8. Здобутки культури Стародавнього Китаю.

Культура Давнього Китаю сформувалась у III тис. до н.е. і розвивається майже безперервно протягом 5 тис. років. Китайський етнос створив особливий тип культури, що відрізняється від культури інших народів.  Основними видами мистецтв у Китаї виступають архітектура, література, музика, живопис, прикладне мистецтво. Уже у XV столітті до н.е. в Китаї існувала розвинена система ієрогліфічного письма, що нараховувала близько двох тисяч ієрогліфів. Китайці створили одну з найдавніших систем письма, походження якої досі не з’ясовано. В стародавньому Китаї виник культ письменності, який проявлявся, насамперед в шанобливому ставленні до писемної людини. Магія грамоти проявилась у розвитку китайської каліграфії. І тис. до н.е. найбільш ранні пам'ятки давньокитайської літератури - "Книга пісень", що містить близько 300 пісень і віршів, і "Книга змін". Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди - Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська. У культурному житті Китаю важливу роль відігравали буддійські(будистські?) монастирі, котрі були прикрашені скульптурними зображеннями Будди і буддійських(будистських) божеств, імператорські палаци (у ІІІ столітті до н.е. їх було збудовано більше 700). . Про архітектуру цієї доби ми можемо скласти уявлення лише на основі писемних згадок. Палацові комплекси ханських імператорів вражають грандіозними розмірами. Так палац Вейангун у Чан’ані мав периметр 11 км. і складався із 43 будівель. У VII-XVIII століттях основне місце серед інших видів мистецтва посів живопис, котрий відобразив преклоніння людей перед красотами Всесвіту, природи. Самостійними жанрами були "люди", "квіти-птахи", "гори-води", що стали традиційними на багато століть. Давнім китайцям належать багато технічних винаходів: магнітний прилад - прародич компасу, водяний млин, перший у світі сейсмограф, спідометр, папір, книгодрукування, порох, фарфор тощо. Китайці створили одну з найдавніших систем письма, походження якої досі не з’ясовано. В стародавньому Китаї виник культ письменності, який проявлявся, насамперед в шанобливому ставленні до писемної людини. Магія грамоти проявилась у розвитку китайської каліграфії. В інську добу китайці освоїли виробництво чудового бронзового посуду для зберігання жертовного зерна й вина, який немає аналогів у світовому мистецтві. За інської доби в Китаї вже процвітала техніка різьблення по твердих породах каменю і кісці. З наук бурхливо розвивалась астрономія, математика і медицина. Так, вперше в історії людства тут був створений небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, складений каталог медичних книг, у яких були зібрані рецепти лікування багатьох хвороб, вперше китайці ввели поняття негативних чисел. Культуру Стародавнього Китаю, що зберегла власну самобутність протягом тисяч років, можна по праву віднести до "вічних цивілізацій".

9. Особливості давньоіндійської культури.

Давньоіндійська культура – самобутня культура, формування якої розпочалось на початку III тисячоліття до н.е. (бронзовий вік) на півострові Індостан. Арійські племена, які завоювали цю територію, принесли свою мову – санскрит, писемність, священні книги "Веди" (релігійні гімни, заклинання, жертвенні формули), "Рігведу", "Самаведу", "Ахтарведу". В середині першого тисячоліття до н.е. з’являються "Упанішади" (вчення про світ). Особливе місце в давньоіндійській культурі займають епоси "Рамаяна" і "Махабхарата" – своєрідні художні енциклопедії того часу.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ПІ тис. до н. е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до н. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг). Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом- поділ на касти.

Своєрідну модель гармонійних співвідношень людини з людиною, суспільством, намагання досягти внутрішньої досконалості, свободи, щастя, пропонує і буддійське релігійно-філософське вчення. Буддизм – релігійне вчення, що виникло в Індії у VІ – V ст. до н.е. Його засновником був царевич Сіддхартха Гаутама з роду Шак’я, що згодом здобув ім’я Будди („Просвітленого істиною”). Чотири істини в буддизмі: 1. Життя – це страждання. 2. Головна причина страждань – бажання людини. 3. Для звільнення від страждань необхідно позбутися бажань. 4. Шлях позбавлення бажань полягає в дотриманні вчення Будди.

Реалізація чотирьох істин веде послідовника буддизму до головної мети його життя – стану нірвани, що розуміють як абсолютний спокій і повне зречення будь-яких бажань.

У вченні Будди є поняття metta, яке перекладається як любов, відсутність ненависті. Це стан, якого досягає людина, що подолала в собі ворожнечу і чуттєву прив’язаність до світу, і який реалізується в однаковому доброзичливому відношенні до усіх живих істот. Вчинки людини, згідно буддійському вченню, визначають її буття. Мета буддиста – жити так, щоб залишати якомога менше слідів карми. Вчення Будди, таким чином, спрямоване на досягнення гармонії в людських відношеннях шляхом внутрішнього самовдосконалення особистості

На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа.

Характерною рисою староіндійської культури залишався сексуальний зміст: статева символіка, виражена у художніх образах, ідеї поклоніння богу кохання — Камі. Ґрунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу космічного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.