Структура фінансового ринку

На фінансовому ринку має місце постійне акумулювання, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів від одних суб'єк­тів ринку до інших. Ці процеси здійснюються шляхом прямо­го та непрямого фінансування. При прямому фінансуванні інвестори самостійно визначають сферу прикладання тимчасо­во вільного капіталу, беруть на себе значну частину ризиків та супутніх витрат, пов'язаних з оцінюванням інвестиційних якостей фінансових активів та місця їх емітентів на ринку ка­піталів. У межах прямого фінансування виокремлюють дві підгрупи: через акціонування та через отримання позики. При акціонуванні юридична особа отримує грошові кошти в обмін на надання прав дольової участі у праві власності (наприклад, розміщення серед інвесторів емітованих простих акцій). У друго­му випадку власник заощаджень здійснює їх обмін на зобов'я­зання виплатити ці гроші в майбутньому з обумовленим відсотком, при цьому права власності на майно або його частину кредитор не набуває (наприклад, це емісія облігацій).

Непряме фінансування передбачає участь фінансових посеред­ників, які забезпечують переміщення фінансових ресурсів від влас­ників до суб'єктів ринку, які мають у них потребу, знижують ризики

та витрати, пов'язані з інвестуванням коштів. Непряме фінансуван­ня відіграє провідну роль на фінансовому ринку.

Інакше кажучи, фінансовий ринок являє собою сукупність каналів, по яких грошові кошти перетікають від власників ін­вестиційних ресурсів до тих, хто їх потребує. Таке переливан­ня коштів здійснюється за допомогою фінансових інструментів (фінансових активів).

Основними характеристиками фінансового активу є термін обігу, ліквідність, дохідність, ризикованість, податковий ста­тус тощо. Перераховані характеристики притаманні тією чи іншою мірою всім фінансовим активам. Разом з тим кожен вид фінансового активу має певні особливості обігу, що й зумовлює функціональну структуру фінансового ринку (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Функціональна структура фінансового ринку

Фінансовий ринок за функціональною структурою скла­дається з ринку інструментів власності, об'єктом купівлі-продажу на якому є титули власності (акції); ринку боргових фінансових інструментів, який, у свою чергу, поділяється на

ринок боргових зобов'язань і ринок кредитів; ринку грошей, який містить міжбанківський, обліковий і валютні ринки.

Розглядаючи ринок боргових фінансових інструментів, варто зауважити, що аналогом поняття «боргові зобов'язання» є позика і позичка. Позика — відносини з приводу надання коштів у тимчасове користування, коли позичальник бере на себе зобов'язання повернути у встановлений термін основну су­му боргу та відсотки за ним. Ці відносини, зазвичай, оформлю­ються цінним папером, наприклад, облігацією. Ціною інвесто­ваних коштів у такому разі виступає відсоткова ставка, яка формується на ринку цінних паперів. Інвестування коштів при цьому може здійснюватися каналами прямого фінансування або опосередковано за участю фінансових посередників. По­зичка — це спосіб опосередкованого фінансування, за якого кредитні установи акумулюють тимчасово вільні кошти суб'єктів господарювання і надають їх від свого імені у тимчасове корис­тування на засадах зворотності, платності. Оформляють ці відносини кредитним договором, який не обертається на ринку як самостійний інструмент. Позичка являє собою кредит тільки у грошовій формі. Ціною грошей при відносинах позички вис­тупає банківський відсоток. Однак позика і позичка є двома формами руху одного і того самого капіталу — борговими фі­нансовими інструментами.

Ринок інструментів позики або боргових зобов'язань і ринок інструментів власності в сукупності становлять фондовий ринок (ринок цінних паперів). Цей ринок охоплює операції з випуску й обігу інструментів позики, інструментів власності, а також їх похідних.

Грошовий ринок — це сектор короткострокових фінансових активів, пов'язаний із готівковими коштами та аналогічними платіжними засобами. На грошовому ринку обертаються на­дійні короткострокові фінансові інструменти.

Структуру цього ринку можна представити таким чином.

Міжбанківський ринок — це частина грошового ринку, на якому тимчасово вільні грошові ресурси кредитних установ за­лучаються і розміщуються банками між собою. Міжбанківсь­кий ринок є об'єктом державного регулювання, через нього Державні органи мають можливість впливати на діяльність ко­мерційних банків і стан грошово-кредитної і валютної систем країни.

Обліковий ринок —- частина грошового ринку, де коротко­строкові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними

інститутами шляхом купівлі-продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення здебільшого до одного року. На цьому ринку основними інструментами є казначейські векселі, депозит­ні сертифікати, чеки та інші види короткострокових зобов'язань.

Валютний ринок — це частина грошового ринку, пов'язана з обслуговуванням міжнародного платіжного обороту. Його іс­нування значною мірою зумовлено потребою оплатити грошові зобов'язання резидентів та нерезидентів. Специфіка міжна­родних розрахунків полягає у відсутності загальноприйнятого для всіх країн платіжного засобу. З огляду на це, важливою умовою розрахунків по зовнішньоекономічних операціях є об­мін однієї валюти на іншу у формі купівлі або продажу інозем­ної валюти платником чи продавцем. За допомогою механізму валютного ринку встановлюються правові й економічні вза­ємовідносини між продавцями і покупцями валют.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб'єкти: фізичні та юридичні особи, у тому числі інозем­ці, уряди різних країн.

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два ви­ди: поточні операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купують і продають валюту окремі особи або уряди. Це інозем­ці, які хочуть імпортувати національні товари, іноземні турис­ти, іноземні уряди для утримання посольств, консульств, іно­земні фірми з метою переправити національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій із капіталом містить такі статті витрат:

а) на будівництво або придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції;

б) на купівлю цінних паперів інших країн — портфельні ін­вестиції.

Усі сегменти фінансового ринку тісно пов'язані між собою. Найменші зміни на одному з ринків зумовлюють зміни на ін­ших. Так, продаж Центральним банком державних облігацій (операції на ринку цінних паперів) призводить до звуження грошової бази, що робить гроші дорожчими, і, у свою чергу, зу­мовлює підвищення відсоткових ставок за кредитами.

На фінансовому ринку взаємодіють різні учасники та посе­редники операцій. У зв'язку з цим доцільно розглянути інсти-туціональну структуру фінансових ринків (рис. 1.2)

Рис. 1.2. Інституціональна структура фінансових ринків [58, С. 28]