Завдання літературної освіти

Це завдання — цілий навчально-виховний комплекс, в якому на першому місці стоїть естетичне виховання. Оскільки література в школі, на відміну від інших пред­метів, не стільки наука, скільки мистецтво, її найперша функція -~ збуджувати світлі, благородні почуття любові до рідної матері, до неньки України, до Богоматері. Ху­дожня література покликана спонукати дітей захоплюва­тися красою і самобутнім багатством рідної землі, звитяж­ністю національно-визвольних змагань українців, їх сла­ветним минулим, злетами духу народу. Література в школі має також викликати в учнів щире і глибоке прагнення за­хищати світлі набутки матеріального і духовного життя нації, оберігати і примножувати його, продовжуючи тра­диції роду. Інакше кажучи, йдеться про вироблення гро­мадянської позиції, формування світогляду майбутнього будівничого української держави. Зробити літературне на­вчання виховуючим означає пройняти його зміст животрепетними ідеями сучасності, себто ідеями національного відродження. Ціздеї прийдуть до учня тільки через відчут­тя краси художнього твору, а ця краса (образу, художньої деталі) вплине на учня, коли той збагне, зрозуміє її. І ще одне. Ключем до величних ідей є лише любов до рідної мови. Не виплекаємо цієї любові — не відкриємо дверей до Храму.

Попіл Чорнобиля стукає в наші серця і настійно вимагає не просто виховання трепетного ставлення до природи і гу­манного, милосердного — до людини як найвищого тво­ріння Божої волі, а екологічної освіти і вироблення чіткої екологічної позиції.

Оскільки вивчення української літератури (як і наро­дознавства, історії, співів) відбувається віднедавна в кон­тексті відродження нашої національної культури, завдання методики — вказати вчителеві і зміст, і магістральні шля­хи, і методи його участі в складному процесі повернення нації до материзни — прадавніх звичаїв, обрядів, свят, до життя за народним календарем і канонами українського православ'я, за християнською етикою. Література в школі має допомогти українцям подолати принизливе почуття національної меншовартості, разом з історією України до­помогти повернути їм історичну пам'ять і виплекати при­родне почуття "національних гордощів. Так, посилення національної свідомості — друга (після естетичної) магіст­ральна лінія в комплексі завдань викладання і навчання української літератури.

Літературну освіту в школі, за нашим глибоким пере­конанням, слід розглядати не як мету довузівського на­вчання учня, а як засіб розвитку його емоцій та розумових сил — пам'яті, уваги, мислення, мови, уяви тощо. Цей концептуальний підхід випливає з авторитетних дослід­жень багатьох психологів, за якими людина використовує 4-6 відсотків своїх розумових можливостей. А щоб за­працювала вагоміша частина її інтелектуальних потенцій, необхідно кардинально змінити орієнтацію школи у ви­кладанні літератури. Головне — не сума, не повнота знань, а розвинуті на її матеріалі, її засобами здатності уявляти, співпереживати, розмірковувати, аналітично мислити, вивчене систематизувати, узагальнювати і, зрештою, усі ці вміння застосовувати повсякденно впродовж усьогс життя.

Ще одна магістральна лінія в функціях літератури ї школі — виховання високої християнської моралі — сві­домої віри в Бога, порядності, доброти, поваги до стар­ших, лицарства та інших чеснот і християнської добро­чинності. Дуже важливо, щоб ще на шкільній парті в учня були закладені моральні основи майбутнього чоловіка(дружини); батька (матері), від чого врешті-решт зале­жить моральна міць нашого народу, держави.

Дуже важлива і пізнавальна функція літератури в шко­лі. Разом з історією вона дає учневі необхідну інформацію про минуле і сучасне рідного краю, свого регіону, про етнографію,, фольклор, художні промисли, малярство, му­зику тощо, І зрештою, суто літературознавчі завдання шкільного курсу — дати учневі систематизовану інфор­мацію про історію української літератури, зокрема її пе­ріодизацію,, найосновніше з життєписів письменників, уявлення про найголовніші їхні твори, історію написання цих творів, дані стосовно прототипів художніх образів, елементарне поняття про теорію літератури.

До завдань літератури в школі належить і трудове ви­ховання з елементами профорієнтації. Вчитель має до­помогти підлітку обрати фах відповідно до природних нахилів та обдарувань, виплекати в ньому працелюбність, посидючість, ретельність, негативне ставлення до пар­тацтва, нехлюйства,

«Коли люди захоплено розповідають про свою роботу, — зізнається Оксана Д., — слухаю їх з доброю заздрістю. А от мені не поталанило. Поміняла три роботи, бо жодна не до душі, і шукаю четверту». Таких драм — тисячі. Отже, трудове і професійне виховання та профорієнтація — не лише педагогічна, а й гостра соціальна проблема сучас­ності. Тому в процесі шкільного навчання необхідно роз­крити перед учнями суспільне значення праці, виховати в них відчуття краси праці, потребу працювати. Професійна орієнтація в школі — це не стільки орієнта­ція на конкретні спеціальності, скільки моральна і пси­хологічна підготовка до праці. Завдання полягає в тому, щоб сформувати в учня позитивне ставлення до праці взагалі, до конкретних професій зокрема.

Трудове виховання учнів при вивченні літератури — це не лише їхнє морально-естетичне виховання на прик­ладі позитивних героїв, людей різних професій. Це також і підготовка інтелекту учня до різноманітних розумових операцій. Зв'язок між пізнавальним інтересом до навчан­ня в школі і вибором професії давно доведений: май­стерний вчитель неодмінно закохує у свій предмет части­ну учнів, які потім продовжать справу свого наставника. Та якщо учні й не наслідуватимуть професію свого вчи-теля, а понесуть від нього у велике життя переконання в силі, величі і красі праці, — основне завдання педа­гога, безперечно, виконане. На уроках і позакласних за­ходах у школі має панувати атмосфера працелюбності й пошани до людей праці, облагороджуючого впливу праці на світогляд школярів. На уроках, вечорах, гуртках без декларувань має здійснитися акт посвячення у вічні пра­целюби, має бути прищеплений погляд на працю як на джерело фізичної й духовної повноцінності, а в цілому й щастя.

Вчителі літератури мають найбільше можливостей по­глибити трудове виховання школярів у процесі ідейно-ху­дожнього аналізу, оскільки художнє слово, майстерно ви­голошене, впливає не тільки на розум, а й на почуття учнів. Діти замислюються над сутністю праці, опрацьо­вуючи народні прислів'я, приказки та обрядові пісні на цю тему. Організовуючи учнів на текстуальне вивчення програмних художніх творів класичної і новітньої літе­ратури, вчитель наголосить і на мотиві підневільної праці («Сон», «Козачка», «Добрий заробок»), і на працелюб­ності Миколи Джері, і на моральній величі ланкової Ме-ланії з «Соняшників». На уроках учитель підніме такі проблемні питання, як мета праці («Сто тисяч»), поетич­ність професії хлібороба («Ходить полем молодистий»).

Своєрідним стимулятором трудового виховання, проф­орієнтації учнів є їхні твори. Виправдали себе твори такої тематики: «Що я зробив своїми руками», «Праця, яка при­носить мені радість і насолоду», «Як змінювалися мої професійні інтереси впродовж останніх трьох років», «Хо­чу бути механізатором (будівельником, вихователем, шо­фером тощо)», «За що я шаную людей праці», «Моя мрія — стати...», «Покликання людини і моє місце в житті», «Мій робочий день».

Окрема група тем — крилаті поетичні вислови на тему праці. Найбільше їх у творах Івана Франка: «Лиш праця світ таким, як є, зробила», «Лиш в праці варто і для праці жить», «Лиш в праці мужа виробляєсь сила», «Без труда не горить і сухеє поліно», «Дай працювать, працювать, працювати...». Охоче пишуть твори учні за афоризмами Павла Тичини — «Труд переростає у красу», «Трудитись кожен має, як бджола», Володимира Сосюри — «Тільки в праці життя і краса», «Тільки в праці невтомній крилатим стаєш», Івана Драча — «Монархи труда». Виправдали себе твори і за прислів'ями: «Хто діло робить, а хто гав ловить», «Не лінися рано вставати та змолоду більше знати», «Що заробиш, те й будеш мати».

У позакласній роботі теж немало витоків профорієн­таційної роботи. Шкільна олімпіада може пробудити професійний інтерес до непрестижних або маловідомих професій. Завдання однієї з таких олімпіад — написати репортаж або допис на основі власних вражень про бі­бліографа, листоношу, техніка телеательє, медсестру, ра­хівника, регулювальника, кіоскера, працівника довідко­вого бюро, телеграфіста, водія тролейбуса, продавця,

вихователя дитясел, касира кіно, білетера театру, опе­ратора ощадкаси, друкарку, техсекретаря, зоотехніка, ма­сажиста, експедитора магазину, провідника в поїзді, кон­тролера міського транспорту тощо. Попереджені за 7-10 днів учасники олімпіади повинні спостерігати двох-трьох представників перелічених професій і, фіксуючи свої спо­стереження, збирати матеріал. Продовженням щойно опи­саного є і вечори («Пісня і праця —- великі дві сили», «Ми працю Любимо, що в творчість перейшла»), і краєзнавчі мандрівки, якщо призначити двох-трьох учнів літопис­цями, стільки ж — фотографами, кількох — репортерами, інших — масовиками, квартир'єрами, кухарями і т.д. У профорієнтаційній роботі чимало залежить і від злагод­женої роботи вчителя та шкільного бібліотекаря.