Бесіда як живе спілкування вчителя з учнями

Надмірне захоплення деким з-посеред вчительства са­мостійною роботою витіснило такий активний метод ви­вчення літератури, як бесіда. Вміло проведена, бесіда не лише найоперативніше виявляє знання. В її процесі фор­мується аналітичний підхід до літературних явищ. По-трактуймо бесіду і як метод вияву рівня сприйняття тек­сту художнього твору, і як спосіб засвоєння його фабули, розуміння образів. Інша річ, коли ілюзорна легкість ме­тодики бесіди призводить до того, що за бесіду прийма­ють будь-яку розмову, напівпусту балаканину. Учитель про щось запитує, учні щось відповідають — отже, ніби точиться бесіда. Насправді метод бесіди — це чітка си­стема методичних прийомів, яка вимагає: 1. З'ясування для себе основної мети майбутньої бесіди, її архітекто­ніки. 2. Обдуманої системи запитань, чіткого форму­лювання кожного з них. 3. Вступного слова перед бесідою.

Бесідуючи з учнями, слід повсякчас непомітно схиляти їх до лаконічності відповідей, конкретності, аргументова-ності (цитатами чи логікою розмірковувань). Не варто наполягати на повноті відповідей (це ж живий діалог, полілог!). Особливо високо цінуються відповіді, в яких є елементи систематизації та узагальнення. Такі головні вимоги до участі учнів у бесіді.

Якщо учитель вирішив запропонувати учням у бесіді дуже складні запитання, слід повідомити їх завчасно та порекомендувати відповідну літературу. Має значення, кого викликати першими. Радимо опитати спочатку слаб­ших з двох міркувань: щоб підносити рівень менш під­готовлених учнів і щоб сильніші потім доповнювали їхні відповіді. Особливо доцільно викликати тих, хто на попередніх уроках був пасивним. Зважаючи на різні при­чини неучасті в бесіді, треба і по-різному стимулювати учнів: одного похвалою, іншому показати, як це робить­ся, ще іншому — тактовно дорікнути.

Найголовніше в методиці бесіди — не легковажити нею, не вважати цей метод дуже легким, бо непросто і слухати учня, і подумки (чи в зошиті) фіксувати необ­хідне, оцінювати відповідь і вносити свої доповнення та зміни. Зате в бесіді ми виявляємо інтереси учнів, їхні по­треби, мету життєдіяльності, навіть установки на участь в навчальному процесі. Свідченням великого спектра дії бесіди є те, що без неї не обходиться ні коментоване читання, ні самостійна робота, ні текстуальна робота, ні навіть лекція.

Лише в живому спілкуванні (з усім класом, а не з двома-трьома учнями) можна виплекати безпосередність ,в обміні враженнями від почутого, сформувати вміння слухати і полемізувати, цю необхідну в спілкуванні звич­ку, а заперечивши, аргументувати свою позицію — щоб переконати співбесідника. Участь у бесіді спонукає до розмірковувань, до висловлення власних суджень, ін­тенсифікує увагу, пам'ять і усне мовлення, формує куль­туру ведення полеміки.

Бесіда має різновиди: вступна, евристична, підсумкова (завершальна), повторювальна.

Небезпекою для бесіди є засилля запитань репро­дуктивного характеру. Без відтворення знань не обійтися, але хай це не буде визначальним. І не забудьмо про чуйність, делікатність учителя, про гарний настрій бесіди. Бесіда тільки виграє, коли залучати учнів до ви­правлення відповідей однокласників, до постановки за­питань, доповнення відповідей. Дбаймо, щоб запитання до бесіди не були занадто легкими і стандартними. Тільки новизна і певна складність можуть забезпечити справж­ній успіх бесіді. Успіх посилиться, якщо вчитель чітко й цікаво формулюватиме запитання, вміло й тактовно ске­ровуватиме бесіду в потрібному напрямі, не зловжива­тиме перериванням відповідей учнів. Дайте учневі відчут­тя рівноправності з учителем, менше говоріть: «Так, пра­вильно», а частіше «А як міркують інші?». За таких умов учень неодмінно розкриється, що найперше і потрібно для досягнення ефективності бесіди. До того ж бесіда не по­винна бути «зашнурованою»: запитання-відповідь, запи-тання-відповідь. Хай, крім цього, лунають репліки, вигу­ки, оплески, запитання учнів. А є ще внутрішня енергія бесіди, коли народжуються невимушені думки — і радістю проймається серце від живого спілкування однієї людини з іншою, яка висловила свою власну виношену думку і

відчула серйозне ставлення до неї, І лекція збуджує ми­слення учнів, але вчитель про це дізнається згодом_; а в бесіді він про це знатиме миттєво. Ніякий інший метод, крім бесіди, не створює такої навчально-виховної ситуації, за якої учень своїми словами висловлює власну думку. Бесіда звільняє від лабет догматизму, від звички говорити завчено — «так, як книжка пише», коли на світ народ­жуються міркування, не передбачені ні підручником, ні вчителем. Коли ж бесіда переходить у дискусію — це тор­жество всієї методики вчителя.