витрат та соціальних зобов'язань уряду. При

цьому бюджет вдається виконувати з профіцитом навіть без урахування над-

прибутків від експорту нафти. У 2004 р. профіцит державного бюджету стано-

вив 17,2 млрд дол. за доходів на рівні 134 млрд дол. У 2005 р. профіцит стано-

вив 26 млрд дол.

Основні прямі податки у Норвегії — податок на прибуток корпорацій і пода-

ток на доходи фізичних осіб. Базова ставка податку на прибуток корпорацій

— 28 % . Особливі умови діють для нафтових компаній. Там частина прибутку

обкладається стандартним податком на прибуток у розмірі 28 %, а інша части-

на — спеціальним нафтовим податком у розмірі 50 % . Це пояснюється висо-

ким рівнем прибутковості нафтового бізнесу. Податок на доходи фізичних осіб

стягується за прогресивною шкалою залежно від рівня доходів, мінімальна

ставка з 2005 р. — 12 %. Серед непрямих податків основним є ПДВ, ставка

якого з 1 січня 2005 р. — 25 %. Є ще дві знижені ставки: 11 % на продукти

харчування і 7 % на послуги пасажирського транспорту і послуги у сфері кіно

і телебачення. До 1 січня 2005 р. ставки ПДВ становили відповідно 24 (базова),

12 і 6 % .

У бюджеті основними джерелами доходів були відрахування на соціальне

страхування (19 %), податки на доходи і на майно (33 %), акцизні збори і пода-

ток на додану вартість (31 %). Основні витрати спрямовувалися на соціальне

забезпечення і житлове будівництво (39 %), освіту (13 %) і охорону здоров'я

(14 % ). У 2004 р. доходи державного бюджету сягали 134 млрд дол., а витратні

— 117 млрд дол.

Нафта становить майже третину від усього норвезького експорту і саме завдя-

ки цьому в Норвегії створено особливий державний фінансовий інститут, який

консолідує нафтові доходи з метою їх використання у далекому майбутньому.

Ця структура схожа на відомий російський стабілізаційний фонд. Її було створе-

но за рахунок надприбутків від продажу нафти, як резерв на той час, коли на-

фтові родовища виснажаться. Більша частина ресурсів фонду розміщена за кор-

доном. Спочатку фонд називався Норвезьким нафтовим фондом. Його створили

у 1990 р. з метою запобігання негативному впливові різноманітних коливань

532

Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

світової ціни нафти на економіку та державні фінанси країни. З січня 2006 р.

фонд став норвезьким урядовим пенсійним фондом, пройшовши деяке реформу-

вання. На консолідований банківський рахунок фонду надходять податки, що

збираються з нафтовидобувних і частково з нафтопереробних компаній, платежі

за державні ліцензії на право освоєння нафтових надр Норвегії.

Серед основних завдань Пенсійного фонду — страхове забезпечення пенсій-

них виплат і соціальних витрат. Доречно зауважити, що цими витратами роз-

поряджається спеціальна урядова структура, а не сам Пенсійний фонд. З 2007 р.

заявлена вартість Фонду становила майже півтора трильйони норвезьких крон

(це приблизно 240 млрд дол.). Якби накопичення фонду можна було конверту-

вати в наявну валюту та одноразово видати населенню, то кожному дісталося б

більше 50 тис. дол.

Фінансові ресурси норвезького урядового Пенсійного фонду передані уря-

дом в управління центральному Норвезькому банку, який інвестує основну їх

масу виключно за кордон, подалі від норвезького внутрішнього ринку. В уряді

Норвегії небезпідставно вважають, що така політика оберігає національну

економіку від надмірного споживчого тиску та зайвої інфляції, при цьому аб-

солютно не заважаючи накопичувати засоби для майбутніх поколінь або на ви-

падок яких-небудь надзвичайних обставин у майбутньому. Частина отримува-

ного фондом прибутку (лише декілька відсотків) надходить до бюджету

Норвегії, формуючи відчутну його частину (до 9 %), яка спрямовується на со-

ціальні програми та страхове забезпечення пенсій. Але основні зароблені на

умілих інвестиціях засоби зараховуються до самого фонду, який за прогноза-

ми має збільшитися до 2010 р. майже вдвічі.

Виникнення державної власності у Норвегії в минулому було пов'язане з

наданням інфраструктурних і соціальних послуг. Після Другої світової війни

відновлені за бюджетні кошти активи перейшли у власність держави. Найваж-

ливіші сфери діяльності норвезьких державних підприємств такі: телевізійні

послуги, пошта, залізничний транспорт, авіація, виробництво і розподіл елект-

роенергії, металургія, добувна промисловість, перш за все нафтова. Хоча у

Норвегії здійснена часткова приватизація, державний сектор, як і раніше, за-

лишається дуже значним. Навіть у галузях, де уряд пішов на роздержавлення

з метою пожвавлення ринку і зростання конкуренції, він, як і раніше, продов-

жує відігравати важливу роль. За 1980—1997 рр. було реформовано 50 держав-

них підприємств, зокрема шляхом перетворення повністю державних підпри-

ємств у частково державні. У 1999—2001 рр. у країні було приватизовано

повністю або частково ще 19 підприємств, головним чином в обробній про-

мисловості. Серед акцій, з якими здійснюються операції на фондовій біржі в

^! Осло, зараз 40 % доводиться на акції державних компаній.

| Фінляндія — одна з найбільш економічно розвинених європейських дер-

I жав, член Євросоюзу з 1995 р. Менше двох століть тому Фінляндія входила до

І складу Російської імперії і здобула незалежність лише після Жовтневої рево-

I люції 1917 р.

і 533

Розділів

З 1994 р. фінська економіка переживала період швидкого і стійкого еконо-

мічного зростання після подолання глибокої кризи початку 1990-х років. На-

копичений потенціал позитивних тенденцій, сприятлива зовнішньоекономіч-

на кон'юнктура і внутрішня соціально-економічна стабільність надали

можливість країні зберегти позитивну динаміку найважливіших макроеконо-

мічних показників. Проте одним із серйозних наслідків реформ є високий рі-

вень зовнішньої заборгованості країни, яка збільшилася після кризи початку

1990-х років і з того часу практично не знижується.

У 2004 р. ВВП країни становив 151,2 млрд дол. за паритетом купівельної

спроможності. У перерахунку на одну особу це 29 тис. дол. Зростання ВВП у

2004 р. було зафіксоване на рівні 3 %. Сума зовнішнього боргу в 2005 р. сягала

175 млрдєвро.

Із середини 1990-х років одним із пріоритетів державних витрат є розвиток

науки. Рівень видатків на науково-дослідні роботи у відсотках відносно ВВП є

одним з найвищих у світі (1999 р. — 3,19 %, 2000 р. — 3,29 %). Значна части-

на асигнувань з державного бюджету на науково-дослідні роботи розподіляєть-

ся через Фінське національне агентство з розвитку технологій та Академію

Фінляндії, яка функціонує під егідою міністерства освіти.

Встановлені у Фінляндії податки є дещо меншими, ніж у сусідніх краї-

нах — Швеції, Данії і Норвегії. Корпоративний податок (податок на прибуток

підприємств) справляється за ставкою 29 %, причому ним обкладаються не всі

підприємства, а тільки юридичні особи, що мають статус окремого платника

податків (акціонерне товариство, кооператив, фонд). Податок на доходи ін-

дивідів — прогресивний податок, який підлягає сплаті державі й обчислюєть-

ся із сукупних трудових доходів фізичних осіб. Закон про шкалу оподаткуван-

ня доходів приймається щорічно. Мінімальна ставка становить 13%, а

максимальна — 36 % .

Найважливіший із непрямих податків — податок на додану вартість, базова

ставка якого — 22 %. За ставкою 8 % обкладаються продаж ліків, книг, а також

кінопрокат, фізкультурні заходи, послуги пасажирського транспорту. Деякі

види діяльності, такі як експортні операції, продаж періодичних друкованих ви-

дань і банківські послуги, ПДВ не обкладаються. До встановлюваних парламен-

том комунальних податків належать: податок на доходи, на нерухомість, а також

церковний (на утримання євангельсько-лютеранської або православної церков).

Сільське господарство, перш за все рослинництво, у Фінляндії, як і в бага-

тьох інших країнах, збиткове. Тому тут прийнято закони про субсидування

цієї галузі народного господарства. Субсидування може застосовуватися і від-

носно деяких інших галузей, наприклад промисловості, що працює на експорт.

Проведення такої політики, а також політики митних зборів після вступу Фін-

ляндії до Європейського Союзу значною мірою почало залежати від рішень цієї

організації.

Більшість державних компаній Фінляндії діють у різних галузях — від гір-

ничодобувної промисловості до банківської справи. Переважно вони були ство-

534

Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою

рені після Другої світової війни. Державний сектор у Фінляндії в післявоєн-

ний час розвивався в умовах недостатнього розвитку ринку капіталу, внаслідок

чого варіант створення державної власності став єдиним виходом для підйому

промисловості й економіки взагалі. Уряд не націоналізував підприємства, а

створював нові.

Незважаючи на орієнтацію на ринкові відносини, у 1980-х роках у Фінлян-

дії ідея приватизації ще розглядалася як радикальний крок. Проте з початку

1990-х років рішення про продаж державних підприємств все більше втілю-

ються в життя. Уряд почав переглядати свою політику у сфері державної влас-

ності і приватизовувати найбільші компанії, що раніше знаходилися в повній

власності держави. У більшості приватизаційних операцій держава зберегла

за собою мінімальний пакет акцій. За період 1978—2000 рр. у країні пройшло

26 приватизаційних процесів, які принесли фінському уряду 10,4 млрд дол.

доходів (у цінах 1996 р.). Ці ресурси були спрямовані на фінансування освіти,

зокрема університетів, на зменшення державного боргу. Водночас отримання

доходів від продажу активів не було головним завданням приватизації. Зав-

данням ставилося створення процвітаючої ринкової моделі економіки, макси-

мально наближеної до західноєвропейських стандартів.

Загальної програми приватизації у Фінляндії немає, справи з кожним конк-

ретним підприємством вирішуються індивідуально. У цілому виділяються три

групи підприємств:

1) спеціального призначення, які можуть бути лише частково приватизо-

вані, залишаючись у цілому під контролем держави (сфера повітряного транс-

порту, телерадіомовлення, національні лотереї і стадіони);

2) стратегічно важливі, частка держави в яких може знижуватися нижче

50 % (в основному хімічна і металообробна промисловість);

3) які можуть бути повністю передані в руки приватного власника (паперо-

ва промисловість, інженерні компанії, банківський сектор).

535

Розділ 18

ПРАКТИКУМ

Базові терміни і поняття

Американська, західноєвропейська та скандинавська моделі перерозподілу

ВВП державою, фінансова система СІЛА, фінансова система Німеччини, фі-

нансова система Великої Британії, фінансова система Франції, фінансова

система Японії.

Контрольні запитання і завдання

1. Коротко розкрийте еволюцію ролі держави та вкажіть основні причини

зростання обсягів державних фінансів у XX ст.

2. Дайте характеристику загальних рис фінансових систем країн з розвине-

ною ринковою економікою.

3. Опишіть структуру фінансової системи США та особливості бюджетного

процесу в цій державі.

4. Охарактеризуйте стан державних фінансів та пріоритети сучасної фінан-

сової політики США.

5. Які є загальні риси федерального бюджету та податкової системи ФРН?

6. Поясніть особливості та проблеми фінансової політики ФРН після приєд-

нання східних земель.

7. Розкрийте склад фінансової системи Великої Британії та дайте коротку

характеристику її складових.

8. Які принципи управління державним боргом у Великої Британії?

9. Опишіть особливості системи спеціальних фондів у Франції.

10. Охарактеризуйте сучасну політику Франції у сфері управління держав-

ною власністю.

11. Окресліть проблеми державних фінансів Японії у контексті кризових

явищ 90-х років.

12. Дайте характеристику складових фінансової системи Японії.

13-У чому полягає специфіка моделі державних фінансів у Скандинавських

державах?

14. Опишіть особливості державних фінансів Швеції.

15. Поясність завдання та призначення стабілізаційного фонду у Норвегії.

16. Коротко охарактеризуйте риси сучасної фінансової політики Фінляндії.

536

Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою