13. Аксіологія

Аксіологія вивчає питання, пов'язані з природою цінностей, їх місце в реальності та про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язок різних цінностей між собою, з соціальними і культурними факторами і структурою особистості. Вперше питання про цінності був поставлений Сократом, які зробили його центральним пунктом своєї філософії і сформульований ним у вигляді питання про те, що є благо. Благо є реалізована цінність - корисність. Тобто цінність і користь дві сторони однієї і тієї ж медалі. У античної та середньовічної філософії питання про цінності був безпосередньо входить у структуру питання про буття: повнота буття розумілася як абсолютна цінність для людини, яка висловлювала одночасно етичні та естетичні ідеали.У концепції Платона Єдиний або Благо було тотожне буття, Добру і Красі. Такий же онтологічної та холістичної трактування щодо природи цінностей дотримується і вся платонічна гілка філософії, аж до Гегеля і Кроче.

Відповідно, аксіологія як особливий розділ філософського знання виникає тоді, коли поняття буття розщеплюється на два елементи: реальність і цінність як можливість практичної реалізації. Завдання аксіології у такому випадку - показати можливості практичного розуму в загальній структурі буття. Цінностями є пев-ні душевні стани (психічні цінності) -- відчуття комфор-ту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Проти-лежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

Соціальними цінностями є зайнятість населення, зла-года в суспільстві, порядок, мир, демократія. їм протисто-ять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни. До сфери духовних цінностей належать найвищі ідеа-ли людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єкти-вувались (художні твори, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії). їх антиподами є зло, неістина, по-творне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились. Усі ці різноманітні предмети і феномени робить ціннос-тями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини, на її утвердження в житті. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності. Цінність -- феномен, який об'єктивно, за своєю природою є бла-гом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей. Однак таке визначення розкриває лише один аспект цінностей -- об'єктивістський. Воно не бере до уваги су-б'єкта, його свідомість. За цим визначенням, чисте повіт-ря, здоров'я є цінностями, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні. У суб'єктивістському аспекті цінність залежить від сві-домості суб'єкта, оскільки нею вважають лише те, що су-б'єкт цінує, чому надає значення. Справді, можна вважати, що корисні копалини, здоров'я, відповідні душевні стани і феномени культури є цінностями, оскільки люди (суб'єк-ти) надають їм такого значення, вільно їх вибирають з-по-між інших з огляду на конкретні їх переваги. !Тому з суб'єк-тивістської позиції, цінністю є все, що люди вибирають, чо-му свідомо надають перевагу. Відмінність між обома підходами не така вже й суттє-ва, оскільки корисні копалини, чисте повітря, душевний комфорт, мир, моральні ідеали є цінностями для них обох. Однак об'єктивістська позиція передбачає, що цінності іс-нують об'єктивно, незалежно від свідомості суб'єкта, а він може лише правильно чи неправильно оцінювати, викори-стовувати їх. Суб'єктивістську позицію характеризує ви-знання того, що цінності конституюють (творять) суб'єкти.

Залежно від розуміння природи, сутності цінностей вибу-довувалися їх об'єктивістські і суб'єктивістські концепції.