Початок уроку - психологічний імпульс

Для того щоб людина, до того ж юна, стала активно мислити та ще спромоглася дати хоча б елементарний творчий набуток, від учителя до класу мусить надійти потужний імпульс. Так велить нам робити розуміння психологічних основ розвиваючого навчання. Уже йшла мова про такі імпульси у вигляді цілеспрямо­ваних запитань, завдань на систематизацію й узагаль­нення вивченого, альтернативного характеру тем письмових робіт тощо. Але є ще один могутній методичний прийом, який теж потужно стимулює образне мислення учнів, особливо старшокласників. Це — незвичайний початок уроку. Наприклад, замість стереотипного «Сьогодні ми розпочинаємо вивчення життєдіяльності й творчості Івана Вишенського, тема нашого уроку...* вчитель, відповідно настроївшись, дещо загадково запитує учнів:

«Як ви гадаєте: може людина бути похоронена живою? До того ж за її згодою. Так, так, увесь похоронний обряд слухає живий «покійник», повністю свідомий. Кажете, не може такого парадоксу бути? Може. І було це на початку XVII ст. на Афоні, що над Егейським морем. Ховали укра­їнського письменника Івана Вишенського, який добро­вільно прирік себе на повільну смерть в молінні і роз­думах, аби остаточно збагнути сенс людського життя. Іван Франкр написав про це чудову поему «Іван Вишенський», в якій Великий Каменяр геніально проник в психологію

фанатично віруючої людини, збагнув сумніви, що розди­рали душу аскета:

В старця серце стрепенулось. І в тривозі, і в нетямі Худі руки він простяг. Стійте! Стійте! Заверніться, Я живу ще! По-старому Я кохаю Україну, Решту їй життя віддам.

Логічно виникає запитання: яким було життя цього дивного старця з Вишні? Що сталося з ним в Острозькій академії при дворі князя Острозького, в отих Волинських Афінах? Чому він подався в світи... по свою передчасну

смерть? Але давайте все послідовно. Родом Іван Ви-шенський з...

Розділ програми «Українська народна поезія» криє у собі десятки початків. Тут і програвання (в магні­тофонному запису) будь-якої української думи (істо­ричної пісні, пісні про кохання). А їх — як зір на небі. Тут і віночок жартівливих пісень у виконанні самих учнів, і заздалегідь оголошений мікро-конкурс на кра­ще виконання народної пісні,'і авторитетні ви­словлювання про наш мелос, які у темпі виголошують­ся (бажано напам'ять). Наведемо їх:

«Українська пісня найбагатша і найкрасивіша в Європі. Вона відзначається великими мистецькими вартостями і поетичним натхненням» (академік Локіпич, Югославія). «Ні в якій іншій країні дерево народної поезії не дало таких величезних плодів, ніде дух не виявився в піснях так живо й правдиво, як в українців» (професор Баденштадт, Німеччина), «Здається, кожна гілка дерева на Україні має свого поета, кожна стеблина трави відлунюється піснею» (вчена Тальві, СІНА). «До найзнаменніших явищ у сло­в'янських літературах належить українська народна пісня» (письменник Вимазал, Чехословаччина). «Українські про­стори є столицею ліричної пісні. Звідси ліричні пісні поширювалися по всій Слов'янщині» (Адам Міцкевич). «Хто має таку пісню, як ви, українці, тому нічого жахатися за майбутнє: його доля не за горами» (Лев Толстой).

Ось так надзвичайно високо, пієтетно оцінили на­ше пісенне багатство видатні вчені й письменники світу.

Урок, який відкриває монографічну тему «Григорій Сковорода», можна розпочати такою оповідкою:

Початок серпня. На небі ні хмаринки. Заходиться на спеку. Полудень — та пора дня, коли втома від праці та сонця даються взнаки і вабить прохолода джерельної води, і манить тінь густої крони дерева. От хоча б-тих крислатих лип, що ростуть край дороги, і в підніжжі яких біліє плита

чиєїсь могили. Саме туди попри зарослий чагарниками яр і простує валка туристів. Приєднаймося до них. Підійшли, читаємо, що висічено на камені, обрамленому спалахом тюльпанів і червоних руж: «Світ ловив мене, тане впіймав». Як стисло і велично! Мимоволі знімеш бриля і схилиш голову в пошані, хоч іще нічого не знаєш про людину, що спочила тут навіки. Якоюсь загадковістю віє від цього незвичайного напису на могилі.

«Та й не диво», — говорить сивоволоса жінка, ніби вга­дуючи нашу бентегу, — бо той, хто похований тут, ще за життя став легендою, ім'я якій — Григорій Сковорода. До Шевченка не було в Україні популярнішої за нього лю­дини. З цього приводу видатний український історик Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і яких би так пам'ятав і поважав народ. На всьому обширі від Воро­незької губернії до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом опо­відань і легенд... Потомки від батьків і дідів знають про місця, які він відвідував, де любив перебувати, і вказують на них з пошаною; приязнь Сковороди до деяких його сучасників становить родинну гордість онуків; мандрівні співці засвоїли його пісні.

Наведу перевірені практикою початки уроків до монографічних тем у 9—11-х класах. До теми «Тарас Шевченко»:

1. Гуртом заспівати (або програти) «Заповіт» («Реве та стогне Дніпр широкий», «Думи мої, думи мої»).

1. Процитувати уривок з «Автобіографії»: «Історія мого життя є частиною історії моєї Батьківщини».

3. Дует (або тріо).виконує пісню «Лелеченьки» з кіно­ фільму «Сон».

4. Оповідь про враження від побаченого в рідному селі Великого Кобзаря.

5. Словами Миколи Бажана: «Я розгортаю томик його «Кобзаря», і мені здається, що я кладу руки на трепетне., гаряче людське серце, що так багато пережило і так багато пізнало, і я відчуваю його потужний пульс у пристрасних, вільних ритмах Шевченкового вірша».

6. «Піснею про Дніпро» («Ти течеш віки, Дніпре, серцю милий»).

7. Читанням напам'ять перших двох строф вірша Дмитра Павличка «Молитва»:

Отче наш, Тарас всемогущий, Що створив нас генієм своїм, На моїй землі, як правда сущий, Б'ющий у неправду, наче грім. Ти, як небо, став широкоплечо Над літами, що упали в грузь. Віку двадцять першого предтечо, Я до тебе одного молюсь.

8. Піснею «На високій дуже кручі, над самісіньким

Дніпром, спить Шевченко...»

9. Читанням початку поеми «Сон»: «У всякого своя доля і свій шлях широкий...», щоб мати підставу поста­ вити проблемне запитання: «А яка ж доля поета, який шлях пройшов сам автор цих слів?».

10. Цитуванням сказаного Олесем Гончаром: «Шев­ ченко — це той, хто живе в кожному з нас. Він — як сама душа нашого народу, правдива і щира... Поезія його роз­ лита повсюдно, вона в наших краєвидах і в наших піснях, у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен розвиватись. Бачимо Тараса на всіх обріях нашої історії, в ньому... — вся чистота й совість народної мо­ ралі, в ньому — наша прекрасна мова, гідність народу, його честь. Хай славен він буде у віках»!

До теми «Григорій Квітка-Основ'яненко» підходять і епіграма «Не надивлюся я> создатель...», і спогади сучасників про щонедільне тривале перебування письменника на ринку, а то й ярмарку з фольклорно-етнографічною метою, або розповідь про цього До­брочинця, який, не маючи власних дітей, залюбки влаштовував фейєрверки чужим дітиськам, або, зреш--тою, вивішенням навчального плаката зі словами Ізмаїла Срезневського, що були виголошені на по­хоронах основоположника української прози: «Пам'я­тай, Україно, цю могилу: тут похований той, хто, оживлений любов'ю до тебе, захищав твій звичай і мову!». Проте найвищий інтерес в учнів викликає оця легенда:

До Києва одного дня 1604 р. прибився відкись старець з сиротою-внуком Григорієм. Старець невдовзі помер, внук прижився. За вроду незвичайну сироту прозивають квіточкою, Квіткою. В нього закохується донька поль­ського воєводи, вони потай вінчаються, підмовляють гурт козаків, тікають з ними на вольні дикі землі, за­сновують тут Основу як початок оселення і Харкова, і всієї Слобожанщини.

Тему «Леонід Глібов» варто розпочати гуртовою піс­нею «Стоїть гора високая» або таким епічним зачи­ном:

Було в давнину збереться гурт людей, сидять зажурені, неквапливо розповідають один одному про клопоти, буден­щину. Але хай тільки скаже котрийсь, що буде правити байку, як ураз розпогоджуються спохмурені обличчя і роз­гладжуються зморшки. Від чого? Невже від одного слова байка? Саме так. Хоч і не магічне це слово, а силу має незвичайну, бо здебільшого викликає сміх. А «сміх,- писав Герцен,- одне з найсильніших знарядь проти всього, що віджило, але ще тримається ветхою руїною, заважаючи рости свіжому життю».

Такі зв'язки методики викладання і психології, такі головні психологічні закономірності, які доводиться враховувати, викладаючи українську літературу в школі.

БІБЛІОГРАФІЯ

Гальонка О. Прийоми розвитку пізнавальної активності стар­шокласників// Укр. мова і літ. в шк. — 1987. — № 11 — С.58-64. Ильнн Е. Путь к ученику. — М., 1988

Білошенко А. Розвивати самостійне мислення учнів// Укр. мова і літ. в шк. — 1989. — № 9.

Петров Б. Основи педагогической психологии. — М., 1985. Пустова Ф. Виховання емоційної чутливості на уроках літе-ратури//Укр. мова і літ. в шк. — 1986. — № 9. - С.27-32. Рнбак Л. Образное мншление и урок литературн. — М., 1966. Симакова Л. Психологічні особливості сприйняття художньої літератури учнями підліткового віку// Укр. мова і літ. в шк. — 1985. -№ 7. - С.29-33.

Степанишин Б. Виховання в учнів уваги на уроках. — К., 1962. - № 6. - С.38-43.

Степанишин Б. Учімо мислити. — Дніпро. — 1973. -№3.-С.123-127.

Теркова О. Розвиток творчого мислення учнів у процесі вивчення критичних статей// Укр. мова і літ. в шк. — 1985. — № 10. - С.14-18.