В) Суперечність між різноманіттям особистісних потреб студента – і необхідністю підпорядковувати життя протягом навчання вимогам навчального процесу як головної детермінанти..

Позиція студента як представника певної соціальної групи і майбутньої професійної групи не співпадає повністю з його особистісною позицією, яка більшою мірою визначається біологічними і психологічними ракурсами його життя. Виникає безліч як ситуативних, так і пролонгованих протиріч, коли потреби одного рівня блокуються впливом іншого рівня. Наприклад, потреби культурного розвитку особистості можуть блокуватись відсутністю на це реального часу внаслідок необхідності виконувати навчальні завдання. Фактично перед студентом постійно постають проблеми мотиваційного вибору: які напрями самопрояву визнати як пріоритети життя, на що спрямувати свою активність, чому присвятити вільний час. Крім того, аналогічні проблеми у багатьох студентів виникають внаслідок їх занять спортом чи художньою самодіяльністю, адже існує практика прийняття у вищій навчальний заклад осіб не за ознакою їх здатності до майбутньої професійної діяльності, а з метою зміцнення престижу ВНЗ за рахунок спортивної або культурної роботи.

Особливу проблему складає суперечність між лінійним з формою організації процесом професійного становленні студента у ВНЗ як сукупністю послідовно змінюючих один одне етапів навчання, подій, навчальних ситуацій - и нелінійним характером властивостей і закономірностей процесу особистісного розвитку. який має такі ознаки і відповідні наслідки, значущі для вищої школи:

- іманентність: розвиток є невід'ємна властивість особистості, закладена природою. А отже, будь-яка ознака, що притаманна людині, не є вичерпною, під впливом процесу розвитку вона може змінюватись;

- біогенність: психічний розвиток значною мірою обумовлений спадковістю. Отже, у кожної людини є певна межа можливостей для змін, яка генетично детермінована;

- соціогенність: вплив соціального середовища, якій може значно посилити або, навпаки, викривити психічний розвиток студента. Отже, у навчальному процесі слід значну увагу приділяти створенню такої соціальної атмосфери, яка б сприяла професійному і особистісному розвитку кожного студента;

- психогенність: незважаючи на значну роль біогенного і соціогенного факторів, людина - це перш за все самокерована і саморегульована система. Головне завдання вищої школи - сприяти розвитку механізмів саморегуляції у майбутніх фахівців;

- індивідуальність: кожна людина має унікальний набір якостей і власний шлях розвитку і саморозвитку. Орієнтація вищої школи на "усередненого" студента може призвести до значних викривлень, коли майбутній фахівець суто формально демонструє зовнішні ознаки нормативної поведінки, а фактично його розвиток відхиляється від професійного маршруту;

- стадійність: розвиток людини підпорядкований принципу циклічності, послідовної зміни окремих стадій (циклів). Один цикл розвитку може принципово відрізнятись від наступного періоду (закон заперечення заперечення), але через певний час можуть знов актуалізуватись раніше згаслі якості (закон розвитку по спіралі), а перехід з однієї стадії на іншу супроводжується виникненням якісно нових новоутворень (закон переходу кількості в якість);

- нелінійість: кожна людина розвивається у своєму темпі, при цьому окремі психічні структури розвиваються несинхронно, часто суперечливо, періоди прискорення росту можуть змінюватись періодами регресії, спаду.

г) Загроза формування неадекватної ідентичності.

Згідно з Е.Еріксоном, юнацький вік будується коло кризи ідентичності, яка складається з сукупності соціальних і індивідуально-особистісних виборів, ототожнень, самовизначень.

Психологи (Дж.Марша та ін.) виділяють 4 етапи розвитку ідентичності:

1) Невизначена, розмита ідентичність – характеризується тим, що молода людина ще не виробила більш-менш чітких переконань, не обрала професію, не відчуває кризи ідентичності як особистісної проблеми життєвого самовизначення.

2) Дострокова, передчасна ідентифікація – якщо людина включається у відповідну систему відносин (наприклад, обирає певну професію і ВНЗ) не самостійно, внаслідок пережитої мотиваційної боротьби, випробувань, кризи вибору, а на основі чужих думок, наслідуючи чужий приклад чи під впливом чогось авторитету.

3) Етап мораторію, коли людина відчуває, переживає процес нормативної кризи самовизначення, обираючи з багатьох потенційно можливих варіантів розвитку саме той, єдиний, який може вважати своїм.

4) Досягнута зріла ідентичність – визначається тим, що криза завершена, молода людина перейшла від пошуку себе до практичної самореалізації.

Слід відмітити, що значна частина студентів не досягають під час навчання рівня зрілої ідентичності, відкладаючи проблему остаточного самовизначення на інші етапи життя (навчання у ВНЗ як відстрочка прийняття остаточних рішень про професійний і життєвий вибір). За даними психологів (В.Т.Лісовський), у середньому 64% студентів вищих навчальних закладів більш-менш успішно досягають на старших курсах рівня професійної ідентичності, вважають, що майбутня професія відповідає їх основним здібностям і інтересам.

Якщо юнаку не вдалося успішно розв’язати відповідні завдання, у нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може йти у таких напрямах:

- ухилення від психологічної інтимності (нездатність до встановлення дружніх, довірливих стосунків), уникнення тісних міжособистісних відносин;

- розвивання почуття часу, нездатність будувати життєві плані, страх дорослішання і перемін;

- розмивання продуктивних творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитись на якій-небудь головний діяльності;

- формування «негативної ідентичності»: повна відмова від самовизначення або вибір негативних зразків для наслідування.