Тема 7. Особистість як суб’єкт діяльності

7.1. Поняття «людина», «індивід», «особистість», «індивідуальність»

Людина – істота, яка втілює вищий ступінь розвитку життя, суб’єкт суспільно-історичної діяльності

Людина як суб’єкт і продукт трудової діяльності в суспільстві є системою, в якій фізичне і психічне, генетично зумовлене і прижиттєво надбане, природне і соціальне утворюють неподільну єдність.

Людина з точки зору психологічного її розуміння – єдиний і такий, що самостійно організується організм, тобто наділена свідомістю біологічна істота, завдяки чому можливі її соціальні контакти. Жоден прояв життєвої активності людини не може розглядатись ізольовано, а тільки у співвідношенні з особистістю в цілому. У психології для втілення цієї загальної характеристики застосовують термін індивідуум (від лат. Individuum – неподільний).

Індивід – сукупність біологічних властивостей людини, зумовлених родовими та видовими особливостями: анатомічна морфологія організму нейропсихічна потенціальна можливість людського мозку продукувати свідомість

Поняття «індивід» у психології розглядається у двох взаємопов’язаних аспектах.

1. Людина як одинична природа (біологічна) істота, представник виду Homo sapiens (від лат. «людина розумна»), продукт філогенетичного й онтогенетичного розвитку, єдності генотипічного і фенотипічного, вродженого і надбаного. Індивід як представник людського роду є носієм сукупності індивідних властивостей: морфологічних (будова організму), фізіологічних (функціонування організму), психічних (механізми і рівень відображення оточення). Причому, ці властивості відрізняють людського індивіда від представників інших видів живих істот.

2. Індивід є окремим представником людської спільноти, тобто соціальною істотою, яка виходить за рамки свої природної (біологічної) обмеженості, використовує знаряддя, знаки і через них оволодіває власною поведінкою і психічними процесами. Зазначені індивідні властивості виступають як потенційні можливості формування у людського індивіда вищих психічних функцій та зумовлюють вищій рівень психічного відображення (свідомість).

Виходячи із наведених визначень, сутнісними психологічними характеристиками індивіда є наступні.

1. Цілісність психофізіологічної організації, яка вказує на системний характер зв’язків різноманітними функціями і механізмами, що реалізують життєві відношення.

2. Стійкість у взаємодії з оточуючим середовищем, яка визначає збереження основних відношень індивіда до дійсності, передбачаючи разом з тим існування моментів пластичності, варіативності.

Індивідом є кожна людина, й індивідні властивості дані їй від народження (за виключенням випадків тяжкої вродженої патології). Особистісні властивості, навпаки, не є вродженими, вони формуються в умовах діяльності і спілкування з іншими людьми, засвоєння людської культури.

Особистість – сукупність соціальних властивостей свідомого індивіда, які формуються та виявляються в процесі його діяльності і спілкування з іншими свідомими індивідами

Особистість – системна якість індивіда, яка визначається включенням його у суспільні відносини і формується в процесі його спільної діяльності і спілкування. Особистість представлена тими психологічними характеристика, які «відповідають» за стійкі форми поведінки людини, оскільки особистість як така відносно незмінна та постійна у часі та мінливих ситуаціях. Вона забезпечує людині відчуття неперервності у часі та оточуючій обстановці. Поведінка людини, яка доступна для безпосереднього спостереження, принаймні часткового, розглядається як організована та інтегрована особистістю. Інакше кажучи, особистість – абстракція, яка ґрунтуються на висновках, що отримані внаслідок спостереженням за поведінкою людини.

Особистість як психологічний феномен втілює виявлення людини відносно до її життєвої історії та перспектив розвитку. Отже, особистість характеризується в еволюційному та онтогенетичному процесі людини як суб’єкт впливу внутрішніх та зовнішніх факторів: генетичних та біологічних передумов, соціального досвіду та змінних обставин оточуючого середовища.