7. Психологія викладацької діяльності.

Тривалий час у діяльності вищої школи навіть не ставилося питання, що особи, які викладають у студентських аудиторіях, повинні мати відповідну психолого-педагогічну підготовку. Найчастіше кар'єра викладача складалась по традиційній схемі: обдарованого студента залишали після закінчення ВНЗ на кафедрі в якості асистента, через певний час він йшов в аспірантуру, після закінчення якої захищав кандидатську дисертацію і знов повертався на кафедру вже в якості доцента. Досить розповсюдженою була і інша схема - до навчального процесу залучали провідних науковців з науково-дослідних інститутів або практиків з виробництва. Вважалось, що наявності наукового ступеня або фахової кваліфікації достатньо, щоб бути кваліфікованим викладачем. Психологія самих викладачів, психологічні проблеми, які у них можуть виникати, не вважались значущім фактором організації праці у вищій школі. Розглянемо деякі з них.

А) Обмеженість уявлень про сутність педагогічної діяльності, як у суспільстві в цілому, так і у самих викладачів.

Метою професійної діяльності викладача є формування системи наукових знань, умінь і навичок, особистості спеціаліста засобами навчальної дисципліни, яку він викладає, й власним особистісним потенціалом.

Діяльність викладача вищої школи має декілька напрямів. Він:

- включений у безпосередній навчальний процес як людина, яка здійснює функцію надання відповідної інформації студентові;

- здійснює як безпосередній, так і опосередкований процес управління діяльністю студентів, забезпечуючи організацію навчального процесу як в аудиторіях, так і в позанавчальній самостійній роботі;

- здійснює методичну функцію, тобто повинен конструювати зміст навчального предмету, який викладає, підбирати відповідні методи викладання, навчальні засоби, розробити програму дій;

- здійснює кураторство та виховну роботу зі студентами;

- проводить експериментування в сфері навчальних технологій, відбираючи з наявного у педагогіці арсеналу найбільш перспективні і апробуючи їх у своїй діяльності;

- - діагностує індивідуальні особливості студентів з метою їх врахування у навчальному процесі;

- оперативно реагує на конфлікти, які виникають під час навчання, та забезпечує їх вирішення;

- здійснює контроль і оцінку (поточну і рубіжну) діяльності студентів, прагнучи надати їм зворотній зв'язок про якість навчання та необхідну корекцію;

- проводить науково-дослідну роботу з певної наукової проблеми;

- проводить науково-методичну роботу, розробляючи посібники, підручники чи методичні матеріали;

- проводить організаційну роботу на кафедрі з загальних питань її життєдіяльності;

- виступає для студентів не лише носієм культури, а і живим взірцем культури і етико-моральних відносин.

Структура психологічної діяльності викладача включає такі ком­поненти: конструктивний, гностичний, проектувальний, комуні­кативний, організаторський, рефлексивний.

Слід відмітити, що така складна структура професійної діяльності не завжди сприймалась як нормативна у суспільстві. Наприклад, в діяльності викладачів академічних університетів пряма виховна робота у вигляді чергувань у гуртожитку або організації дозвілля студентів не була розповсюджена, більше уваги їй приділяли у педагогічних інститутах. Разом з тим в університетах активніше розвивалась науково-дослідна робота студентів під керівництвом провідних науковців.

Саме недооцінка такого складного характеру педагогічної діяльності викладача призвела до традиції допускати до навчального процесу (викладацької діяльності) осіб, які не мають відповідної психолого-педагогічної та методичної підготовки.

Таке різноманіття функціональних обов'язків не завжди співпадає і з установками самого викладача. Він може надавати пріоритети певному напряму діяльності як основному, вважаючи всі інші лише формальним доповненням. Так, за даними психологів, 2/5 викладачів спрямовані переважно на педагогічну діяльність, 1/5 - на дослідницьку, а приблизно 1/3 мають однакову спрямованість і на педагогічну, і на наукову складові діяльності.