1.3. Методи та інструменти управління інвестиційним проектування випуску нової продукції

Для того, щоб з високою ймовірністю гарантувались позитивні наслідки проекту і мінімізувались ризики, треба використовувати відповідні технології управління на кожній стадії життєвого циклу проекту (на передінвестиційній, інвестиційній, експлуатаційній та ін.), а також системні технології розробки і управління проектом як єдиним цілим.

Управління реалізацією інвестиційного проекту обумовлює необхідність розробки відповідної системи управління, що повинна включати структуру, задачі, функції і програмне забезпечення (рис.1.3.1).

До функцій управління інвестиційним проектом відносять: науково-методичне, інформаційне і програмне забезпечення робіт, включаючи розробку бізнес-плану; розробка і коректування планів реалізації проекту з обліком, наявних ресурсів, фінансів і обмежень; контроль за ходом реалізації проекту; підбор керівників проекту. Успішна реалізація інвестиційного проекту залежить від раціонального управління цим процесом.

Рис.1.3.1 Система управління інвестиційним проектом [58, c. 234]

Основою управління інвестиційною діяльністю підприємства є оцінка ефективності впровадження інвестиційних проектів.

Показники оцінки ефективності інвестицій можна розділити на дві групи. До першої групи відносять так звані традиційні методи, що ґрунтуються на принципах бухгалтерського обліку і звітності, а саме:

1. Період окупності інвестиції (РР). Метод періоду окупності не передбачає упорядкованості грошових потоків у часі. Алгоритм розрахунку періоду окупності (РР) загалом залежить від рівномірності надходження прогнозованих грошових потоків по інвестиційному проекту (формула 1.1).

РР = min n, при якому , де (1.1)

ІС – початкові інвестиційні витрати;

PP – період окупності [61, с. 32].

У процесі оцінки інвестиційних проектів показник періоду окупності може використовуватися або для підтвердження того, що проект просто окупиться, або ж для порівняння отриманого значення періоду окупності з суб’єктивно встановленим нормативним значенням.

2. Облікова ставка дохідності (ARR). Облікова ставка дохідності (ARR) розраховується як відношення середньорічного прибутку до середньої величини інвестованих коштів (формула 1.2). Середня величина інвестованих коштів знаходиться шляхом ділення вихідної суми капіталовкладень на два, за умови, якщо передбачається що по закінченні строку реалізації проекту усі капітальні витрати будуть списані. Якщо прогнозується залишкова або ліквідаційна вартість, то її оцінка повинна бути врахована в розрахунках.

, де (1.2)

AP – середньорічний прибуток;

RV – ліквідаційна вартість [61, с. 36].

Отриманий показник у більшості випадків порівнюється з коефіцієнтом рентабельності авансованого капіталу, який розраховується діленням загального чистого прибутку підприємства на загальну суму коштів, авансованих у його діяльність.

До другої групи відносять методи, що враховують зміну вартості коштів у часі:

1. Дисконтований період окупності інвестиції (DPP).

Цей метод дає змогу врахувати зміну вартості грошей у часі шляхом розрахунку дисконтованого періоду окупності (формула 1.3).

DРР = min n, при якому , де (1.3)

DPP – дисконтова ний період окупності [61, с. 33].

2. Чиста теперішня вартість (NPV). В основу методу чистої теперішньої вартості (NPV) покладено реалізацію основної цілі інвестиційної діяльності – максимізацію багатства акціонерів. Цей метод ґрунтується на співставленні величини початкових інвестиційних витрат (ІС) з загальною сумою дисконтованих чистих грошових потоків (рис.1.3.2).

Рис.1.3.2 Компоненти оцінки інвестицій за методом NPV [12, c. 321]

Оскільки приток грошових коштів розподілений у часі, кожний грошовий потік CF_k дисконтується за допомогою відповідної ставки дисконтування, що встановлюється інвестором (формула 1.4).

,де (1.4)

CF – грошовий потік;

r – ставка дисконтування [12, c. 322].

Цей метод дає можливість отримати пряму відповідь на питання стосовно доцільності реалізації інвестиційної пропозиції. Якщо NPV>0, то у випадку прийняття проекту цінність компанії збільшиться, тобто зросте багатство акціонерів. У випадку якщо NPV<0 вартість компанії зменшиться, тобто зменшиться і багатство акціонерів. Особливим є випадок коли NPV=0. У цьому випадку багатство акціонерів не зміниться, проте і у цьому випадку можна говорити про позитивний ефект, тобто компанія збільшиться у масштабах, що у свою чергу може розглядатися як позитивна тенденція.

Якщо по проекту передбачається інвестування фінансових ресурсів на протязі декількох років, то формула (1.4) модифікується (формула 1.5).

,де (1.5)

m – кількість років [12, c. 325].

Для спрощення розрахунку NPV у більшості випадків припускають, що значення ставки дисконтування є сталою величиною. Проте фактична ставка дисконтування є унікальною для кожного періоду реалізації проекту. У цьому випадку формула (1.4) модифікується (формула 1.6).

де (1.6)

= (1+r₁)× (1+r₂)× …× (1+r_n) [12, c. 330].

3. Індекс дохідності (PI).

Другим за важливістю методом оцінки рішень стосовно капіталовкладень вважається індекс доходності інвестицій, який ще інколи називається співвідношенням витрат і доходів. Індекс дохідності є часткою від ділення очікуваних майбутніх грошових потоків на початкові витрати (формула 1.7).

[12, c. 338]. (1.7)

Єдина різниця між чистою теперішньою вартістю (NPV) та індексом прибутковості (PI) полягає у тому, що при використанні показника NPV початкові витрати віднімаються від теперішньої вартості очікуваних грошових потоків, а при розрахунку показника РІ теперішня вартість очікуваних грошових потоків ділиться на початкові витрати. Проект приймається за умови, якщо його прибутковість більше одиниці. Відповідно, якщо за проектом індекс прибутковості більше одиниці, той чиста теперішня вартість є позитивною. На відміну від NPV індекс дохідності є відносним показником. Завдяки цьому критерій РІ є зручним показником при виборі одного проекту з поміж альтернативних, що мають приблизно однакові значення NPV, або ж при формуванні портфелю інвестиційних проектів, з метою максимізації його чистої теперішньої вартості.

Правило чистої теперішньої вартості дає теоретично обґрунтовану відповідь на питання щодо прийняття або відхилення інвестиційної пропозиції.

4. Внутрішня норма прибутку (IRR) [57, c. 21].

Альтернативним підходом є розрахунок внутрішньої норми дохідності (IRR). Внутрішньою нормою дохідності є ставка дохідності яка прирівнює очікувані чисті грошові потоки до початкових витрат (формула 1.8).

,де (1.8)

IRR - ставка дохідності, яка дає NPV=0,

усі інші символи такі самі як і в формулі NPV [12, c. 342].

Проект приймається за умови, якщо значення його внутрішньої норми дохідності більше ніж ставка дохідності, що вимагається по проекту. У даному випадку величина r з формули чистої теперішньої вартості представляє ставку дохідності, що потребується. У переважній більшості випадків IRR метод оцінки капітальних проектів дає таке саме рішення стосовно прийняття чи відхилення пропозиції щодо інвестування як і метод чистої теперішньої вартості. Проекти з позитивними значеннями чистої теперішньої вартості будуть мати IRR більшу ніж вартість r [61, c. 54].

Серед методів та інструментів інвестиційного проектування випуску нової продукції дуже важливою групою є методи та інструменти кількісного аналізу ризику.

Кількісний аналіз ризику здійснюється на підставі даних, отриманих в результаті якісного аналізу, тобто кількісно оцінюються ті ризики, які за результатами якісного аналізу виявились найбільш суттєвими. У вітчизняній та іноземній спеціальній літературі описано безліч різних підходів та методів кількісної оцінки економічного ризику. Усіх їх можна звести у такі групи: статистичний метод або метод сценаріїв, стохастичний метод, аналіз чутливості, експертні методи.

Одним із найпоширеніших методів кількісного аналізу ризиків діяльності підприємств є статистичний. Він полягає у розрахунку ймовірності та відхилення на основі всіх статистичних даних, які стосуються результативності прийняття рішення, що аналізується, або виробничо-господарської діяльності підприємства загалом. В межах цього методу використовується безліч інструментів та підходів, серед них найпоширенішими є дисперсія, коефіцієнт варіації, семиваріація тощо. Вибір конкретного інструменту при використанні статистичного методу залежить від рішення, яке аналізується, сфери діяльності підприємства, наявної інформації, а також інших об’єктивних та суб’єктивних факторів [17, c. 123].

Перевагою статистичних методів є можливість оцінювання усіх наявних ризиків за умови достатньої вибірки, відносна простота розрахунків при використанні комп’ютерних статистичних пакетів. Явним недоліком цього методу є необхідність великої кількості вихідних даних, а також можливі значні витрати при формуванні необхідних вибірок. Враховуючи те, що інформація про підприємство не завжди є достовірною, можна отримати результати, неадекватні ситуації, що склалась. Статистичний метод також неможливо використати, якщо підприємство зареєстровано нещодавно.

Методологічною основою аналізу ризиків інвестиційного проекту є прийняття вихідних даних як очікуваних значень деяких випадкових величин, закони імовірнісного розподілення яких відомі й характеризуються показником математичного очікування М(х).

Математичним виразом ризику є відхилення випадкової величини Х від середнього очікуваного значення М(Х). Відхилення (а значить, і ризик) вимірюється дисперсією, середньоквадратичним відхиленням та коефіцієнтом варіації. Найбільш популярним є застосування критерію середньоквадратичного відхилення. Чим більшим є його значення, тим більшим вважається ризик проекту.

Але кількісне вимірювання ризику має певні проблемні моменти:

1. Показник математичного очікування розраховується на основі ймовірностей виникнення тієї чи іншої події (наприклад отримання прибутку в сумі 10000 грн. з ймовірністю 0,3). Проблема полягає в можливості об’єктивного визначення ймовірностей. Ймовірність настання кожної з подій визначається на основі минулого досвіду або методом експертних оцінок, що є досить суб’єктивним і не може гарантувати вірності розрахунків.

2. Кількісне вимірювання ризиків має сенс лише при порівнянні декількох проектів за показником ризику. Абсолютне значення показників середньоквадратичного відхилення, дисперсії або коефіцієнту варіації не є інформативним, оскільки не існує діапазону прийнятних значень цих показників.

3. Порівнювати проекти за показником рівня ризику коректно лише в тому випадку, коли проекти є абсолютно ідентичними, а цього на практиці не трапляється.

Виходячи з практики розробки проектів в Україні, кількісне вимірювання проектних ризиків не є актуальним моментом. Значно більшу цікавість у інвестора викликає виявлення якомога більшої кількості факторів ризику та пропозиції щодо їхньої мінімізації. Якщо ж кількісне вимірювання ризику є вимогою з боку інвестора, для спрощення цього завдання можна прийняти наступні принципи при оцінці ризику:

для визначення ймовірностей виникнення тієї чи іншої події (за відсутністю експертів) для «нормального» сценарію прийняти ймовірність = 0,5; для оптимістичного та песимістичного - по 0,25;

якщо проекти, що порівнюються, мають однакову чисту поточну вартість (NPV), в якості показника ризику можна застосувати середньоквадратичне відхилення; якщо порівнюються проекти з різними очікуваними значеннями NPV, необхідно застосувати коефіцієнт варіації NPV, який характеризує долю ризику на одиницю очікуваного значення NPV.

Отже, послідовність статистичного (імітаційного, методу сценаріїв) методу полягає в наступному:

а) за експертними оцінками для кожного проекту можна передбачити три варіанти їх розвитку:

– найгірший (песимістичний);

– найбільш реальний;

– оптимістичний;

б) для кожного варіанту розраховують відповідні показники приведеної чистої вартості (NPV), тобто отримують три величини: NPV_н (для найгіршого варіанту); NPV_р (для найбільш реального); NPV_о (для оптимістичного);

в) для кожного проекту розраховують розмах варіації (R_NPV) – найбільші зміни NPV (формула 1.10), або середнє квадратичне відхилення (формула 1.11)

R_NPV = NPV_о– NPV_н , грн., де (1.10)

R_NPV – найбільші зміни NPV [26, с. 34].

 _NPV = , грн., де (1.11)

NPV_i – приведена чиста вартість кожного з розглянутих варіантів, грн.;

NPV – середнє значення, яке оцінене згідно наданим імовірностям (Р_і), грн. [26, с. 36].

NPV = , грн.

З двох порівнювальних проектів більш ризикованим є той, в якого більший варіаційний розмах (R _NPV) або середнє квадратичне відхилення ( _NPV).

Стохастичний метод схожий на метод аналізу чутливості та статистичний метод та полягає у моделюванні можливих значень показників ефективності проекту за методом Монте-Карло при наявності комп’ютерної програми «Risk Master», розробленій у Гарвардському університеті. Стохастичний метод імітаційного моделювання Монте-Карло створює додаткову можливість оцінки ризику за рахунок створення випадкових сценаріїв. Результат аналізу ризиків виражається не єдиним значенням NPV, а у вигляді ймовірного розподілення всіх можливих значень цього показника. Метод імітаційного моделювання Монте-Карло являє собою процедуру, за допомогою якої математична модель визначення NPV піддається ряду імітаційних прогонів на комп’ютері. Першим кроком є встановлення закону ймовірного розподілення випадкових величин вхідних змінних, від яких залежить значення NPV. Наступний крок - у відповідності до встановленого закону розподілення, за допомогою датчика випадкових чисел, відбувається вибір значень вхідних змінних величин. Третій крок - для випадкових величин, що були обрані, розраховуються значення показників, які щільно з ними пов’язані, наприклад, податки. Далі значення цих змінних використовуються для розрахунку NPV, IRR та інших показників (четвертий крок). Третій та четвертий етапи імітаційного моделювання (для різних значень вхідних змінних) виконуються багато разів (наприклад, 500 або 1000). Таким чином, на базі великої кількості результатів імітаційних експериментів складається закон ймовірного розподілення NPV, IRR та інших характеристик, які цікавлять аналітика [40, c. 98].

Наведені методи оцінки ризиків з використанням імовірнісних понять та статистичного аналізу відповідають вимогам міжнародних стандартів, але є досить складними й проблемними у використанні. Тому у деяких випадках можна обмежитися більш наочним та простим методом оцінки ризику - методом аналізу чутливості.

Аналіз чутливості полягає у порівнянні впливу різних факторів інвестиційного проекту на ключовий показник ефективності проекту, наприклад NPV. Таким чином, аналіз чутливості ілюструє, як зміниться значення NPV проекту за умови зміни однієї з вхідних змінних величин, якщо інші умови є сталими.

Для аналізу чутливості необхідно:

1) Визначити ключові змінні величини, які мають вплив на значення NPV.

2) Встановити аналітичну залежність між NPV та ключовими змінними.

3) Розрахувати «базову ситуацію» - значення очікуваного NPV для очікуваних значень ключових змінних.

4) Змінити одну з вхідних змінних величин на Х % (всі інші параметри лишаються незмінними).

5) Розрахувати нове значення NPV та його зміну у відсотках.

6) Проаналізувати чутливість NPV до ключових параметрів проекту.

Проект з більш чутливою NPV вважається більш ризикованим. Але аналіз чутливості є більш ефективним інструментом не для порівняння рівня ризику двох проектів, а для виявлення параметрів проекту, які найбільш впливають на фінансовий результат, й негативна зміна яких несе в собі найбільшу небезпеку для реалізації проекту.

При використанні методу експертних оцінок створюється група з досвідчених працівників і спеціалістів підприємства, які оцінюють можливі ризики. Важливим є ретельний добір експертів, оскільки саме від точності і правильності їхньої оцінки залежить рішення про вибір того чи іншого заходу. Різновидністю експертного методу є метод Дельфі. Він характеризується анонімністю і зворотним зв’язком, що дає змогу уникнути впливу на рішення формального чи неформального лідера групи. Застосовувати цей метод доцільно під час розв’язання складних проблемних ситуацій, що не піддаються формалізації, коли не можна використати статистичний або інші формалізовані методи. Результат оцінювання ризику може бути виражений в абсолютних чи відносних величинах. Отже, даний метод є відносно дешевим. Недоліком його є суб’єктивність оцінок експертів, тобто відсутність гарантій вірогідності отриманих оцінок, а також труднощі в обробці даних [52, c. 87].

Усі наведені методи мають як переваги, так і недоліки, тому прийняття рішення про використання того чи іншого з них залежатиме від таких факторів: 1) виду і джерел ризику; 2) сфери діяльності суб’єкта ризику; 3) наявної інформації; 4) необхідних ресурсів, в тому числі кваліфікованого персоналу; 5) інших особливостей суб’єкта, якому властивий даний вид ризику.

Для випадків, коли здійснюють прогноз ймовірності визначених наперед факторів ризику для інвестиційних проектів, які ще мають бути реалізовані, може бути прийнятною статична модель механізму розробки заходів щодо мінімізації прогнозованих ризиків (рисунок 1.3.3). Для випадків урахування поточних факторів, які виникають в процесі реалізації інвестиційного проекту і які раніше не могли бути враховані або могла бути недооцінена величина їх впливу на очікувану подію, може бути застосована динамічна модель механізму розробки щодо мінімізації ризиків (рис.1.3.4).

Рис.1.3.3 Схема механізму розробки заходів щодо мінімізації прогнозованих ризиків (статична модель) [52, с. 217 ]

Рис.1.3.4 Схема мінімізації поточних ризиків інвестиційних проектів [52, с. 220]