![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1.Сучасні теорії етносу
- •2. Етнос. Риси. Ос-ті
- •3. Етнічні процеси в сучасному світі.
- •4. Предмет метод завдання культурології
- •5. Концепції походження культури
- •6. Еволюція уявлень про культуру
- •7. Наукові концепції поняття культура
- •8. Функції культури
- •9. Від етнографії до культурології
- •10. Культура і цивілізація
- •11. Культурна унікальність та проблеми глобалізації.
- •12. Предмет метод і завдання семіотики
- •13. Аксіологія
- •14. Концепції походження релігії
- •15. Тлумачення феномену релігії.
- •17. Форми первісних релігій.
- •18. Доля релігії в генезисі культури
- •19. Міф та релігія співвідношення понять.
- •20. Історія становлення міфології
- •21. Міф, визначення ознаки
- •22. Принципи та класифікація міфологічних систем
- •23. Міф і сьогодення
- •24. Структура міфу та ос-ті міфологічної етичності.
- •25. Ідеї Шпенглера про походження та еволюцію культури
- •26. Культурологічна концепція Тойнбі
- •27. Історія становлення еволюціонізму
- •28. Концепція Спенсера
- •29. Концепція Моргана
- •30. Пізній еволюціонізм Фрезера
- •31. Концепція соц. Інститутів
- •32. Дослідження феномену походження релігії в еволюціоністській доктрині та її критика
- •33. Критика класичного еволюціонізму
- •34. Погляди Ратцеля на процес формування і розвитку культури
- •35. Концепція культурних кіл Фробеніуса та Гребнера
- •36. Функціоналізм Малиновського
- •37. Розвиток функціоналістської концепції Радкліффа-Брауна
- •38. Теорії потреб людини
- •39. Дослідження еволюції сімї та шлюбу в культурології.
- •40. Соціальні інститути в функціоналізмі.
- •41. Структурний функціоналізм Парсонса і Мертона
- •42. Теорія культурного релятивізму Херсковіца
- •43. Неоеволюціонізм Уайта
- •44. Вплив психоаналізу Фрейда на подальший розвиток культурології
- •45. Становлення психічної антропології
- •46. Боас як фундатор модерного наукового напряму в традиції америк. Антропології.
- •47. Становлення психологічної антропології Бенедикт
- •49. Критика Боасом сучасних йому антропологічних концепцій
- •51. Психологічна антропологія Гірца
- •52. Культурологічна концепція Гумільова
- •53. Концепція культури в поглядах Бердяєва
- •54. Становлення історії української культури
11. Культурна унікальність та проблеми глобалізації.
12. Предмет метод і завдання семіотики
Семіóтика, або семіолóгія — наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем. Основи цієї науки були закладені ще представниками античної та середньовічної філософської думки. Основні принципи семіотики у XIX ст. сформулював американський філософ Чарльз Сандерс Пірс. У ХХ ст. семіотика набула лінгвістичного ухилу під впливом ідей лінгвістів Фердинанда де Соссюра та Луї Єльмслева, та філософського ухилу під впливом ідей американського філософа Чарльза Морріса.
Виділяються три розділи семіотики:синтактика — вивчаєзакономірності побудови знакових систем безвідноснодо їх інтерпретації, тобто співвідношення знаків один з одним; семантика— вивчає відношення між знаком та його смислом; прагматика— вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності. У сучасній науці виділяють декілька напрямів семіотичних досліджень. Перший напрямок — біологічна семіотика, або біосеміотика. Цей напрямок займається вивченням систем сигналізації (комунікації) тварин, включаючи нижчих тварин та комах, тобто досліджує системи, засновані на природних знаках, або знаках, так чи інакше важливих для існування самого організму, тобто біологічно суттєвих (біологічно релевантних). Другий напрямок — етносеміотика. Це найбільш широкий напрямок, який містить декілька течій, одна з яких орієнтується на антропологію та етнографію, тобто вивчення переважно примітивних спільнот (Е. Холл, США; Клод Леві-Строс, Франція); друга течія — на соціальну психологію та інженерну психологію, тобто вивчення високорозвинених спільнот (Ж. Маторе, Франція; А. Чапаніс та ін., США); третя течія — на історію філософії та літератури (Р. Барт, М. Фуко та ін., Франція). Третій напрямок — лінгвосеміотика — орієнтується на вивчення природної мови з її стилістикою. Крім того, лінгвосеміотика досліджує інші суміжні знакові системи, які:
функціонують паралельно с мовою (наприклад, жести та міміка, що супроводжують мову);
компенсують мову (наприклад, виразна, стилістична інтонація; типографські шрифти);
видозмінюють її функції та її знаковий характер (наприклад, художня мова).
В останні роки у зв'язку із бурхливим розвитком моделювання природної мови і появою різних типів штучних мов (інформаційних, інформаційно-логічних, мов програмування тощо) розширився і об'єкт лінгвосеміотики. Четвертий напрямок — абстрактна семіотика — вивчає лише найбільш загальні властивості та відношення, що характеризують знакові системи, незалежно від їх матеріального втілення (Р. Карнап за рубежем; В. Б. Бірюков, Д. П. Горський, А. А. Зинов'єв, В. В. Мартинов та ін., СРСР). В рамках цього напрямку створюється найбільш абстрактна, логіко-математична теорія знакових систем.