22Класичний та кейнсіанський механізм урівноваження заощаджень з інвестиціями.

Між заощадженнями та інвестиціями має спостерігатися рівновага, тобто S = I. Але для правильного розуміння цього положення потрібно враховувати, що заощадження є не чинником інвестиційного попиту, а лише його фінансовим обмеженням. За таких умов жорсткої залежності між заощадженнями та інвестиціями у кожному окремому поточному періоді не може бути. Вона проявляється лише за тривалий період.

За класичною теорією заощадження та інвестиції є високоеластичними до процентної ставки. При цьому заощадження знаходяться в прямій залежності від процентної ставки: чим нижчою є процентна ставка, тим меншими є заощадження. Тому крива заощаджень має додатний нахил. Що стосується інвестицій, то вони знаходяться в оберненій залежності від процентної ставки. У зв’язку з цим їх крива має від’ємний нахил.

Якщо в умовах повної зайнятості рівновага на фінансовому ринку порушується внаслідок скорочення інвестицій, тобто по­питу на фінансові ресурси, то процентна ставка зменшується. Це викликає скорочення заощаджень, які у класиків є високочутли­вими до процентної ставки. Оскільки С = Y-S, то скорочення заощаджень супроводжується адекватним збільшенням спожи­вання. У підсумку зменшення інвестицій І заощаджень компенсу­ється збільшенням споживання. Тому за класичної теорії обсяг виробництва не зменшується, а повна зайнятість відновлюється за нижчими параметрами рівноваги між заощадженнями та інвес­тиціями.

Кейнсіанський механізм У цьому варіанті інвестиції є менш еластичними відносно процентної ставки, ніж у класичному. Тому їх крива має невеликий кут нахилу. Але головною відмінністю кейнсіанського механізму врівноваження заощаджень з інвестиціями є нееластичність заощаджень до процентної ставки. У зв’язку з цим крива заощаджень набуває вигляду вертикальної лінії.

Алгоритм кейнсіанського механізму урівноваження інвестицій з заощадженнями такий: скорочення інвестицій зменшує дохід, а зменшення доходу спричиняє адекватне скорочення заощаджень, які є функцією від доходу: ∆S=s*∆Y.

Отже, рівновага між заощадженнями та інвестиціями досяга­ється не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок змен­шення доходу порівняно з потенційним ВВП. Це означає, що за кейнсіанською теорією рівновага на фінансовому ринку може за­безпечуватися і в умовах неповної зайнятості.

23.Структура заощаджень. Трансформація заощаджень в інвестиції за допомогою фінансових ринків та фінансових посередників.

Приватні заощадження — це структуризована система, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств.

Заощадження домашніх господарств визначаються згідно із загальним правилом — це та частина їхнього наявного доходу, яка залишається після здійснення витрат на споживання: заощадження домогосподарств=особистий наявний дохід-споживання домашніх домогосподарств.

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є депозитні вклади в комерційних банках, придбання акцій та облігацій.

Заощадження підприємств структурно поділяються на чисті та валові. Прибуток мінус податок на прибуток — це чистий прибуток. За своєю суттю чистий прибуток є наявним доходом підприємств. Певна його частина у формі дивідендів спрямовується на приватне споживання. Чисті заощадженя підприємства у спрощеній економіц=чистий прибуток-дивіденди.

Валовий прибуток — це прибуток+амортизація, тобто споживання основного капіталу. Отже, валові заощадження підприємств=валовий прибуток –податок на прибуток –дивіденди.

Або, валові заощадження підприємств=чисті заощадження +амортизація

Проте майже всі інвестиції здійснюють підприємства. При цьому їхні потреби в інвестиційних коштах, як правило, перевищують їхні заощадження. Це зумовлює як можливість, так і доцільність переміщення тимчасово вільних коштів домогосподарств у тимчасове розпорядження підприємств. Таке переміщення здійснюється за допомогою фінансової системи .

Фінансова система, за допомогою якої здійснюється переміщення заощаджених коштів від домогосподарств до підприємств складається з двох інститутів: фінансових ринків і фінансових посередників. Фінансові ринки — це ринки, здебільшого облігацій та акцій. До фінансових посередників належать банки, страхові компанії та пенсійні фонди, а також інвестиційні посередники.

Залучення підприємствами інвестиційних коштів через фінансові ринки — це пряме фінансування інвестицій, яке здійснюється за рахунок емісії цінних паперів. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та акції. Облігація — це борговий інструмент, який зобов’язує підприємство-позичальника оплачувати власникові цього боргового інструмента фіксовану суму грошей через регулярні проміжки часу (сплата процентів) до дати її погашення, коли відбувається остання сплата процента

Інший спосіб прямого фінансування інвестицій — емісія акцій. Основним видом акцій є звичайна акція — вимога акціонера на частку акціонерного капіталу підприємства і на відповідну частку в його прибутках у формі дивідендів.

На величину інвестиційних коштів, які може залучити підприємство від емісії акцій, великий вплив справляє ціна (курс) акцій Мобілізація підприємствами інвестиційних коштів через фінансових посередників — це непряме фінансування інвестицій. Роль фінансових посередників полягає в тому, щоб акумулювати в себе заощадження домогосподарств і за рахунок їх надавати кошти підприємствам, які мають дефіцит фінансово-інвестиційних ресурсів. Банки акумулюють вільні кошти домогосподарств прийняттям їх на депозит, страхові компанії і пенсійні фонди — через отримання коштів на договірній основі, інвестиційні посередники — переважно шляхом продажу цінних паперів

24.Моделі макроекономічної рівноваги товарного ринку – “Витрати-випуск”, “Вилучення - ін’єкції”. Графічна інтерпретація та економічні пояснення.

Визначення рівноважного ВВП на базі запланованих сукупних витрат спирається на два методи: витрати — випуск і вилучення — ін’єкції. Перший метод розглядає рівноважний ВВП як такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратам, спрямованим на його закупівлю. За другим методом рівноважний ВВП визначається на базі тотожності між умовами його розподілу та умовами формування запланованих витрат на його закупівлю.

Метод «витрати—випуск»

Спираючись на спрощену економіку, рівноважний ВВП за методом «витрати—випуск» можна визначити за такою формулою:Y=E=C+I. Але інколи вироблений економікою ВВП, як правило, відхиляється від запланованих сукупних витрат. Тоді заплановані сукупні витрати визначатимуться за формулою:E=C+I Фактичні сукупні витрати — це заплановані сукупні витрати плюс непередбачені витрати на закупівлю товарних запасів. Будь-яка зміна величини товарних запасів враховується як інвестиції. Інвестиції у непередбачені зміни товарних запасів є не запланованими, а вимушеними. Це дає підстави визначити фактичні сукупні витрати за такою формулою: де — фактичні сукупні витрати; — незаплановані інвестиції в товарні запаси.У процесі економічного кругообігу ВВП, як правило, не збігається із запланованими сукупними витрати. Якщо Y  E, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, ніж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва. Якщо, навпаки, Y  E, то така ситуація свідчить про виникнення недовиробництва. Завдяки незапланованим інвестиційним витратам в товарні запаси фактичні сукупні витрати завжди дорівнюють ВВП: В умовах нерівноважного ВВП (Y  E) незаплановані інвестиції у товарні запаси більші або менші нуля (I  0). За умов рівноважного ВВП незаплановані інвестиції в товарні запаси відсутні, тобто якщо Y = E, то I = 0.

Рис.1. Модель «кейнсіанський хрест»

На горизонтальній осі графіка вимірюється ВВП, а на вертикальній — заплановані сукупні витрати. Бісектриса показує всі точки, в яких фактичні і заплановані сукупні витрати збігаються і забезпечується рівноважний ВВП. Лінія E — це лінія фактичних сукупних витрат, які можуть дорівнювати запланованій величині або відхилятися від неї у той чи той бік. Згідно з умовами рис.  рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн і забезпечується в точці T₀. У цій точці лінія фактичних сукупних витрат перетинається з бісектрисою, а заплановані сукупні витрати дорівнюють виробленому ВВП. Отже, рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, а точка T₀ є єдиною точкою, в якій забезпечується економічна рівновага. Якщо обсяг виробленого ВВП збільшиться до 210 млрд грн, то заплановані сукупні витрати дорівнюватимуть 206 млрд грн, а перевиробництво становитиме 4 млрд грн. За таких умов товари виробляються швидше, ніж продаються, що створює надмірні товарні запаси і викликає незаплановане збільшення інвестицій у товарні запаси.

Метод «вилучення — ін’єкції»

У загальному форматі вилучення — це такі форми розподілу поточного ВВП, які не спрямовуються на його закупівлю. Ін’єкції — це такі форми витрат, які не індуковані поточним ВВП, але спрямовуються на його закупівлю. Рівновага в економіці забезпечується лише за умов, коли сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій:податки+заощадження+імпорт=державні закупівлі+інвестиції+експорт. У приватній закритій економіці рівноважний ВВП досягається лише за умов, якщо S = I. При цьому І — це заплановані інвестиції, які є складовим елементом запланованих сукупних витрат. Визначення рівноважного ВВП за методом «вилучення—ін’єкції» не суперечить його визначенню за методом «витрати—випуск». Це пояснюється тим, що рівновага між заощадженнями та запланованими інвестиціями є лише іншим відображенням рівноваги між запланованими сукупними витратами і ВВП. Якщо за методом «витрати — випуск» рівновага в економіці визначається за формулою Y = C + I, то Y – C = I. Крім запланованих інвестицій можуть виникати незаплановані інвестиції у товарні запаси. Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих. Але вони завжди врівноважуються із заощадженнями за рахунок незапланованих інвестицій: Перевищення заощаджень над запланованими інвестиціями показує, що ВВП на таку саму суму перевищує заплановані сукупні витрати:S-I=Y-E. Але якщо заощадження врівноважуються із запланованими інвестиціями, то ВВП дорівнює запланованим сукупним витратам:S-I=Y-E

На рис. лінія запланованих інвестицій (І) є горизонтальною, тобто відповідає припущенню, що інвестиційні плани підприємств не залежать від поточного ВВП. Лінія заощаджень (S) має додатний нахил і відображує пряму залежність заощаджень від поточного ВВП. Згідно з наведеним рисунком рівноважний ВВП дорівнює 200 млрд грн, оскільки лише в цьому випадку заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям, на що вказує перетин їхніх ліній у точці T₀. Так, коли ВВП дорівнює 210 млрд грн, заощадження перевищують заплановані інвестиції на 4 млрд грн. Але на цю суму вони врівноважуються з фактичними інвестиціями за рахунок незапланованих інвестицій в збільшення товарних запасів.