19. Учні як соціальна группа

Всередині школи діють кілька навчальних груп. За віком і видом діяльності їх можна розподілити на молодших і середніх школярів та старшокласників. Перші дві спільноти ще не є повною мірою соціальними суб’єктами через фізичну та соціальну незрілість. Старші класи – це період фізичного дозрівання, активного світоглядного самоствердження, початкова стадія шлюбної поведінки.

Школярі – маргінальна соціальна група. Тут одночасно накладається три вили маргіналізму:

1. віковий – процес фізичного дозрівання;

2. психологічний – засвоєння психологічних основ поведінки;

3. соціальний - становлення особи як суб’єкта соціальних відносин.

Соціальна зрілість, на відміну від фізичної, - це багатовимірний процес, яким вважається завершення освіти, професійне самовизначення, політичне та громадянське повноліття. Фізичні якості відступають на задній план, поступаючись місцем соціокультурним характеристикам: інтелект, соціальне походження та становище, професійні орієнтації, світогляд, етнокультурна ідентичність тощо.

Норми поведінки школярів внутрішньо досить суперечливі. Тут наявне зіткнення правил сімейної поведінки та правил внутрішнього шкільного розпорядку. Ефективність групової консолідації залежить від міри взаємної адаптованості та несуперечливості цих різних правил. Соціально небезпечним є центральний конфлікт, у результаті якого група розпадається на 2 частини. Він може виникнути при надмірній формалізації шкільного життя, якому протистоїть неформальна група школярів. Соціальний контроль у середовищі школярів це насамперед адміністративний контроль з боку керівних органів школи. Він доповнюється неформальним контролем з боку «представницьких» органів (старости тощо).

Статус, рольовий і престижний порядок та стратифікація школярів надзвичайно різноманітні. Вже окреслились такі їх риси, як віковий маргіналізм, соціальний маргіналізм, між статусність становища. Стратифікація ускладнюється різним походженням дітей, майновим, владним і престижним становищем їх сімей, які частково впливають на школу.

20. Викладачі як соціальна група

За визначенням соціальна група характеризується більш менш постійними взаємодіями між членами цієї групи. Проте, якщо ми говоримо про викладачів, то такі взаємодії здійснюються переважно між викладацьким складом певного університету чи навіть факультету. Саме тут зберігається соціальна група «викладачі» в повному її значенні.

Проте якщо ми беремо їх більш загально (в рамках всієї системи освіти), то тут їх доречніше називати стратою чи соціально-професійною групою.

В рамках певної системи освіти викладачі – особи, що викладають в спеціальних професійних та вищих навчальних закладах, що в свою чергу мають певний освітньо-кваліфікаційний рівень та переважно здійснюють науково-дослідну діяльність.

Викладачі в системі культурної стратифікації належать до прошарку інтелігенції (вважається, що особи, котрі отримали такий високий рівень освіти мають ще й високий рівень моральних якостей), проте наявність значного культурного капіталу далеко не завжди відповідає високим позиціям в інших стратифікаційних вимірах. По суті, неспівпадіння культурного та економічного капіталів викладачів, зниження їх престижу, становить одну з найбільш актуальних та цікавих проблем в цій сфері. Така низхідна групова мобільність стала все більш помітною з розпадом Радянського Союзу.

Проте соціальна група викладачів є досить гетерогенною територіально та в залежності від конкретного ВНЗ, в якому той чи інший викладач працює. Адже стратегія діяльності окремого ВНЗ спрямовує діяльність цього викладача, диктує ті засоби та процедури, які він повинен застосовувати в процесі викладання.

Не слід забувати й те, що викладачі, котрі спеціалізуються на окремих дисциплінах мають ряд особливостей. Наприклад, викладачі гуманітарних факультетів можуть істотно відрізнятись за своїми цінностями та поглядами від викладачів природничих.

Викладачі як соціальна група є важливою ланкою будь-якої системи освіти, хоча з реформуванням освіти їх роль і може модифікуватися.

21. Вчителі як соціальна група

Для багатьох досліджень виділяють групу вчителів. Це вторинна, велика, професійна група, учасники якої мають ряд схожих характеристик: освіта, цілі діяльності, ролі і статус у суспільстві.

Особистість вчителя не може бути навіть частково замінена будь-якими технічними пристроями, тому що реалізує свою найголовнішу соціальну функцію - передачу культурного досвіду, всього арсеналу засобів розумової діяльності, історично сформованих у ході суспільного розвитку.

Досліджуючи роль особистості вчителя в освіті, ми умовно виокремлює дві основні складові, або функції, освіти: Перша функція являє собою процес передачі знань - навчання; Друга функція - процес виховання.

З одного боку, ці функції можна розглядати як відносно незалежні. З іншого ж боку, цілком очевидно, що обидві ці функції взаємопов'язані в єдиному освітньому процесі і взаємодоповнюють один одного, оскільки єдність навчання і виховання семантично і етимологічно закладено в самому терміні «освіта».

Зміна соціального статусу вчителя (падіння престижу) дослідники характеризується як спадна групова мобільність учительської страти. Його зміна тягне за собою зміну рольових поведінкових моделей. Зокрема, це проявляється в тому, що навіть при сильній установці «сіяти розумне, добре, вічне» погіршені умови життя і роботи формують у вчителів зачатки прагматичного підходу до школи: на тлі зниження цінності виховання дітей зростає бажання отримувати більше грошей за свою працю.

Школа була і продовжує бути основною і найпоширенішою в системі установ з народної освіти, а домінуюча роль у навчально-виховному процесі належала, і буде належати, в першу чергу, такій соціальній групі як учительство.

22. Основні характеристики і принципи побудови соціальних організацій.

Організація слугує найбільш ефективним засобом у діяльності соціальних груп: люди, діючи спільно, можуть зробити значно більше, ніж діючи поодинці. Поняття організації включає у себе такі аспекти: по-перше, організація позначає деяку діяльність пов’язану із розробкою нових норм, налагодженню стійких зв'язків, а також координації зусиль окремих членів соціальної групи; по-друге, О. - атрибут будь-якого об'єкта, його властивість мати впорядковану структуру. по-третє, О. - штучно створена соціальна група інституційного характеру, що виконує певну суспільну функцію. Організації - це перш за все соціальні групи, орієнтовані на досягнення взаємопов'язаних і специфічних цілей. Крім того, організації - це такі групи, яким властивий високий ступінь формалізації. Їх внутрішня структура високо формалізована в тому сенсі, що правила, регламенти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки її членів. На підставі перерахованих основних специфічних рис можна дати визначення організації як соціальної групи, орієнтованої на досягнення взаємопов'язаних специфічних цілей і на формування високоформалізованних структур.

Структура оргнізації:

1. Центральний елемент - соціальна структура. Можна виділити нормативну та поведінкову структури.Нормативна структура - цінності, норми і рольові очікування. Фактичний порядок - поведінкова структура. Таким чином, соціальна структура включає в себе сукупність взаємопов'язаних ролей, а також упорядкованих взаємовідносин.

2. Мета розглядається як бажаний результат або ті умови, яких намагаються досягти, використовуючи свою активність, члени організації для задоволення колективних потреб. Цілі-завдання - це оформлені як програми спільних дій доручення, видані ззовні організацією більш високого рівня.

Цілі-орієнтації - це сукупність цілей учасників, що реалізуються через організацію. Сюди відносяться узагальнені цілі колективу, що включають і особисті цілі кожного члена організації.

Цілі-системи - це прагнення зберегти організацію як самостійна ціле, тобто зберегти рівновагу, стабільність і цілісність-ність, це прагнення організації до виживання в умовах існуючого зовнішнього оточення, інтеграція організації в ряді інших.

3. Члени організації, або учасники - сукупність індивідів, кожен з яких повинен володіти певним набором якостей і навичок, що дозволяють йому займати певну позицію в соціальній структурі організації і грати відповідну соціальну роль.

4. Технологія - це систематизоване знання корисних і найбільш раціональних практичних дій.

5. Зовнішнє оточення. Кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному та соціальному оточенні. Вона повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним.

23.Типології соціальних організацій.

Соціологи, які вивчають організації, класифікують їх за різними ознаками.

Сучасні російські соціологи виділяють переважно такі види соціальних організацій:

? ділові організації, членство в яких забезпечує працівників засобами до існування (підприємства, корпорації, фірми, банки тощо);

? громадські організації, що представляють собою масові об'єднання, членство в яких дозволяє задовольнити політичні, соціальні, культурні, інші потреби (політичні партії, профспілки, тощо);

? проміжні організації, що поєднують ознаки ділових і громадських організацій (кооперативи, артілі, товариства тощо);

? асоціативні організації, що виникають на основі взаємної реалізації інтересів (наукова школа, клуби за інтересами, неформальні групи і т.д.).

Широке поширення одержала типологія організацій за галузевою ознакою: промислово-господарські, фінансові, адміністративно-управлінські, науково-дослідні, освітні, лікувальні, соціокультурні ін

Найбільш поширеними типами організації є формальні і неформальні. Головними критеріями такого поділу служить ступінь формалізації існуючих в сис-темах зв'язків, статусів і норм.