3. Держава антів. Її суспільно-політичний лад.

Загалом вперше про слов’ян згадується на рубежі нашої ери. Вони були автохтонами Східної Європи. Спочатку вони виступають під назвою венедів, трохи пізніше поряд з ними у писемних джерелах з’являються назви антів та склавин. Одні дослідники вважають, що назва «анти» охоплює всіх слов’ян, інші – тільки певну частину. Їхня територія переважно збігається з лісостеповою смугою Східної Європи. Основна галузь господарства-орне хліборобство,осіле тваринництво,промисли. Високого рівня досягло ремесло(залізоробне,гончарське,склоробне).В них були економічні зв’язки з віддаленими країнами. Існувало й рабовласництво та работоргівля. Політичний союз антів був одним із зародків майбутньої східнослов’янської державності. Форму правління називають військовою демократією. Очолювали це об’єднання князі (рекси),оточені вельможами(приматами) які утворювали Раду племінного союзу (Раду старійшин).. Велику роль виконували Народні збори,які вирішували найважливіші справи. . Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Політичне об`єднання антів нараховувало понад тисячу городищ. У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах. В VII ст. антський племінний союз розпався.

4. Формування державності у східних слов’ян та утворення Київської держави

Формування державності у середовищі східнослов’янських племен відбувалося нерівномірно в різних районах їх розселення, це пояснювалось неоднаковим рівнем їх економічного і політичного розвитку. Протягом VIII - IX ст. слов'яни розселилися на території Східної Європи. Найбільшими слов'янськими племенами були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в'ятичі - на Оці, на заході від полян - дреговичі та древляни. По течії р. Західний Буг лежали землі волинян і дулібів. У цей час основною формою суспільного ладу були спілки племен, які часто переходили у більш складні об'єднання.На північному заході сусідами східних слов'ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими у східних слов'ян часто виникали зіткнення за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу.

Поступово племінні спільноти трансформуються у племінні князівства, які властиві перехідному етапові до феодального суспільства. Знижується роль народного віча, довкола князів формуються дружини - групи професійних вояків. Дружина є головним інструментом, за допомогою якого князь збирає данину, завойовує нові землі. Найбільш знатні дружинники складають дорадчий орган при князеві - боярську раду.

Починається формування верстви великих землевласників - бояр, які отримували землю (вотчину) за службу у князя. Тепер земля могла передаватись у спадок. Основна ж частина селянства - смерди - платили князеві данину й виконували різні повинності. Таким чином наявним було соціальне розшарування. Але в цей період ще не було держави як легалізованого апарату примусу.

Формування державності у східних слов'ян зумовлювалося низкою соціально-економічних і політичних чинників.

Підвищення продуктивності праці, яке спричинило виникнення додаткового продукту, привело до різких змін у соціальній сфері. Передусім зменшилася необхідність спільного обробітку землі. Земля стала переходити у власність окремих сімей. За соціальним розшаруванням іде кастова диференціація: землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники - на феодально залежне населення.

Розвиток ремесла зумовив поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами, що в свою чергу викликало активізацію торгівлі та виникнення постійних поселень. Пожвавилася й зовнішня торгівля. Особливо розвивались торгові зв'язки з Великою Моравією, Хазарією, Візантією.

Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними. На перший план виходить князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкоємна. Зовнішньополітична діяльність сприяла виділенню дружини в особливу привілейовану групу професійних військових, яка поступово стає органом примусу.

Крім внутрішніх факторів, важливу роль у державотворчому процесі відігравали зовнішні - насамперед постійна загроза з боку сусідніх кочових племен.

Таким чином, у VIIІ - IX ст. в слов'янському світі склалися передумови для формуванні державності.

Важливим моментом консолідації цього об’єднання стало заснування Києва. Спочатку Київська Русь була невеликим об’єднанням племен, згодом до неї були прилучені деревляни, частина сіверян, а відтак і дреговичі. На середину ІХ ст. у різних частинах східнослов’янської території сформувалися три великі політичні утворення, відомі в арабських джерелах під назвою Куявії Славії та Арсанії. Куявію ототожнюють з Київською. Руссю, державою далекого нащадка Кия – Аскольда, Славія - це об’єднання ільменських словен та окремих неслов’янських народів, майбутня Новгородська земля.

В часи Аскольда Київська держава вперше заявила про себе світу. Внаслідок вдалих походів на володіння Візантії вона уклала дуже вигідні договори. Після особливо вдалого походу 860 року Аскольд прийняв християнство і здійснив вперше хрещення Русі, яке, однак торкнулося тільки верхівки суспільства. Київська держава впевнено почала виходити на міжнародну арену.

У 879 році Рюрик помер і престол було передано його малолітньому сину Ігорю, а фактично врядування здійснював регент Олег. Він почав завойовувати українські племена. Покорив деревлян, радимичів, сіверян, а також вів боротьбу з уличами тиверцями, але не зміг їх завоювати і тільки приєднав. Олег походив на Візантію і заключив з нею вигідні договори 907 і 911 рр. Територія держави в основі займала область Дніпра з його допливами, сягаючи також у верхів’я Волги. Насправді держава почала формуватися задовго до ІХ ст. у процесі органічного розвитку східного слов’янства. Олег та його дружинники фактично почали служити Київській державі, яка до того часу вже пройшла довгий шлях розвитку.