Коментоване читання

Чимось середнім, проміжним між лекцією і бесідою є коментоване читання, коментування. Це такий інтегро­ваний метод, складники якого — виразно-художнє читан­ня, розкриття змісту щойно прочитаного, тлумачення найсуттєвішого, вивчення засобів майстерності письмен­ника, тропів і стилістичних фігур, організація учнів на простеження сюжету тощо. Коментоване читання може бути зведене лише до пояснення тексту вчителем, але його можна активізувати, залучивши учнів до коменту­вання ідейно-художнього змісту твору — і тоді це актив­ний метод, тим паче, що від уроку до уроку питом-а вага участі учнів у коментуванні має все збільшуватися і по­ступово коментоване читання перетворюється в аргумен­товану цитатами бесіду.

ПЕРЕКАЗУВАННЯ

До переказу ми вдаємося, коли треба переповїсти фа­булу епічного твору, життєпис письменника, зміст роз­ділу підручника чи головні положення літературно-кри­тичної статті тощо. Значення переказу в тому, що він є основою для творчої діяльності учнів. Невдачі з творами здебільшого пояснюються тим, що учні, як це не дивно, не вміють, здавалося б, найпростішого — переказати чиюсь думку^ своїми словами. Навчаймо учнів умінню сумлінно переказувати прочитане — і закладемо фунда­мент їхнього зв'язного мовлення.

ХУДОЖНЯ РОЗПОВІДЬ

Це теж переказ, але переказ, який прямує до нарису чи івіть новели. Художня розповідь, або оповідь, на відміну від переказу, має свої композицію і сюжет, експозицію і зав'язку та інші компоненти художнього твору, а голов­не — вона емоційна. У шкільній практиці до художньої роз­повіді слід вдаватися, коли треба змалювати особу пись­менника або певну життєву ситуацію, яка пояснює учням причини виникнення того чи іншого літературного твору. Наведемо приклад.

Кінець грудня 1845 року. Село В'юнище на Переяслав­щині. Таких лютих морозів не могли пригадати і довгожителі. Тарас Шевченко, вже вільна людина, гостював у поміщика Степана Самойлова. Тут він тяжко застудився. 24 грудня стан поета різко погіршав: долучилося запалення легенів — хворо­ба, від якої тоді часто вмирали. Розуміючи вагу своєї від­повідальності за життя дорогої для всього народу людини, Самойлови відправляють Тараса в Переяслав до лікаря Андрія Козачковського. Нестерпний біль змучив Шевченка в дорозі, хоча медик-приятель зробив усе можливе.

Пізньої ночі Козачковський поставив на столик ліки і пішов до себе, пообіцявши скоро навідатись. Незабаром Різдво Христове, а Тарас сам-самісінький. На столі потріскує - лойова свічка, на стінах — якісь химерні зображення, за вік­ном — темінь. Темінь закралася і в поетову душу. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хочеться вмирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. Але якщо прийде смерть, треба зустріти її за козацьким звичаєм, мужньо і гідно та сказати своєму народові останнє поетичне слово. Нелюдськими зусиллями, перемагаючи сла­бість, підвівся, ослаблими руками присунув до себе каламар, узяв загострене гусяче перо, вмочив у чорнило — і на папір лягли страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене на могилі...

І ГРИ

До вивірених віками методів належать і літературні ігри, питома вага яких на уроках у середніх класах по­винна бути досить значною, тому що саме в грі найбільше і проявляється здатність дитини уявляти, фантазувати, вигадувати; та й розмірковує підліток у грі глибше й оперативніше. Інакше кажучи, гра інтенсифікує всі ро­зумові та емоційні сили учнів, зокрема пам'ять., думку і мовлення, стимулює інтерес до літератури ефективніше, ніж інші методи. Який бадьорий настрій забезпечує участь класу у грі! Йдеться про вікторини, ребуси, чайнворди, криптограми, вгадування авторства крилатих фраз, впі­знавання автора за стилем уривка, пригадування дат, назв творів тощо. Наймобільніші з них — вікторини (біографіч­ні, текстуальні, заочні, тематичні, комбіновані — з залученням музичних, малярських, кінозапитань).

Літературна гра на гуртку, загальношкільних вечорах, біля вогнища в походах, на читацьких конференціях є по­ширеним явищем. Але основною сферою впровадження літературної гри має бути урок. В який частині уроку про­водити гру? Тоді, коли вчитель зауважить «поріг втомлю­ваності» учнів. Гра на уроці не може бути довготривалою з огляду на часовий бюджет, тому колективно розпочате в класі розшифровування, скажімо, криптограми може бути перенесене на індивідуальне завершення вдома. Лі­тературна гра на уроці відрізняється від позакласної гри тим, що вона своїм змістом має відповідати темі, яка зараз вивчається. До послуг вчителя — посібник Д.Захарука «Літературні ігри», в якому вдало підібрано систему лі­тературних ігор з відповідями на них для учнів 5—8-х класів. Але всіляко треба заохочувати укладання літе­ратурних ігор учнями; приклад, звісно, надійде від вчи­теля, а високі оцінки за таку діяльність довершать куль­тивування цієї навчальної форми. Доведено, що участь учнів у цьому виді інтелектуальної діяльності посилює працьовитість, волю, винахідливість, культуру мислення. У стіннівці класу, кабінету літератури чи якійсь іншій неодмінно має бути постійний «Куток літературних ігор», який виконуватиме роль стимулятора цієї справи. Важли­во подбати, аби зміст гри, сутність запитання чи завдання не були ні надто легкими, ні надміру складними, бо в першо­му випадку викличе легковажне ставлення, а в другому — зневіру у власні інтелектуальні сили. Учнів легко схилити до участі в підготовці, проведенні і підведенні підсумків ігор — і це треба робити повсякчас: така самодіяльність лише сприяє активізації літературної освіти й вихованню засобами художнього слова.

Усі щойно описані й схарактеризовані методи об'єднані живим словом учителя. Дещо осібно в цій групі стоїть метод усіх методів — виразно-художнє читання.