Зворотна інформація. Ставлення до помилкових відповідей

У психологічному аспекті доводиться переглянути традиційне ставлення до помилкових відповідей учнів та їх оцінювання. Якщо учень знає, що кожна похибка в-його відповіді загрожує йому зниженням оцінки, він ніколи не буде почувати себе на уроці нормально, а його потенційні розумові сили завжди будуть сковані. До того ж у моральному плані таке постійне пе­ребування під дамокловим мечем оцінки мимоволі штовхає учня на шлях пристосовництва, кар'єризму. Коли ж узяти до уваги, що і завдання з численними помилками, і зовсім не виконані оцінюються однаково («двійкою»), така явна несправедливість не надихає учня на поступ у навчанні, не заохочує до праці над собою. Щоб виник інтелектуальний стимул, слід, вва­жає М.Ричик, розрізняти істотні й неістотні помилки, похибки, які учні допускають на початковому етапі оволодіння змістом літературної освіти, тобто ті, які виникають через неуважність, обмеження пам'яті, слу­ху та зору, неповноту розуміння пояснень вчителя. І до помилок такого характеру треба підходити поблажли­віше. Помилки ж у самостійних роботах на закріп­лення і систематизацію вивченого треба оцінювати прискіпливіше. Найнижче треба оцінювати списуван­ня: це найшкідливіше для розвитку, бо під час спису­вання не працює ні мислення, ні уява, не може тут бути і позитивної психологічної установки.

Продуктивність літературної освіти значною мірою залежить від наявності не тільки прямого зв'язку «вчи­тель — клас», ай зворотного— «клас — учитель», себто інформації про хід сприймання і засвоєння на­вчального матеріалу кожним учнем зокрема. Учителеві доконечно треба знати, почув його читання і коментаркожен учень чи не почув, почув частково чи повністю, зрозумів чи не збагнув і якою мірою, поділяє він переконання вчителя чи ні і в чому саме, співпе­реживає він із світом почуттів письменника і вчителя чи залишається байдужим до нього і т.д. Адже давно доведено, що можна слухати і не чути, дивитись і не бачити, бути учасником дійства уроку і не соліда­ризуватися з його емоційним спалахом, більше того — сповідувати протилежну гаму почуттів, альтернативні думки.

Способи одержання зворотного зв'язку: візуаль­не спостереження за учнями, переривання розповіді запитанням до класу, перехід лекції в бесіду, стис­ле письмове або безмашинне програмоване опи­тування.

Візьмімо до уваги, що чим більш творчим, чим са­мостійнішим є організований процес навчання, тим важче одержувати зворотну інформацію про ступінь сприйняття і засвоєності викладеної теми. При здо­буваючому навчанні, особливо під час самостійної роботи, цей зв'язок часто мінімальний, набирає значення самоконтролю і самооцінки. А в репродук­тивному навчанні зворотну інформацію організувати легше, зате знижується розвиток мислення. Вихід, очевидно, у комплексному застосуванні методів, прийомів та засобів. Зворотний зв'язок потрібний від різних учнів неоднаковою мірою: хто вчиться при­мусово — того треба часто перевіряти (а це якраз і дає зворотний зв"язок), мало не щодня. У кого ж мо­тиви інші (розуміє потребу літературної освіти, горнеться до неї всім серцем), від того зворотну інформацію можна вимагати рідше; Наявність зворот­ного зв'язку забезпечує вчителеві можливість регу­ляції, внесення коректив.

Отже, викладаючи літературу, дбаймо не лише про зміст навчання, а й про комунікативний його аспект, який є могутнім резервом навчального про­цесу. Йдеться не лише про запитання учнів і від­повіді на них учителя, а й репліки учнів, їхні міміку, жести. Чому, до речі, запозичення, копіювання чийо­гось досвіду часто не дає позитивного досвіду? То­му, що чиїсь методи не пройшли психологізацію в даному учнівському колективі, тому що не ор­ганізовано адекватного з цим досвідом спілкування вчителя з учнями; не було відповідності суб'єкта і об'єкта навчання.

Психологічно забезпечений сучасний урок —- це передовсім продумана система стимулів навчання і уміння, до якої входить:

1. Щоденне зіставлення і порівняння відповідей учнів однакового рівня і письмових робіт на межі оцінок «5» і «4», «4» і «З» і т.д., що завжди викликає роздуми і під­ водить до висновків.

2. Не тільки аргументувати свої оцінки, а й вислов­ лювати при цьому здивування, захоплення, осуд, вдяч­ ність, радість тощо.

3. Сприяти створенню ситуації успіху, зокрема через удосконалення відповіді тут же на уроці і виставлення оцінки за другу спробу.

1. Турбота про здоров'я учнів.

4. Схвалювати всіляко добрі вчинки людей.

5. Постановка проблемних, навіть інтригуючих запи­ тань.

6. Доведення до учнів завдання і навіть мети уроку.

7. Враховувати мотиви дій учнів.

8. Створювати гарний настрій в учнів своєю доброзич­ ливістю і засобами всіх мистецтв, особливо через музику.

10. Урок і гра — близькі родичі.