2.2. Форми, напрями та органи державного регулювання фінансового ринку в Україні

Державне регулювання фінансового ринку здійснюється в різних правових формах, із застосуванням різноманітних правових засобів. Так, за Законом України «Про інвестиційну діяльність», державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

• управління державними інвестиціями;

• регулювання умов інвестиційної діяльності;

• контроль за здійсненням інвестування всіма інвесторами та іншими учасниками інвестиційної діяльності.

Проте зазначені положення закону не віддзеркалюють усіх форм і засобів, що застосовує держава у сфері інвестиційної діяльності взагалі і щодо державного інвестування зокрема. Як організатор господарського життя в суспільстві, у тому чис­лі його складової — сфери інвестування, держава застосовує такі правові форми, як:

• нормативне регулювання (тобто встановлення правил ор­ганізації та здійснення інвестування в Україні за участю суб'єктів, які функціонують у будь-яких формах власнос­ті — державній, комунальній, приватно-колективній);

• поточне управління сферою інвестування (видача дозво­лів, ліцензій, реєстрація іноземних інвестицій, окремих видів договорів інвестиційного характеру, інвестиційних та інноваційних проектів, проведення комплексної дер­жавної експертизи інвестиційних проектів будівництва кваліфікування інноваційних проектів, створення дер­ жавних приймальних комісій тощо);

—контроль (перевірка відповідності діяльності інвесторів, виконавців та інших учасників інвестиційних відносин встановленим правилам, нормам і нормативам, виявлен­ня правопорушень і застосування до порушників заходів впливу з метою усунення негативних наслідків неправо­мірної поведінки).

Застосування такої правової форми державного регулюван­ня, як програмування та прогнозування, залежить від сфери інвестування, тобто це здійснюється у державний сектор чи в інші сектори економіки. Щодо першого (державного), то тут застосовується директивне планування (обов'язкове до вико­нання), оскільки держава діє як власник майна (наприклад, Державна програма приватизації, затверджена Законом від 08.05.2000 р.) щодо інших секторів економіки, то тут чиннимє індикативне планування (заохочує виконавців до інвестуван­ня за пріоритетними напрямами інвестиційної/інноваційної діяльності).

Крім того, управління державними інвестиціями з боку держави є ґрунтовнішим, ніж поточне управління інвестуван­ням. Законом України «Про інвестиційну діяльність» визнача­ються: система органів, яка здійснює таке управління (щодо загальноукраїнських, республіканських інвестицій — АР Крим та місцеві органи державної виконавчої влади й управління), а також особливості нормативного регулювання інвестування за рахунок державних (бюджетних, позабюджетних, позичкових) коштів, яке містить (додатково до загальних правил інвестуван­ня) визначення умов і виконання конкретних дій щодо інвесту­вання бюджетних і позабюджетних коштів (приміром, Порядок державного фінансування капітального будівництва, затверд­жений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1764; Порядок здійснення контролю за дотриманням сторона­ми зобов'язань за договором підряду про виконання робіт на бу­дівництві об'єктів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2004 р. № 609).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про інвестиційну діяльність» державне регулювання умов інвестиційної діяль­ності здійснюється із застосуванням таких засобів:

• системи податків з диференціацією суб'єктів і об'єктів оподаткування, податкових ставок і пільг;

• проведення кредитної й амортизаційної політики, у тому числі шляхом прискорення амортизації основних фондів;

• подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субси­дій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

• державних норм, правил і стандартів;

• антимонопольних заходів;

• роздержавлення та приватизації державної власності;

• визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

• політики ціноутворення;

• проведення експертизи інвестиційних проектів;

• ліцензування спеціальних видів робіт у процесі здійснен­ня інвестиційної діяльності у проектуванні, будівництві, вкладенні інвестицій за межі України;

• аналізу стану містобудування, прогнозування його роз­витку;

• контролю за дотриманням інвестиційного законодавства, державних стандартів, норм і правил, затвердженої міс­тобудівної документації, інвестиційних програм та про­ектів, раціональним використанням територіальних і ма­теріальних ресурсів;

• інших заходів.

Державне регулювання у сфері інвестування здійснюється за різними напрямами, серед яких особливе місце посідають антимонопольно-конкурентне регулювання, регулювання на ринку цінних паперів та регулювання ринків фінансових пос­луг. Останній напрям набуває особливого значення з огляду на глобалізаційні процеси у сфері економіки (включаючи й інвес­тування), які, поряд із позитивними змінами, спричинили зростання міжнародної економічної злочинності та викорис­тання так званих брудних коштів як джерела інвестування. Закон України від 28.11.2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шля­хом» передбачив здійснення державного фінансового моніто­рингу фінансових операцій, визначивши порядок і випадки його проведення, а також уповноважені забезпечити його здійснення органи (центральні органи виконавчої влади, Національний банк України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — Державний департамент фінансового моніторингу, який діє у складі Міністерства фінансів України).

Державний фінансовий моніторинг — це сукупність заходів уповноважених органів держави з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб'єктами первинного фі­нансового моніторингу (фінансовими установами, компаніями з управління активами пенсійних й інвестиційних фондів тощо), а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України.

Державне регулювання фінансового ринку здійснюється за допомогою системи органів — як (1) універсальних (опікують­ся загалом економікою країни або окремих її регіонів), так і (2) спеціально уповноважених (створюються для здійснення окре­мих функцій щодо державного регулювання в окремих сферах економіки) [5, С 70-76].

До першої групи органів державного регулювання належать:

— на загальнодержавному рівні — Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України (нормативне регулювання, затвердження загальнодержавних цільових програм);

• на республіканському рівні — Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів АРК;

• на регіональних рівнях — місцеві державні адміністра­ції; органи місцевого самоврядування.

Друга група включає численні органи та організації, спеціаль­но створені для виконання окремих функцій щодо державного регулювання в певних секторах фінансового ринку або щодо певних аспектів діяльності на фінансовому ринку:

—дотримання вимог антимонопольно-конкурентного зако­нодавства Антимонопольний комітет України;

• дотримання порядку надання фінансових послуг та забез­печення заходів щодо запобігання відмиванню коштів,отриманих злочинним шляхом, — Нацбанк України, Державна комісія з регулювання ринків фінансових пос­луг України; Державний департамент фінансового моні­торингу, який діє у складі Мінфіну;

• урахування державних інтересів при наданні фінансово­го сприяння суб'єктам інвестування — Мінфін, Мінеко­номіки, Державне казначейство.

Антимонопольний комітет України (АМК):

— у сфері інвестування вживає заходів щодо попередження монополізації товарних ринків, у тому числі шляхом контролю за:

а) економічною концентрацією (остання нерідко здійсню­ється у процесі корпоративного та договірного інвесту­вання);

б) укладенням та виконанням угод між учасниками інвес­тування, що можуть завдати шкоди економічній конку­ренції;

в) дотриманням учасниками інвестування добросовісної конкурентної поведінки тощо.

• діє на підставі законів: «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993р., «Про захист економічної кон­куренції» від 11.01.2001 р., «Про захист від недобро­совісної конкуренції» від 07 червня 1996 p., а його тери­торіальні органи — Положенням про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвер­дженим розпорядженням АМК України від 19.02.2002 р. № 27-р;

• виконує складні функції, у тому числі регулятивну, яка полягає у прийнятті на підставі названих законів у межах наданих повноважень відомчих нормативно-правових актів з певних питань у сфері конкуренції (наприклад затверджені відповідними розпорядженнями АМК Поло­ження про узгоджені дії та Положення про концентра­цію); контрольну, спрямовану на забезпечення та здійс­нення контролю за станом товарних ринків і дотриманням її учасниками встановлених державою в цій сфері правил; розслідувально-юрисдикційну, що проявляється через процедуру виявлення порушень, встановлення їх складу, особи порушника та застосування до нього тих форм гос­подарсько-правової відповідальності, які віднесені до компетенції антимонопольних органів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР):

• у сфері інвестування опікується його корпоративною фор­мою, пов'язаною з випуском та набуттям у власність цін­них паперів, а також їх обігом;

• діє згідно з Законом України від 30.10.1996 р. «Про дер­жавне регулювання ринку цінних паперів в Україні»і Положенням про ДКЦПФР, затвердженим Указом Пре­ зидента України від 25.09.2002 р. «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку»);

• основні завдання: а) формування та забезпечення реаліза­ції єдиної державної політики щодо розвитку та функціо­нування ринку цінних паперів та їхніх похідних; здійснен­ня державного регулювання в цій сфері; б) забезпечення захисту прав інвесторів на ринку цінних паперів шляхомзастосування заходів щодо запобігання, а також щодо при­пинення порушень законодавства, застосування передба­ чених законом санкцій до порушників тощо.Повноваження:

— щодо нормативного регулювання відносин на ринку цінних паперів:

— приймає акти законодавства у формі рішень Комісії, яки­ми встановлює:

а) вимоги щодо випуску (емісії) і обігу цінних паперів та їх похідних; інформації про випуск та розміщення цін­них паперів;

б) порядок реєстрації випуску цінних паперів та інфор­мації про їхній випуск;

в)стандарти випуску (емісії) цінних паперів;

г) обов'язкові нормативи достатності власних коштів емі­тентів та інші показники і вимоги, що обмежують ризи­ки по операціях з цінними паперами в ході здійснення

діяльності по випуску та обігу цінних паперів, інших видів професійної діяльності на ринку цінних паперів (за винятком банківських операцій);

д) вимоги та умови відкритого продажу (розміщення) цін­них паперів на території України;

е) порядок складання звітності учасників ринку цінних паперів відповідно до чинного законодавства України; — щодо поточного управління інвестуванням на ринку цін­них паперів:

—видає дозволи:

а) на обіг цінних паперів українських емітентів за межа­ми України;

б) на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних па­перів;

в) на депозитарну, реєстраційну, розрахунково-кліринго­ву діяльність з цінними паперами;

г) інші, передбачені законодавством спеціальні дозволи(ліцензії) на здійснення окремих видів професійної діяльності на ринку цінних паперів;

• здійснює реєстрацію випусків цінних паперів та інфор­мації про випуск цінних паперів;

• роз'яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери;

• робить висновки про віднесення цінних паперів до того чи іншого виду, визначеного чинним законодавством;

щодо контролю за порядком інвестування на ринку цінних паперів:

• здійснює контроль за достовірністю інформації, що нада­ється емітентами та особами, які займаються професій­ною діяльністю на ринку цінних паперів, та її відповід­ністю встановленим стандартам;

• проводить самостійно чи разом з іншими відповідними орга­нами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяль­ності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;

• у разі порушення законодавства про цінні папери (у тому числі прав інвесторів — акціонерів та облігаціонерів) застосовує в установленому порядку відповідні санкції у формі:

а)попереджень;

б) адресованих емітентам обов'язкових для виконання розпоряджень про усунення порушень законодавства про цінні папери;

в) зупинення терміном до одного року розміщення (про­даж) та обігу цінних паперів того чи іншого емітента, дії спеціальних дозволів (ліцензій), виданих ДКЦПФР;

г)анулювання таких дозволів (ліцензій);

д) прийняття рішення про накладення штрафу (стягнен­ня штрафу);

е) зупинення видаткових операцій по банківських рахун­ках юридичної особи — порушника (у разі виявлення ознак правопорушення у вигляді випуску в обіг чи роз­міщення не зареєстрованих відповідно до чинного за­конодавства цінних паперів або діяльності на ринку цінних паперів без спеціального дозволу/ліцензії) до виконання або скасування в судовому порядку рішен­ня про накладення штрафу;

—надсилає матеріали:

а) у правоохоронні органи — стосовно фактів правопору­шень, за які передбачена адміністративна та кримі­нальна відповідальність, якщо до компетенції комісії не входить накладення адміністративних стягнень за відповідні правопорушення;

б) в органи Антимонопольного комітету України — у разі виявлення порушень законодавства про захист еконо­мічної конкуренції.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України:

—діє відповідно до Закону України від 12.07.2001 р. «Про фі­нансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і Положення про цю комісію, затвердженого Ука­зом Президента України від 04.04.2003 р. № 292/2003).

До її компетенції входять:

1. Нормативне регулювання ринків фінансових послуг у ви­значених законом межах у формі:

—затвердження:

а) ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових послуг і порядку контролю за їх додер­жанням;

б)положення про централізовані страхові резервні фонди;

—установлення:

а) обмежень на суміщення надання певних видів фі­нансових послуг;

б) додаткових вимог до договорів про надання фінансо­вих послуг фізичним особам, якщо це не врегульова­но законом;

—визначення:

а) у передбачених законом випадках порядку створен­ня, формування і використання резервних та інших фондів фінансових установ;

б)професійних вимог до керівників, головних бухгал­терів фінансових установ тощо;

2.Управлінські повноваження щодо сфери фінансовихпослуг:

—здійснення реєстрації та ведення Державного реєстру:

а)фінансових установ;

б)саморегулівних організацій;

в) ведення Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);

— ліцензування діяльності з надання фінансових пос­луг тощо;

3.Контрольні повноваження щодо:

• здійснення контролю за діяльністю фінансових уста­нов, за достовірністю інформації, що надається учасни­ками ринків фінансових послуг;

• застосування до учасників ринків фінансових послуг(у разі порушення ними законодавства про фінансові послуги) заходів впливу у формі:

1. приписів про усунення виявлених порушень;

2. вимоги про скликання позачергових зборів учасни­ків фінансової установи;

3. накладення штрафів відповідно до закону;

4. тимчасового зупинення дії чи анулювання ліцензії направо здійснення діяльності з надання фінансових послуг;

5. відсторонення керівництва від управління фінансо­вою установою з відповідним призначенням тимча­сової адміністрації;

6. ініціювання питання про ліквідацію фінансової установи;

— інші повноваження, визначені законом та Положенням про Комісію.

Державний інвестиційно-кліринговий комітет при Міні­стерстві промислової політики (був створений відповідно до Указу Президента України від 29.01.1997 р. (№ 93/97 і діє на підставі затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 р. № 568 Положення про цей Комітет): а) завдання Комітету:

— підтримка розвитку товаровиробників-експортерів і участь у реалізації міжгалузевих і регіональних програм шляхом

залучення зовнішніх і внутрішніх фінансових ресурсів для кредитування обігових коштів і капітальних вкла­день товаровиробників — експортерів;

• сприяння розвиткові зовнішньоекономічної діяльності то­варовиробників шляхом залучення в Україну додаткових коштів для передекспортного фінансування виробництва товарів;

• організація та здійснення заходів щодо створення спри­ятливих умов для ефективного використання кредит­них ресурсів, залучених у межах інвестиційно-кліринго­вої діяльності (підготовка бізнес-планів, перед контрактне проектування, відбір інвестиційних програм і проектів та їх виконавців, у тому числі на конкурентних засадах);

• координація реалізації інвестиційних проектів, що здійс­нюються на основі залучення фінансових та інвестицій­них ресурсів у межах інвестиційно-клірингових відносин;

• участь у розробленні та здійсненні комплексу заходів що­до залучення інвестицій, у тому числі іноземних, у про­цесі приватизації державного майна;

• співробітництво з міжнародними фінансовими та іншими організаціями, організаціями іноземних держав, інозем­ними суб'єктами господарювання з питань, пов'язаних з інвестиційно-кліринговими відносинами;

б) компетенція Комітету, що включає виконання таких пов­новажень:

• формування (разом із відповідними органами виконавчої влади напрямів розвитку інвестиційно-клірингових від­носин з метою залучення в економіку України зовнішніх валютних ресурсів і приватних капіталів для фінансу­ вання обігових коштів і капітальних вкладень українсь­ких товаровиробників;

• розгляд пропозицій органів виконавчої влади і суб'єктів підприємницької діяльності щодо розвитку співробіт­ництва на основі інвестиційно-клірингових відносин; визначення проектів для фінансування обігових коштів і капітальних вкладень; організація підготовки техніко-економічних обґрунтувань з цих питань та прийняття рі­шень про доцільність їхньої реалізації;

• організація залучення валютно-інвестиційних ресурсів і приватних капіталів, у тому числі на міжнародних ринках позикового капіталу, з метою фінансування обігових коштів і капітальних вкладень, проведення переговорів, укладення відповідних договорів (у межах своєї компетенції);

• виконання міжвідомчих функцій щодо координації робо­ти та взаємодії з органами виконавчої влади, а також із суб'єктами підприємницької діяльності у справі реалізації державної політики з інвестиційно-клірингових відносин;

• організація розроблення та реалізація міжнародних про­ектів регіонального співробітництва за рахунок поєднан­ня фінансово-матеріальних ресурсів окремих регіонівУкраїни та залучених зовнішніх валютних коштів і при­ ватних капіталів; налагодження (разом із МЗС і МЗЕЗ-торгом) співробітництва на такій основі між окремими регіонами України та з іноземними державами;

• організація, координація та контроль пошуку об'єктів фінансування на території України, їх обстеження, про­ведення маркетингових досліджень, а в разі потреби —незалежних експертиз;

• підготовка пропозицій і обґрунтування доцільності залу­чення валютно-інвестиційних ресурсів і приватних капі­талів з метою фінансування обігових коштів та капіталь­них вкладень суб'єктів підприємницької діяльності;

• забезпечення організації, координації та контролю за оп­рацюванням інвестиційних проектів, які планують фінан­сувати в межах розвитку інвестиційно-клірингових відно­син; припинення дії зазначених проектів, якщо вони не відповідають вимогам законодавства тощо.